КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2011 № 46/145-б
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дзюбка П.О.
суддів:
розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва
на постанову господарського суду м. Києва від 19.09.2011 року
у справі № 46/145-б (суддя – Чеберяк П.П.)
за заявою Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Івіс Авто”
про визнання банкрутом
за участю представників сторін:
від ініціюючого кредитора: ОСОБА_3 дов. №3821 від 08.10.2010р.
від скаржника: не з’явився
від боржника:не з’явився
В С Т А Н О В И В :
Постановою господарського суду м. Києва від 19.09.2011 року, що прийнята у справі №46/145-б за заявою Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (надалі – Ініціюючий кредитор) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Івіс Авто” (далі – Боржник, Товариство) визнано останнього банкрутом, визнано вимоги СПД ОСОБА_1 в сумі 24590,00 грн., відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_1, якого зобов’язано протягом п’яти днів подати до офіційного друкованого органу оголошення про визнання Товариства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури і надати суду докази такої публікації, письмово повідомити про визнання Товариства банкрутом всіх відомих йому кредиторів, а також надати суду звіт та ліквідаційний баланс Боржника. При цьому, підприємницька діяльність Боржника завершена, строк виконання всіх його грошових зобов’язань визнано таким, що настав, припинено нарахування неустойки (штрафів, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості Товариства, припинено повноваження органів управління Боржника щодо управління ним та розпорядження його майном.
Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції постановою, ДПІ у Печерському районі м. Києва (надалі - Інспекція) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Представник Ініціюючого кредитора в судовому засідання заперечував вимоги апеляційної скарги та просив залишити останню без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
В судове засідання представники Інспекції, Боржника і Ліквідатор не з’явились, причину неявки суду не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи є докази (поштові повідомлення) належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги, а матеріалів справи достатньо для розгляду по суті колегія суддів, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу у відсутності зазначених представників за документами наявними в матеріалах справи.
Апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються апеляційні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановила, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову місцевого господарського суду без змін із наступних мотивів:
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що скаржник, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень при апеляційному провадженні.
Київським апеляційним господарським судом за результатами дослідження матеріалів справи встановлено такі обставини, що мають значення для справи.
02.09.2011 р. Ініціюючий кредитор звернувся до господарського суд м. Києва з заявою про визнання Товариства банкрутом.
05.09.2011р. ухвалою господарського суду м. Києва порушено провадження у справі про банкрутство за № 46/145-б на підставі ст.52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а саме з використанням спрощеної процедури банкрутства відсутнього боржника.
Постановою Господарського суду м. Києва від 19.09.2011 р. Боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру з всіма передбаченими законодавством наслідками, призначено ліквідатора банкрута, якого зобов’язано письмово повідомити всіх відомих їй кредиторів Товариства, а також провести ліквідаційну процедуру і надати суду звіт та ліквідаційний баланс Боржника.
В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції в постанові посилається на те, що вимоги Ініціюючого кредитора документально підтверджуються та визнаються судом безспірними і обґрунтованими, з матеріалів справи вбачається, що Боржник відсутній за юридичною адресою, нерухомого майна і транспортних засобів, що належать Товариству на праві власності, не виявлено, а тому у суду є всі підстави для визнання Боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. При цьому, місцевий господарський суд керувався нормами ст.ст. 22,23,25, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
В апеляційній скарзі Інспекція зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови, було порушено ст.ст. 1,7,14,23,32,40,52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон) та ст. 43 ГПК України. Інспекція вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було невірно витлумачено приписи ст. ст. 7,52 Закону, не було наведено аналізу доказів щодо відсутності платоспроможності боржника.
У зв’язку з наведеними вище посиланнями апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Статтею 4-3 ГПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно п.1 ст.52 Закону у разі, якщо громадянин-підприємець – боржник або керівні органи боржника – юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов`язань.
Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
Заява про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства мотивована тим, що Рішенням господарського суду м. Києва від 20.12.2010р. у справі №53/389 було стягнуто з Боржника на користь Ініціюючого кредитора 24590,00 грн. на виконання якого було видано наказ про примусове виконання від 17.01.2011р.. Постановою головного державного виконавця відділу державного виконання служби печерського районного управління юстиції у м. Києві від 07.04.2011р. було повернуто виконавчий документ без виконання, оскільки, Боржника та його майно на яке можливо звернути стягнення не виявлено. При цьому, виконавцем було складено акт від 14.03.2011р. про неможливість стягнення за результатами проведення перевірки майнового стану боржника. В справі також містяться документи (листи, відповіді), надані на запити державного виконавця, а саме лист від 04.04.2011 №15381(И-2011) Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, згідно якого інформація про реєстрацію права власності на ТОВ «Івіс - авто» відсутня; лист від 28.01.2011 №338/1 відповідно до якого УДАІ ГУМВС України в м. Києві повідомляє, що за Боржником транспортних засобів не зареєстровано; платіжна вимога №338/1 від 02.03.2011р., що повернена банком 17.03.2011р. без виконання. Отже, зазначені документи є належними та допустимими доказами на підтвердження неплатоспроможності боржника, а як наслідок неможливості задоволення вимог кредитора поза межами справи про банкрутство.
Згідно із ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Пунктом 5 ст. 1 Закону про реєстрацію передбачено, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.
Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Згідно доданого до заяви про порушення провадження у справі Витягу з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відносно ТОВ “Івіс - Авто” Серія АД №818907 вказане Товариство відсутнє за місцезнаходженням, що згідно з ч. 7 ст. 19 Закону про реєстрацію свідчить про відсутність юридичної особи за вказаною в реєстрі адресою -місцезнаходженням.
Враховуючи наявні у матеріалах справи, на момент прийняття оскаржуваної постанови документи, зокрема, копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АД №818907, апеляційна інстанція дійшла висновку, що обставина відсутності керівних органів боржника за місцем знаходження підтверджена належними, у розумінні ст. 34 ГПК України, доказами.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про безспірність вимог заявника та неспроможність боржника виконати свої зобов’язання в встановлений строк.
Отже, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для визнання Боржника банкрутом як відсутнього боржника у порядку, передбаченому ст. 52 Закону.
З огляду на зазначене вище, апеляційний господарський суд констатує, що ДПІ у Печерському районі м. Києва не спростовано правомірність висновків суду першої інстанції та прийняття оскаржуваної постанови.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що постанова місцевого суду відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, винесена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, Закону України “Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом”, а тому відповідає вимогам чинного законодавства. За таких обставин, апеляційний суд апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва залишає без задоволення, постанову місцевого суду - без змін.
Враховуючи викладене, керуючись Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. ст. 99, 101-103, 105, ГПК України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 19.09.2011 р. у справі № 46/145-б залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду м. Києва від 19.09.2011 р. у справі № 46/145-б залишити без змін.
2. Матеріали справи № 46/145-б повернути Господарському суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги до апеляційного суду, який прийняв оскаржувану ухвалу.
Головуючий суддя
Судді