КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2011 № 31/317
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Я.Л.
суддів:
за участю представ- ників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, дов. № 544-11 від 10.12.2010 року
від відповідача: не з’явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта”
на рішення
Господарського суду
міста Києва
від 26.10.2011 року
у справі № 31/317 (суддя: Качан Н.І.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю „Альянс Україна”
до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта”
про відшкодування шкоди в порядку регресу 17 558, 28 грн.
В судовому засіданні 06.12.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року у справі № 31/317 позов Товариства з додатковою відповідальністю „Альянс Україна” (далі-позивач) до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” (далі – відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу 17 558, 28 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто грошові кошти у розмірі 17 048, 28 грн., 1 704, 83 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що місцевий господарський суд помилково ототожнив суброгацію – перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика із правом регресної вимоги, встановленим для страховика за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, не взяв до уваги пропущення позивачем строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем, перебіг якої при суброгації починається з моменту виникнення страхового випадку, в зв’язку з чим неправомірно задовольнив позовні вимоги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.12.2011 року.
30.11.2011 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
В судове засідання 06.12.2011 року з’явився представник позивача та підтримав вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалася, колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача 17 558,28 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.2008 року між Кирилюком Олександром Володимировичем, як страхувальником, та позивачем, як страховиком, був укладений Поліс добровільного комплексного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту № 200.0089345, відповідно до умов якого був застрахований транспортний засіб Toyota Avensis Elegant, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Відповідно до довідки ДАІ 10.09.2008 року в м. Донецьку на пр-ті Ілліча сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП), внаслідок якої відбулося зіткнення застрахованого транспортного засобу Toyota Avensis Elegant, яким керував страхувальник, та автомобіля Камаз, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2. У зв'язку з ДТП застрахований транспортний засіб отримав механічні пошкодження.
12.09.2008 року до позивача надійшло повідомленням про настання страхового випадку із застрахованим транспортним засобом.
Згідно з листом вих. № 12332/11-Вих від 06.06.2011 року Калінінського районного суду м. Донецька, ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності 21.10.2008 року.
З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому транспортному засобу внаслідок ДТП, позивачем замовлено проведення незалежної експертизи.
Згідно звіту експерта № 03-01/10 від 01.10.2008 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобілю Toyota Avensis Elegant (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) - ОСОБА_3, внаслідок ДТП, яка відбулася 10.09.2008 року, складає 18 243,28 грн.
Позивач визнав вищевказану пригоду страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування за договором страхування на підставі експертизи у розмірі 17 558,28 грн. (18 243,28 грн. вартості відновлювального ремонту - 685 грн. франшизи), що підтверджується платіжним дорученням №16028 від 24.10.2008 року.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу Камаз, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована відповідачем відповідно до Полісу № ВС/221980, ліміт відповідальності по майну згідно з яким становить 25 500 грн., а франшиза 2 % (510 грн.).
09.08.2011 року позивачем було направлено відповідачу регресну вимогу вих. № 4677 щодо сплати страхового відшкодування. Вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.
Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Таким чином, як вірно зазначено місцевим господарським судом, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику транспортного засобу Toyota Avensis Elegant, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс № ВС/221980), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного комплексного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту (поліс) № 200.0089345, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ОСОБА_2, як особи, винної у завданні збитків.
Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування у строки, передбачені ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Відповідно до п.12.1. ст. 12 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Враховуючи визначені полісом № ВС/221980 розміри лімітів відповідальності та франшизи, а також вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу, відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 17 048, 28 грн. (17 558, 28 грн. виплаченого страхового відшкодування - 510 грн. франшизи), а тому, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що місцевий господарський суд помилково ототожнив суброгацію із регресом та помилково не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, який закінчився 10.09.2011 року, колегією суддів відхиляються як безпідставні та помилкові з огляду на наступне.
Регрес (зворотна вимога) - це право кредитора (регредієнта) вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), і обов'язок останнього виконати цю вимогу.
При цьому слід зазначити, що вимоги за основним зобов'язанням і регресним зобов'язанням можуть бути різними, хоча нерідко і збігаються. Регресні вимоги завжди є зворотним стягненням виплаченого, тоді як основне зобов'язання за змістом, у переважній більшості випадків, пов'язане з виплатою боргу, стягненням санкцій, шкоди тощо.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом страхування за укладеним з ним договором.
Право ТОВ „Альянс Україна” вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), походить зі змісту статті 993 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Крім того, перехід права вимоги від страхувальника до страховика передбачений і статтею 27 Закону України "Про страхування", відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З огляду на викладене, сума страхового відшкодування, а даному випадку в розмірі 17 048, 28 грн. (за вирахуванням франшизи – 510 грн.), підлягає стягненню з відповідача в порядку регресу на користь позивача.
При цьому, реалізація страховиком права регресної вимоги можлива тільки після виплати страховиком страхового відшкодування та одержання його страхувальником (правонаступником страхувальника або особою, визначеною умовами договору страхування).
Відповідно до статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, доказами, які свідчать про отримання страховиком права регресної вимоги, є документи, які підтверджують фактичну виплату страхового відшкодування, розмір відшкодування та одержання його страхувальником, а саме, страховий акт, платіжні документи, рахунки та виписки з них тощо (Лист Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.09.2003 р. № 267/07/3-2-3/1).
Таким чином, у позивача в силу даних норм виникло право регресної вимоги до відповідача.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Твердження відповідача, стосовно того, що право вимоги позивача виникає з моменту настання страхового випадку, тобто з часу ДТП не відповідає дійсності, оскільки до моменту виплати позивачем потерпілому страхового відшкодування, право позивача не було порушене, у зв’язку з чим у останнього було відсутнє право вимоги до відповідача.
Саме з моменту сплати страхувальнику відповідно до договору страхового відшкодування страховик набуває право вимоги відшкодування понесених ним затрат. Також, саме за таких умов не порушується право позивача звернення до суду, оскільки позивач не виплативши страхове відшкодування не може звернутись до суду з вимогами про стягнення даного відшкодування.
Так, для позивача право вимоги страхового відшкодування виникає в моменту сплати потерпілому страхового відшкодування.
Відповідно до ч. 6 статті 261 ЦК України за регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що трирічний строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки строк позовної давності у відносинах, що стосуються регресу, починає обчислюватися з дня фактичної сплати, а не з дня події.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є помилковими та такими, що не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року у справі № 31/317 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” - без задоволення.
2.Матеріали справи № 31/317 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді