2-1768/11  

                                                              РІШЕННЯ                           Справа № 2-1768/11

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          10 листопада 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька  в складі:

головуючого –судді Орєхова О.І.,

при секретарі –Щукіній О.В., Лисенко Л.В., Шендери Л.І.,

за участю представників позивача –ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача –ОСОБА_3

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні в залі суду в  м. Донецьку  цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 Гогієвни до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра»в особі філії ПАТ КБ «Надра»Донецьке РУ, третя особа ОСОБА_5 банк України про визнання частково недійсним кредитного договору № 201/2005/840-К/94 від 26.09.2005 року, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра»в особі філії ПАТ КБ «Надра»Донецьке РУ, третя особа ОСОБА_5 банк України про визнання частково недійсним кредитного договору № 201/2005/840-К/94 від 26.09.2005 року, посилаючись на наступні обставини.

Просить визнати частково недійсним кредитний договір №201/2005/840-К/94 від 26.09.2005р., у частині підпункту 1.1. кредитного договору, визначення грошового еквіваленту зобовязання у іноземній валюті, змінити кредитний договір №201/2005/840-К/94 від 26.09.2005р., у частині доларового визначення грошового еквіваленту зобов'язання в сумі 8633 доларів США на гривневе вираження зобов'язання у національній валюті за існуючим курсом на момент вчинення - 5,05 гривень за 1 долар США, що складає 43596,65 грн. Обґрунтування позовних вимог:

Оспорюваним правочином сторони домовились про надання кредиту шляхом, вказаном у пункті 3.2. оспорюваного правочину. Відповідач перерахував суму кредиту у гривнях, доказом чого є: Платіжне доручення про переказ гривень.

Договір про перерахування гривень у пункті 3.2. ООО «Автотехнологія». Договір купівлі-продажу автомобіля.

Споживач фінансових послуг сподівався на їх якісне надання. Про порушення своїх прав він дізнався, коли відбулось різке коливання курсу гривні до долару США. Від цього звичайний платіж на погашення кредиту збільшився на 60%. За такого підвищення платежу відносно первісних умов договору виникла неможливість виконати договір за новими умовами. Причиною підвищення платежу є суперечливе закону визначення грошового еквіваленту зобов'язання замість вираження зобов'язання у спірному кредитному договорі, адже це порушує сподівання позивача на вчинення сторонами дій у межах законодавства, відповідно до вимог статті 13 ЦК України, адже : 1. Відсутність у оспорюваному правочині змісту - зобов'язання. 2. Незаконна вимога відповідача виконувати замість не вираженого у оспорюваному правочині зобов'язання визначений грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті - порушують права позивача. У якості захисту своїх порушених вимогами відповідача прав, позивач вимушений вибрати засіб захисту прав, вказаний у пункті 2 частини 2 статті 16 ЦК України, бо вважає, що вказаний договір є оспорюваним, відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, адже сторони цього договору не додержались у момент вчинення цього правочину вимог статті 203 ЦК України, а саме частини 1 її. Отже, у момент вчинення правочину сторони припустили виникнення суперечливості змісту правочину ЦК України, яка полягає у: 1.Сторони порушили свободу договору, адже у супереч статтям: 6 та 627 ЦК України визначали умови цього оспорюваного правочину без урахування вимог ЦК України, що відображено у позові нижче.

2.Сторони оспорюваного правочину порушили вимогу частини 1 статті 524 ЦК України - виражати зобов'язання, адже натомість у оспорюваному правочині визначили грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті. 3.Сторони оспорюваного правочину порушили частину 1 статті 628 ЦК України, яка вимагає, щоб зміст договору складали умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, зокрема частини 1 статті 524 ЦК України: «Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні». Але сторони у оспорюваному правочині не виразили зобов'язання - не існує (!), як обов'язкова умова, натомість у оспорюваному правочині визначений грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті - доларах США, що відповідно до частини 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть, але не зобов'язані. «Сторони можуть»- це право визначати, але не виражати зміст не зобов'язання, а грошового еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті. Отже за правилом частини 1 статті 628 ЦК України, визначення грошового еквівалента зобов'язання у іноземній валюті - доларах США - не може бути змістом оспорюваного правочину, адже не є обов'язковим. За відсутності у оспорюваному правочині означеної обов'язкової умови - зобов'язання, вираженого у грошовій одиниці України - гривні, відсутній зміст оспорюваного правочину, у розумінні частини 1 статті 628 ЦК України. За відсутності у оспорюваному правочині змісту - зобов'язання, виникає питання: чи можливо виконати приписи статті 526 ЦК України, зокрема:

-          як виконувати неіснуючий зміст оспорюваного правочину - зобов'язання належним чином, коли воно не існує ?

-          чи не є оспорюваний правочин із неіснуючим змістом - зобовязанням «безгрошовим»?

4.          Сторони використовували у момент вчинення оспорюваного правочину іноземну валюту як засіб платежу або застави, зокрема визначали у іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання, але вказане використання іноземної валюти як засобу платежу або застави потребує наявності у сторін індивідуальної ліцензії, бо саме це вимагає підпункт «Г»пункту 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а наявна відсутність вказаної ліцензії у сторін оспорюваного правочину є необхідною та достатньою умовою застосування судом статті 227 ЦК України.

5.          Пункт 5 статті 203 ЦК України вимагає, щоб правочин мав бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зокрема, правочином передбачено використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави в сумі 8633 доларів США, але вказане реальне настання обумовлених правових наслідків не могло відбутись, якщо дотримуватись закону, за причини відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, або як застави. Вказані обставини доводяться письмовими доказами, що вказані. Цільове використання кредиту - купівля можлива тільки за умови видання кредиту у гривні, адже вказані ані продавець ані покупець не мають

права (ліцензії) на валютні платежі в Україні для купівлі - продажу у доларах США, отже спірний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним - надання доларів США, бо купівля-продаж за національну валюту Сполучених Штатів Америки на території України між продавцем-резидентом та покупцем-резидентом неможлива. Отже зміст спірного правочину суперечить пункту 5 статті 203 ЦК України. 6. Статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється". Використання вказаної заборони, як засобу захисту прав позивача, обумовлено вимогами частини 2 статті 5 ЦК України, адже вказана заборона пом'якшує та скасовує цивільну відповідальність особи позивача на 60% з причини подорожчання забороненої до використання іноземної валюти для надання та отримання споживчих кредитів.

Таким чином, знаючи про цільове використання кредиту, знаючи, що використати кредит можливо тільки у гривні, відповідач, як агент валютного контролю, свідомо порушив валютне законодавство - визначив грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті - доларах для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ.

Відповідно до вимог статті 217 ЦК України: недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Законне право змінити кредитний договір №201/2005/840-К/94 від 26.09.2005р. у частині пункту 1.1. - доларового визначення грошового еквіваленту зобов'язання на гривневе вираження зобов'язання у національній валюті за існуючим курсом на момент вчинення - 5,05 гривень за 1 долар США, що складає 43596,65 грн., передбачене статтями: 652,654 ЦК України, адже підстави для зміни договору існують, як обставини, передбачені статтею 652 ЦК України:

-істотно змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні
договору, а саме змінився курс долару СІЛА відносно гривні на 60%. Вказана
зміна обставин є істотною, адже вона змінилась настільки, що, якби сторони
могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших
умовах. Зокрема, якби сторони знали про збільшення вартості долара США на
60% відносно гривні, то не укладали договір на таких умовах,
сторони          не     досягли     згоди     щодо     приведення     договору     у відповідність з обставинами, які істотно змінились.

При цьому:

1)          в момент укладення договору сторони виходили з того, що
така зміна обставин: збільшення вартості долара США на 60% відносно гривні,
не          настане;

         2)          зміна обставин збільшення вартості долара США на 60% відносно гривні, зумовлена причинами,          які          заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій
турботливості          та          обачності,          які          від          неї          вимагалися;

3)          виконання договору за умов збільшення вартості долара США на 60% до
відносно гривні, порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересованусторонутого, нащо вона               розраховувала               при               укладенні               договору;

4)          із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає,
що ризик зміни обставин збільшення вартості долара США на 60% відносно
гривні,          несе заінтересована          сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин збільшення вартості
долара США на 60% відносно гривні, є доцільною на підставі рішення суду,
адже розірвання договору суперечить суспільним інтересам та потягне для
сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання
договору на умовах, змінених судом, зокрема позивач втратить предмет іпотеки
та житло, стане безхатченком, а банк втратить суспільну репутацію загально -
корисної установи.

          Просила визнати частково недійсним кредитний договір №201/2005/840-К/94 від 26.09.2005р., у частині підпункту 1.1. кредитного договору, визначення грошового еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті, змінити кредитний договір №201/2005/840-К/94 від 26.09.2005р., у частині доларового визначення грошового еквіваленту зобов'язання в сумі 8633 доларів США на гривневе вираження зобов'язання у національній валюті за існуючим курсом на момент вчинення - 5,05 гривень за 1 долар США, що складає 43596,65 грн., визнати право позивача на застосування зворотної дії у часі статті 11 закону «Про захист прав споживачів»про заборону надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України, як засобу захисту прав позивача, стягнути з відповідача понесені мною судові витрати ( а. с. 102-105 уточнена позовна заява ).

          В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які діють на підставі довіреності , кожний окремо підтримали уточнену позовну заяву, надали пояснення аналогічні викладеним в уточненій позовній заяві та просили вимоги позивачки ОСОБА_4 задовольнити.

          Представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперечував проти уточненої позовної заяви позивача, просив відмовити в її задоволенні в повному обсязі, оскільки вимог позивача безпідставні.

          Третя особа в судове засідання не з»явилася, надали до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника третьої особи.

          Суд, вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

            Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

            Стаття 1048 частина 1 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір та порядок одержання яких встановлюється договором.

             Позичальник зобов’язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

             За кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

          Судом встановлені наступні обставини.

          26 серпня 2005 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», в особі Заступника Директора Філії ВАТ КБ «Надра»та ОСОБА_4 Гогієвною було  укладено кредитний договір № 201/2005/840-К/94.

          Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, ОСОБА_5 надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 8633 доларів США.

          Згідно п. 1.2 цього договору, цільове використання кредиту –придбання транспортного засобу.

          Відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору, відсотки за користуваня кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 10,0% річних.

          Згідно п. 1.4 вказаного договору, ОСОБА_5 надає Позичальнику кредит строком на 70 місяців.

          Відповідно до ч. 2 Договору, в якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов»язань щодо погашення Кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, Позичальник укладає з Банком договір застави транспортного засобу марки ВАЗ 21104, д/н НОМЕР_1.

          Відповідно до п.п. 3.2, 3.2.1 цього договору, Позичальник довіряє перерахувати кредитні кошти ТОВ «Автотехнологія»на поточний рахунок. Момент ( днем ) надання кредиту вважається день фактичного перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку Позичальника в повній або частковій сумі Кредиту.

          Вказаний кредитний договір був прочитаний та підписаний сторонами.

Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Позивач вважає кредитний договір  № 201/2005/840-К/94 від 26 вересня 2005 року  в частині підпункту 1.1. частково недійсний, оскільки в договорі - визначення грошового еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті, що на його думку суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно ст.627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (свобода укладення договору). Позивачеві, на його заяву, було запропоновано укласти Кредитний договір на що він дав свою згоду та було підписано відповідну угоду.

  Вказаний кредитний договір був прочитаний та підписаний сторонами.

Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

          У зв»язку з підписанням цього договору свідчить про те, що Позивачу всі умови даного Договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Таким чином, з боку Відповідача були вчинені всі необхідні дії, які передбачені чинним законодавством, щодо роз'яснення умов кредитування та надання достовірної інформації Позивачу.

          Доводи позиача про те, що банк не мав права виражати зобов»язання в іноземній валюті в кредитному договорі та укладати кредитні договори у іноземній  валюті, оскільки у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія, то суд не може погодитися та вважає, що такі твердження є хибними.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про ОСОБА_5 банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

Частина 3 ст.533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти на території України допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом.

Діючим законодавством України встановлено право комерційних банків здійснювати кредитування в іноземній валюті. (Закон України «Про банки і банківську діяльність»).

Крім того, згідно з ч. 1 ст.47 вищевказаного Закону, кредитування - це операція з розміщення залучених коштів. Відповідно ч.6.ст.49 вказаного Закону, банк - Відповідач, не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки, що виплачується ним по депозитах (залучених коштах).

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогоднішній день встановлені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі за текстом - «Декрет»), який має силу та статус закону.

Згідно ст. 2 Декрету резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції (в т.ч. операції, пов'язані з переходом права власності на іноземну валюту та зобов'язання, предметом яких є іноземна валюта) з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 5 Декрету передбачено, що ОСОБА_5 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п.5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління ОСОБА_5 банку України від 17 липня 2001 року N 275, наданий банку ОСОБА_5 банком України письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з Декретом.

Згідно п.2.3. вказаного вище Положення, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу ОСОБА_5 банку банки мають право здійснювати, в тому числі операції з валютними цінностями, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до ст. 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність", розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик також віднесено до кредитної операції.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 208 та ст. 1055 Цивільного кодексу України та ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником в письмовій формі.

Відповідно до ст. 5 Декрету, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції.

Відповідно до п.1.5. зазначеного Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_5 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі - на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Усі ці пояснення та раз'яснення надані ОСОБА_5 Банком України в Листі №13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»

Крім того встановлено, що ОСОБА_5 України своїм листом №28-313/2178 від 29.05.2001 року повідомив: «осуществление резидентами операций по получению или предоставлению кредитов в иностранной валюте не требует индивидуальной лицензии Национального банка Украины».

Встановлено, що на момент видачі кредиту позивачу, відповідачу НБУ були видані ліцензія, якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених ст.47 Закону "Про банки і банківську діяльність", в тому числі і розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та Дозвіл, яким передбачено право здійснення валютних операцій, в тому числі операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказані документи були чинні на момент укладання кредитного договору в іноземній валюті.

Відповідно до висновку Інституту держави і права ім. В.М. Корецького в 2006 році  науково - правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті, відповідно до якого «банки, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право на надання резидентам України кредитів в іноземній валюті».

Встановлено, що найменування відповідача ВАТ КБ «Надра»змінено на ПАТ КБ «Надра».

Тому, ПАТ КБ «Надра»мав та має достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а  також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті та приймати  таке виконання в іноземній валюті, як в сумі основного боргу так і процентів за користування кредитом, а позичальник зобов»язаний виконувати зобов»язання належним чином відповідно до умов договору, передбачені ст.526 ЦК України.

Крім того, згідно ст. 1056 ЦКУ позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, зобов'язання має виконуватися належним чином (ст.526 ЦКУ). Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти зобов'язання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, (ст.527 ЦКУ).

Як визначає п. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тобто, у даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Таким чином, ПАТ КБ «Надра»на законних підставах уклало з ОСОБА_4  кредитний договір в іноземній валюті та видало позивачу грошову суму у доларах США, тобто відповідач зробив все у відповідності до чинного законодавства.

А, посилання позивача на порушення з боку відповідача при укладанні кредитного договору є необґрунтованими та  безпідставними.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 Гогієвни до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра»в особі філії ПАТ КБ «Надра»Донецьке РУ, третя особа ОСОБА_5 банк України про визнання частково недійсним кредитного договору № 201/2005/840-К/94 від 26.09.2005 року, –відсутні.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені судові витрати при подачі позовної заяви.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 203, 526, 533, 554, 610, 626, 627, 629, 1048, 1049, 1054, 1056 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 3, 5, 15, 30, 60, 62, 88, 202, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРИШИВ:

          У задоволені позовних вимог ОСОБА_4 Гогієвни до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра»в особі філії ПАТ КБ «Надра»Донецьке РУ, третя особа ОСОБА_5 банк України про визнання частково недійсним кредитного договору № 201/2005/840-К/94 від 26.09.2005 року, - відмовити.

          Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

          Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя                                                                                                                                    О.І. Орєхов