ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" грудня 2011 р.Справа № 20/17-3875-2011
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді Головея В.М.
суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.
(відповідно до розпорядження голови суду від 05.12.2011р. №714 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)
при секретарі судового засідання: Будний О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 4-г, дата видачі: 23.09.2011р.
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 326, дата видачі: 06.06.2011р.
від третьої особи 1:не з’явився
від третьої особи 2: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Фірми „SWIFT”
на рішення господарського суду Одеської області
від 14.11.2011 р.
по справі № 20/17-3875-2011
за позовом Малого приватного підприємства Фірми „SWIFT”
до Спеціалізованого Одеського санаторію „САЛЮТ”
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області;
2) Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси
про визнання частково недійсним договору про відшкодування витрат
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Повна фіксація судового процесу здійснювалась згідно ст. 129 Конституції України та ст. 4-4 Господарського процесуального Кодексу.
В судовому засіданні 20.12.2011р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2011р. по справі №20/17-3875-2011 (суддя Щавинська Ю.М.) у позові МПП Фірми „SWIFT” до Спеціалізованого Одеського санаторію „САЛЮТ” ” про визнання недійсними п. 2.1, п. 2.4 Договору про відшкодування витрат від 25.03.2010 р. відмовлено.
Відмовляючи в задоволені позову суд посилається на те, що позивачем, в порушення ст. 215 ЦК України, не доведено факт невідповідності оспорюваного правочину вимогам ч.1-5 ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що є підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись з рішенням МПП Фірми „SWIFT” звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його та прийняти нове рішення, посилаючись на те, що при винесенні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.
В апеляційній скарзі представником позивача наголошується, що відповідно до ст. 796 ЦК України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частин) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму, а відповідно до ст. 797 ЦК України, плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частин), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою, тобто цими нормами ЦК не передбачено обов’язковість наймача (орендатора) приміщень вносить плату за землю, на якій розташовані приміщення. В цих статтях Кодексу річ йде про плату за користування земельною ділянкою, а не про плату за землю в якості земельного податку.
Таким чином представник позивача вважає, що умови п.2.1, п. 2.4 Договору суперечать діючому законодавству України та не можуть бути включені до договору.
Представник позивача надав пояснення, повністю підтримує вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача також надав пояснення, просив рішення залишити без змін.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Державна податкова інспекції у Приморському районі м. Одеси належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 12.12.2011р., проте представники в судове засідання не з’явились, про поважні причини неявки не повідомили та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено рішенням господарського суду Одеської області, між МПП Фірмою „SWIFT” та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області 05.02.2009р. був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до держаної власності, а саме: не житлових приміщень окремо розташованої будівлі, площею 172,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Одеса, вул.. Піонерська, 28, що перебувають на балансі Спеціалізованого Одеського санаторію „САЛЮТ”. Вказані приміщення передані в оренду з метою розміщення пральні загального користування.
П.2.4 вказаного договору передбачено сплату орендарем земельного податку.
Згідно з вимогами ст.. 12 Закону № 2535-ХІІ „Про плату за землю”, який був чинний на момент укладання спірного договору, якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.
Ідентичні за змістом положення міститься також у п. 284.3 Податкового кодексу України.
Виходячи із вимог Закону „Про плату за землю” та Податкового кодексу України 25.03.2010 р. між МПП Фірмою „SWIFT” та Спеціалізованим Одеським санаторієм „САЛЮТ” на виконання договору оренди від 05.02.2009 р. був укладений договір, в якому у повній відповідності із законом включено умови про плату за користування землею, зайнятою будівлями.
Таким чином судом вірно не прийняті до уваги посилання позивача про те, що предметом договору оренди є тільки нежилі приміщення, і він не повинен сплачувати кошти за користування землею.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та наданим доказам, порушень норм матеріального і процесуального права не допустив, у зв’язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись cm.cm. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Фірми „SWIFT” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 14.11.2011р. по справі №20/17-3875-2011 залишити без змін.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Головей В.М.
Суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Лавренюк О.Т.