ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" грудня 2011 р. Справа № 11/84/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Палій В.М.,
судді Васищака І.М.,
судді Цвігун В.Л.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Сніжнеантрацит"
на рішення господарського суду Луганської області від 25.08.2011р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011р.
у справі №11/84/2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сніжнеантрацит"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській
області
про стягнення 734 770,99 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 –довіреність у справі,
від відповідача: ОСОБА_2 –довіреність у справі,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сніжнеантрацит" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України і просило суд стягнути з останнього суму орендних платежів, сплачених позивачем відповідно до договору оренди державного майна №003419/09 від 01.04.2010р. у загальному розмірі 642 770,99 грн., та збитки у сумі 101 000,0 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між сторонами договір оренди державного майна визнаний у судовому порядку недійсним, позивач не користувався переданим в оренду майном. Також позивач зазначає, що ним понесені збитки у вигляді додаткових витрат, зроблених у зв'язку з необхідністю надання визначених діючим законодавством України документів для укладення договору оренди.
Рішенням господарського суду Луганської області від 25.08.2011р. (суддя Москаленко М.О.) у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі з мотивів його безпідставності.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011р. (головуючий, суддя Бойко І.А., судді Геза Т.Д., Манжур В.В.) рішення суду першої інстанції скасовано частково. Відповідно до постанови: присуджено до стягнення з відповідача 88 000,0 грн. збитків. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції керувався положеннями ст.22, ч.2 ст.216 ЦК України, ст.224 ГК України та виходив з правомірності та доведеності позову в частині стягнення з відповідача збитків у сумі 88 000,0 грн., понесених позивачем з метою укладання договору оренди державного майна №003419/09 від 01.04.2010р., визнаного у подальшому недійсним рішенням господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. в іншій справі №37/244пд, яке набрало законної сили.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд.
До початку розгляду даної справи відповідачем заявлені клопотання про витребування його касаційної скарги у Донецького апеляційного господарського суду, про зупинення касаційного провадження у справі до прийняття до провадження касаційної скарги відповідача та про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції на підставі ст.1211 ГПК України. В обґрунтування заявлених клопотань відповідач посилається на те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 12.12.2011р. касаційна скарга РВ ФДМУ по Луганській області на постанову суду апеляційної інстанції у даній справі повернута без розгляду. Після усунення недоліків, які стали підставою для повернення касаційної скарги, відповідач повторно через Донецький апеляційний господарський суд подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції із клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку для її подання.
Розглянувши вказані клопотання відповідача, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на те, що за наявності вже порушеного касаційного провадження у даній справі відповідач не позбавлений права висловлювати свої доводи, міркування і заперечення відносно ухвалених у справі судових актів. У своєму відзиві на касаційну скаргу, а також у судовому засіданні представник відповідача в усній формі висловив свою правову позицію у даній справі та просив суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Відповідно до ст.111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Повноваження касаційної інстанції, які вона має право використати за результатами касаційного розгляду касаційної скарги, визначені статтею 111-9 ГПК України.
Отже, враховуючи викладене, а також, те що касаційна інстанція не обмежена доводами касаційної скарги, і в силу ст.111-5 ГПК України розглядає її за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказування, з використанням процесуальних прав суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду, касаційна інстанція вважає за можливе не чекати надходження поданої відповідачем повторно касаційної скарги і здійснити касаційний перегляд ухвалених у справі судових актів в межах вже порушеного касаційного провадження. Тим більше, що представником відповідача у судовому засіданні в усній формі висловлено свої вимоги щодо постанови суду апеляційної інстанції у даній справі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що між сторонами було укладено договір оренди державного майна №003419/09 від 01.04.2010р. за умовами якого, відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування державне майно –майновий комплекс ВП "Збагачувальна фабрика "Гірська" ДП "Первомайськвугілля", розташований за адресою: Луганська область, м.Первомайськ, вул.Станційна, б.1, склад і вартість якого визначені згідно акту оцінки, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Луганській області від 15.01.2010р. №2, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного станом на 30.11.2009р., і становить 9 145 000,0 грн.
За умовами договору позивач зобов'язався сплачувати до державного бюджету щомісяця до 10 числа місяця за звітним орендну плату, визначену на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої КМУ, яка за базовий місяць розрахунку –листопад 2010р. становить 45 725,0 грн. без ПДВ і за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Визначений договором об'єкт оренди та оборотні матеріальні засоби на суму 30519,0 грн. були передані позивачу за відповідними актами приймання-передачі від 01.04.2010р.
На виконання вказаного договору у період з 19.04.2010р. по 10.05.2011р. позивачем було перераховано до Державного бюджету м.Луганська орендну плату на загальну суму 642 770,92 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. в іншій справі №37/244пд, в якій брали участь ті самі сторони, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.2011р. та постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2011р., вказаний договір оренди державного майна №003419/09 від 01.04.2010р. визнано недійсним з підстав порушення відповідачем порядку вчинення дій, спрямованих на укладання цього договору.
Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача орендних платежів, сплачених позивачем на підставі договору оренди, визнаного у судовому порядку недійсним, а також збитків, що складаються з грошових коштів, витрачених позивачем на підготовку документів для проведення конкурсу на укладення договору оренди з відповідачем. Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.22, ч.2 ст.216 ЦК України, які визначають порядок відшкодування збитків, та ст.208 ГК України, які встановлюють правові наслідки надійсності правочину.
Так, відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно абзацу 2 ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 2 ст. 208 ГК України встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Враховуючи положення наведених правових норм, колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині повернення позивачу сплачених ним за недійсним правочином орендних платежів за одержане користування майном.
Посилання скаржника на те, що він не мав можливості використовувати орендоване майно з моменту складання акту приймання-передачі у зв'язку з вчиненням ДП "Первомайськвугілля" перешкод щодо доступу підприємства позивача до орендованого майна, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до ст.ст.ст.759, 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату. Так, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
В силу з ч.6 ст.762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Отже, за наявності та доведеності підстав, передбачених ч.6 ст.762 ЦК України (неможливість використання орендованого майна через обставини, за які орендар не відповідає), орендар може реалізувати своє право на звільнення від сплати орендної плати.
Окрім того, в силу ст.766 ЦК України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Частиною 2 ст.28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар може зажадати, між іншим, усунення перешкод у користуванні орендованим майном.
Однак, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судами встановлено, що за захистом свого права користування орендованим майном у передбачений чинним законодавством спосіб позивач до суду не звертався, факт передачі в користування позивачу об'єкту оренди підтверджений підписаними обома сторонами відповідними актами приймання-передачі. Повернення відповідачу вказаного майна відповідним актом, як то передбачено п.2.6. договору оренди, не оформлювалося. Належні докази, які б свідчили про наявність обставин, за яких позивач не мав можливості використовувати орендоване майно, а також докази звернення до відповідача з вимогою про звільнення від сплати орендної плати у зв'язку з неможливістю використовувати орендоване майно, матеріали справи також не містять.
Що ж до позовної вимоги про стягнення з відповідача 101 000,0 грн. збитків, понесених позивачем з метою укладання договору оренди державного майна №003419/09 від 01.04.2010р., то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових та фактичних підстав для її часткового задоволення.
Так, відповідно до ч.2 ст.216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
За правилами ч.2 ст.208 ГК України, ч.1 ст.216 ЦК України, двостороння реституція застосовується незалежно від наявності вини сторін у визнанні правочину недійсним: кожна із сторін повертає другій стороні все одержане за таким правочином. Проте, у випадку, коли недійсність правочину призвела ще й до заподіяння другій стороні або третій особі збитків (реальні збитки, упущена вигода), а визнанню правочину недійсним сприяла вина однієї із сторін, то на останню, в силу ч.2 ст.216 ЦК України, покладаються додаткові негативні наслідки у вигляді відшкодування збитків у повному обсязі.
Порядок такого відшкодування здійснюється за правилами статті 22 ЦК України, відповідно до якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки; протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв’язок між ними; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Так, відповідно до ст.9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у ст.5 цього Закону.
Наказом Фонду державного майна України №2975 від 14.11.2005р. затверджено перелік документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, серед яких, зокрема, звіти про незалежну оцінку майна, його вартості, звіт про екологічний аудит і т.п.
На виконання вказаних Закону та наказу, з метою укладення договору оренди цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу "Збагачувальна фабрика "Гірська" ДП "Первомайськвугілля", позивачем були укладені договір №33/09 від 08.09.2009р. про проведення незалежної оцінки; договір на проведення незалежної оцінки від 01.12.2009р.; договір №13-09 від 08.12.2009р. на проведення екологічного аудиту.
Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем в силу ст.33, 34 ГПК України доведено належними, допустимими письмовими доказами факт сплати ним за вказаними договорами лише 88 000,0 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. в іншій справі №37/244пд, яке набрало законної сили, встановлено, що винною особою у даних правовідносинах є саме відповідач, який допустив порушення порядку вчинення дій, спрямованих на укладання договору оренди державного майна №003419/09 від 01.04.2010р.
Наведені обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, підтверджують висновок останнього про те, що вимога позивача про відшкодування збитків у сумі 101 000,0 грн., які він поніс з метою укладання договору оренди державного майна №003419/09 від 01.04.2010р., визнаного у подальшому недійсним, чому сприяла вина відповідача, підлягає частковому задоволенню у доведеній позивачем сумі 88 000,0 грн.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки апеляційного суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваної постанови немає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сніжнеантрацит" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011р. у справі №11/84/2011 –без змін.
Головуючий, суддя Палій В.М.
Суддя Васищак І.М.
Суддя Цвігун В.Л.