КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2011                                                                                           № 51/178

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гаврилюка  О.М.

суддів:             

за участю секретаря судового засідання Верещака Д.П.

в судове засідання з’явилася прокурор Мухаїл Л.Б. – посв. 01.11.2011 року № 339

за участю представників

від позивача: не з’явилися

від відповідача: не з’явилися

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства „Дніпро-парксервіс” на рішення господарського суду м. Києва від 31.08.2011 року

у справі № 51/178 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Прокурора Дніпровського району (м. Київ) в інтересах держави в особі  Київської міської ради (м. Київ)

до Комунального підприємства „Дніпро-парксервіс” (м. Київ)

про звільнення земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан

встановив:

До господарського суду м. Києва звернувся Прокурора Дніпровського району в інтересах держави в особі  Київської міської ради з позовом до Комунального підприємства „Дніпро-парксервіс” про зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку площею близько 0,42 га (грошова оцінка якої 7 925 358 грн.), розташовану на розі вул. Флоренції та вул. Туманяна у Дніпровському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан.

Рішенням від 31.08.2011 року господарський суд м. Києва позов задовольнив повністю. Зобов’язав КП „Дніпро-парксервіс” звільнити земельну ділянку площею 0,42 га, розташовану на розі вул. Флоренції та вул. О. Туманяна у Дніпровському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан. Стягнув з КП „Дніпро-парксервіс” в доход Державного бюджету України 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням КП „Дніпро-парксервіс” звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та доповненням до неї, в яких просить рішення господарського суду м. Києва від 19.07.2011 року по справі № 51/178 скасувати та прийняти нове рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2011 року апеляційна скарга відповідача була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 51/178 у судовому засіданні за участю прокурора та представників сторін.

В зв’язку з перебуванням судді-доповідача Нєсвєтової Н.М. на лікарняному було призначено повторний автоматичний розподіл справ, яким було визначено колегію суддів у складі: Гаврилюка О.М. (головуючий), Майданевича А.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою від 03.11.2011 року колегію суддів у складі: Гаврилюка О.М. (головуючий), Майданевича А.Г., Мальченко А.О. матеріали справи прийняла до свого провадження та призначила розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні.

В судове засідання 08.12.2011 року повноважні представники сторін не з’явилися та про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. В минулому судовому засіданні представник відповідача підтримувала вимоги апеляційної скарги. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечувала. В судовому засіданні 05.12.2011 року прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечувала та заявила клопотання про припинення провадження у справі. Господарський суд припиняє провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України зокрема у таких випадках: припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань; або спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання. В той же час припинення провадження з підстав ліквідації сторони у справі і з яких підстав просить припинити провадження прокурор передбачено п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а не п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Оскільки доказів ані відсутності предмету спору, ані державної реєстрації припинення відповідача суду надано не було, то клопотання задоволенню не підлягає.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи рішенням Київської міської ради „Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві” від 26.06.2007 року № 930/1591 єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту у м. Києві визначено КП „Київтранспарксервіс”.

Пунктом 17.3.2 Правил паркування транспортних засобів у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради „Про Правила благоустрою міста Києва” від 25.12.2008 року № 1051/1051 встановлені особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, які полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно яких у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.

Пунктом 7.3.1 Правил паркування транспортних засобів у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради „Про Правила благоустрою міста Києва” від 25.12.2008 року № 1051/1051 передбачено, що організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Рішенням господарського суду м. Києва від 05.11.2009 року у справі № 6/385 за позовом Комунального підприємства „Дніпро-парксервіс” Дніпровської районної у м. Києві ради до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної ради (Київської міської державної адміністрації) „Київтранспарксервіс”, за участю третіх осіб: 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,  2) Приватного підприємства „Дніпровський автотранспортник” про визнання права та визнання відсутності права, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду м. Києва від 14.04.2010 року у вказаній справі, визнано наявність у Комунального підприємства “Дніпро-парксервіс”Дніпровської районної у м. Києві ради права на виконання функцій єдиного оператора в Дніпровському районі міста Києва з надання платних послуг по відстою та зберіганню транспортних засобів в Дніпровському районі міста Києва згідно певного переліку.

Рішенням Дніпровської районної ради від 29.09.2009 № 398 „Про затвердження єдиного реєстру місць нічного тимчасового відстою транспортних засобів на територіях адміністративно-територіально віднесених до Дніпровського району міста Києва” визначено території для обслуговування паркувальних об’єктів, що функціонують в якості майданчиків для нічного тимчасового відстою транспортних засобів у Дніпровському районі м. Києва, в додатку № 1 до якого наведений перелік, де, зокрема, включено об’єкт розі вулиць Флоренції та Туманяна у Дніпровському районі м. Києва.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 25.10.2010 року, складеного державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Державної екологічної інспекції в м. Києві, встановлено, що на території земельної ділянки, що розташована на розі вулиць Флоренції та Туманяна у Дніпровському районі м. Києва, знаходиться автомобільна стоянка, на якій здійснюється господарська діяльність по паркуванню автомобілів громадян згідно двостороннього договору  від 20.07.2010 року № 7-7, укладеного між КП „Дніпро-парксервіс” та ФОП ОСОБА_2, згідно якого відповідач забезпечує отримання необхідної документації для розміщення паркувального майданчику.

Як зазначено в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за                від 17.05.2011 року № 239/04, складеного посадовою особою Головного управління земельних ресурсів, на підставі рішення Дніпровської в м. Києві ради від 20.09.2009 року № 389 КП „Дніпро-парксервіс” дозволено влаштування паркування автомобілів на розі вул. Флоренції та вул. О.Туманяна; на підставі договору КП „Дніпро-парксервіс” передало тимчасову автостоянку за вказаною адресою СПД ОСОБА_2. Згідно бази даних автоматизованої системи КП „Кадастр” земельна ділянка, на якій експлуатується автостоянка не інвентаризована. Площа автостоянки, яка огороджена парканом складає 4200 кв.м. Документи, що посвідчують право власності чи користування землею, в тому числі, на умовах оренди згідно вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України у КП „Дніпро-парксервіс” в Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровані (відсутні), що є порушенням вимог земельного законодавства.

Як зазначив прокурор у позові, в результаті проведеної перевірки законності використання земельної ділянки, що розташована на розі вул. Флоренції та вул. О.Туманяна у Дніпровському районі м. Києва відповідачем  жодних правовстановлюючих документів на користування чи право власності вказаної земельної ділянки не надано.

Відповідно  до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема,  за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 року у справі №3-рп/99 вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що „інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об’єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Відповідно до статті 6 Закону України „Про столицю України місто-герой Київ” місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

П. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України  визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Ст. 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до положень ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Ст. 12 Земельного кодексу України визначені повноваження міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста.

За вказаних підстав суд вважає, що прокурор вірно визначив Київську міську раду в якості органу, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які є предметом розгляду даного спору.

Відповідно до ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтями 123 та 124 Земельного кодексу України визначено умови надання земельних ділянок комунальної власності у користування.

Згідно зі ст.. 123 Земельного кодексу України юридична особа, зацікавлена в одержані земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності звертається із відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Ст. 125 Земельного кодексу України визначає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Тож, згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України „Про оренду землі” договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Виходячи зі змісту вказаних норм, землею, яка перебуває у комунальній власності міста Києва, розпоряджається Київська міська рада шляхом прийняття відповідних рішень про надання зацікавленій особі у користування земельної ділянки.

Жодного договору щодо спірної земельної ділянки відповідачем не укладалося.

Київська міська рада рішення про передачу у власність чи користування, в тому числі на умовах оренди,  земельної ділянки на розі вул. Флоренції та вул. О.Туманяна у Дніпровському районі м. Києва на користь відповідача не приймала.

Також, згідно з п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України  від 17.05.2011 року № 6 відповідно до вимог чинного законодавства обов’язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного ЇЇ зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об’єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Ст. 212 Земельного кодексу України встановлено, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч. 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч. 3).

Посилання відповідача на те, що право на використання земельної ділянки площею 0,42 га, розташованою на розі вул. Флоренції та вул. О.Туманяна у Дніпровському районі м. Києва у нього наявне внаслідок прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2009 року у справі № 6/385, яким визнано наявність у нього права на виконання функцій єдиного оператора в Дніпровському районі міста Києва з надання платних послуг по відстою та зберіганню транспортних засобів в Дніпровському районі міста Києва згідно переліку – є безпідставною, адже зазначеним рішенням встановлено лише право позивача на надання послуг, а надання їх на певній земельній ділянці має бути оформлено у встановленому законом порядку, зокрема у відповідності до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 0,42 га, розташовану на розі вул. Флоренції та вул. О.Туманяна у Дніпровському районі м. Києва під розміщення автомобільної стоянки без відповідних правовстановлюючих документів, які повинні бути видані відповідним органом місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), та за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, а отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно займає земельну ділянку площею 0,42 га, розташовану на розі вул. Флоренції та вул. О.Туманяна у Дніпровському районі м. Києва, що згідно ст. 212 Земельного кодексу України є підставами для зобов’язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

З огляду на викладене, вимога прокурора, заявлена у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,42 га, розташовану на розі вул. Флоренції та вул. О.Туманяна у Дніпровському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан – є законною, обґрунтовано, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд –

п о с т а н о в и в:

1.          Апеляційну скаргу Комунального підприємства „Дніпро-парксервіс” на рішення господарського суду м. Києва від 31.08.2011 року по справі № 51/178 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 31.08.2011 року по справі № 51/178 залишити без змін.

3.          Справу № 51/178 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано__12.12.2011 р.___

Головуючий суддя                                                                      

Судді