СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
27 березня 2008 року | Справа № 2-22/2283-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Щепанської О.А.,
Черткової І.В.,
секретар судового засідання Василевська С.В.
за участю представників сторін:
позивача: Мальцева Тетяна Володимирівна, директор;
Корольков Олег Михайлович, довіреність №б/н від 10.10.06;
відповідача: Юрченко Сергій Володимирович, довіреність №2598/9/10-217 від 13.11.07;
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 12.12.2007 року у справі № 2-22/2283-2006А
за позовом малого підприємства "Марта-92" (вул. Заводська, 29-180,Сімферополь,95000)
до Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим (вул. Р. Люксембург, 29,м.Сімферополь,95000)
про визнання недійсним рішення
ВСТАНОВИВ:
Мале підприємство "Марта-92" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсним рішення Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим №174/26-2/3 від 09.03.2000 року.
У судовому засіданні 18.01.2007 року позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсними рішення Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим №174/26-2/3 від 09.03.2000 року та №173/26-2/3 від 09.03.2000 року, а також зобов’язати відповідача внести зміни до картки особового рахунку позивача зміни шляхом виключення заборгованості за вказаними рішеннями.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 12.12.2007 року у справі №2-19/2283-2006А позов задоволено частково. Визнані нечинними рішення Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим від 09.03.2000 року №173/26-2/3 в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 59508,96 грн. та №174/26-2/3 в частині нарахування податку на додану вартість в сумі 5865,00 грн., пені в сумі 3530,45 грн., фінансових санкцій з податку на додану вартість в сумі 5865,00 грн., а також зобов’язано відповідача внести зміни до особової картки малого підприємства "Марта-92", виключив заборгованість за рішенням №173/26-2/3 в сумі 59508,96 грн. та за рішенням №174/26-2/3 в частині нарахування податку на додану вартість в сумі 5865,00 грн., пені в сумі 3530,45 грн., фінансових санкцій з податку на додану вартість в сумі 5865,00 грн. В решті у позові відмовлено.
У частині задоволення позовних вимог постанова суду мотивована тим, що відповідач під час проведення перевірки зробив помилкові висновки про порушення позивачем діючого законодавства, в наслідок чого необґрунтовано нарахував податкові зобов'язання та застосував штрафні санкції.
Не погодившись з постановою господарського суду першої інстанції, Державна податкова адміністрація в Автономній Республіці Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати у частині задоволення позову, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постанову було прийнято при неповному з’ясуванні обставин справи, що є підставою для її скасування.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 11.03.2008 року у зв’язку з відпусткою у складі колегії було замінено суддю Горошко Н.П. на суддю Щепанську О.А.
Слухання справи, призначене на 11.03.2008 року було відкладено за клопотанням представника податкової адміністрації.
У судовому засіданні 25.03.2008 року представники податкової адміністрації підтримав вимоги апеляційної скарги, представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечували та просили залишити без змін постанову суду першої інстанції.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 27.03.2008 року.
Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою адміністрацією в Автономній Республіці Крим було проведено перевірку дотримання малим підприємством „Марта –92” вимог податкового законодавства за період часу з 01.01.1998 року до 01.12.1999 року. По результатах перевірки 02.03.2000 року було складено Акт №09.1-26-2/3-83.
Перевіркою зокрема було встановлено порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , пункту 4.1 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, Порядку ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 02.02.1995 року №21 в редакції Постанови Правління Національного банку України №334 від 13.10.1997 року. За наслідками встановленого відповідачем донарахований податок на додану вартість на загальну суму 28443,00 грн., в тому числі за 1998 рік –25999,00 грн., за 1999 рік –2444,00 грн., нарахована пеня з податку на додану вартість за 1998 рік в сумі 14441,87 грн., за 1999 рік в сумі 2703,11 грн., встановлений позалімітний залишок грошових коштів у касі підприємства в сумі 96042,46 грн.
На підставі акту перевірки податковим органом 09.03.2000 року прийнято рішення №174/26-2/3 , відповідно до якого позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28443,00 грн., пеня з податку на додану вартість у розмірі 17144,98 грн., фінансові санкції з податку на додану вартість у розмірі 28443,00 грн. Крім того, відповідачем 09.03.2000 року прийнято рішення №173/26-2/3 про застосування до позивача фінансових санкцій у сумі 100908,96 грн.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України „Про податок на додану вартість”, в редакції, яка діяла на час проведення перевірки, платником податку визначалась особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 600 неопо датковуваних мінімумів доходів громадян.
Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону встановлено, що об'єктом оподаткування були операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включались в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включались будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передавались платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку (пункт 4.1 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість”).
Пунктом. 7.1 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” було встановлено, що продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалась дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчувала факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Постановою правління Національного банку України №334 від 13.10.1997 року були затверджені зміни до Порядку введення касових операцій у національній валюті в Україні №21 від 02.02.1995 року. Пунктом 2 Порядку було визначено, що ліміти залишку готівки в касі встановлювались усім підприємствам , які мали рахунки в установах банків і здійснювали касові операції з готівкою. Підприємства могли зберігати у своїй касі готівку в межах лімітів залишку готівки в касі на кінець робочого дня .
Усю готівку понад встановленого ліміту, яка залишалася в касі, підприємства зобов'язані були здавати у порядку та строки, встановлені установою банку для зарахування на їх рахунки (пункт 3 Порядку).
Згідно з пунктом 6 Порядку кошти на виплати, пов'язані з оплатою праці та виплатою дивідендів (доходу), всі підприємства незалежно від форми власності мали одержувати виключно з кас банків. При цьому ними повинна була забезпечуватися систематична і повна сплата податків та внесення обов'язкових платежів до державних цільових фондів у порядку і строки, визначені чинним законодавством.
У пункті 7 Порядку визначалось, що видача готівки під звіт проводилась підприємством за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами. Особи, які одержали готівку під звіт (у тому числі на відрядження), зобов'язані були подати до бухгалтерії підприємства або централізованої бухгалтерії звіт про витрачені суми. Готівка, що була видана під звіт на відрядження але невитрачена, мала бути повернена до каси підприємства не пізніше 3 робочих днів після закінчення відрядження, а видана на всі інші цілі - 10 робочих днів з дня видачі її під звіт і здана до каси банку не пізніше наступного дня. Готівка, що була видана під звіт але не витрачена і не повернена до каси підприємства протягом 10 робочих днів з дня видачі її під звіт (по відрядженнях - протягом З робочих днів після закінчення відрядження), починаючи з наступного дня після закінчення зазначених строків включалась до суми фактичного залишку готівки в касі на кінець дня. Одержана в результаті сума порівнювалась зі встановленим лімітом залишку готівки в касі.
Матеріали справи свідчать про те, що у періоді, що перевірявся, позивач придбав у приватного малого підприємства „Альфа-Виктор” товари., але зазначене підприємство Постановою арбітражного суду Одеської області від 30.04.1999 року у справі №5163/2 визнано банкрутом.
Податкові накладні, яки були надані позивачу приватним малим підприємством „Альфа-Виктор”, були оформлені з порушенням вимог пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” в редакції, яка діяла на час проведення перевірки. Позивачем в порядку, передбаченому статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надані докази того, що він скористався передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” правом на звернення до податкового органу з повідомленням про порушення приватним малим підприємством „Альфа-Виктор” порядку виписки податкових накладних.
Позивачем надані документи, яки свідчать про те, що в період, який перевірявся, відповідно до Порядку ведення касових операцій в національній валюті України йому був встановлений ліміт залишку готівкових коштів у касі з 01.07.1999 року у розмірі 500,00 грн. В той же час матеріали справи свідчать про те, що позивач проводив готівкові розрахунки з приватним малим підприємством „Альфа-Виктор” в один день на суму, яка перевищувала встановлений ліміт.
У матеріалах справи міститься висновок №1059 судово-бухгалтерської експертизи, яким встановлено недонарахування до бюджету за період часу з 01.01.1998 року до 01.01.1999 року суми податку на додану вартість у розмірі 20134,00 грн., а за 1999 року у сумі 2444,00 грн. Крім того, експертизою встановлено, що за жовтень 1999 року позивачем перевищений встановлений ліміт залишку готівки в касі на суму 20700,00 грн.
Позивачем не надані докази того, що вказані висновки зроблені без з'ясування всіх обставин справи та спростовуються його первинними бухгалтерськими документами. В силу викладеного, керуючись положеннями Декрету Кабінету Міністрів України „Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів”, Закону України „Про систему оподаткування”, які діяли на час проведення відповідачем перевірки та прийняття ним рішень, керуючись Указом Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”, приймаючи до уваги наданий відповідачем розрахунок пені, судова колегія вважає, що відповідачем обґрунтовано прийняті рішення №174/26-2/3 в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 22578,00 грн., пені в сумі 13614,53 грн., фінансових санкцій у розмірі 22578 грн., а рішення №173/26-2/3 - в частині нарахування фінансових санкцій у сумі 41400,00 грн.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим, оскільки постанову суду першої інстанції прийнято відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права при повному з’ясуванні обставин справи.
Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.12.2007 року у справі № 2-22/2283-2006А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.
Ухвалу може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді О.А. Щепанська
І.В. Черткова