КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.11.2011 № 20/095-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання Рижової В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 – представник (дов. № 1114 від 23.08.2011 року),
від відповідача: ОСОБА_2 – представник (дов. № 301 від 24.11.2011 року).
розглянувши апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області на рішення господарського суду Київської області від 25.10.2011року
по справі № 20/095-11 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області,
с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області
до Вишгородського районного споживчого товариства, смт. Димер
Вишгородського району Київської області
про визнання укладеним договору оренди землі
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Київської області звернулась Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області з позовом та уточненнями до нього Вишгородського районного споживчого товариства про визнання укладеним договору оренди землі від 07.06.2011 року № 3 земельної ділянки загальною площею 0,1863 га, кадастровий номер 3221886001:02:076:0161, яка розташована за адресою Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Леніна, 222, між сторонами по справі у редакції позивача.
Рішенням господарського суду Київської області від 25.10.2011 року по справі № 20/095-11 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (з урахуванням доповнень до апеляційної скарги), просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 25.10.2011 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В своїх доводах заявник посилається на те, що при винесені рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2011 року апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області на рішення господарського суду Київської області від 25.10.2011 року по справі № 20/095-11 прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.
Вишгородським районним споживчим товариством на підставі ст. 96 ГПК України надано відзив, в якому відповідач заперечує проти вимог, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просить залишити апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області - без задоволення.
Представник позивача у судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 25.10.2011 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в відзиві та апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду Київської області від 25.10.2011 року залишити без змін.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2011 року Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області, відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України та п. 34 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, було прийнято рішення “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки в оренду Вишгородському районному споживчому товариству” № 99-VI-VI, згідно з яким сільська рада, розглянувши лист Вишгородського районного споживчого товариства від 11.03.2011 року № 92 щодо укладання договору оренди землі, технічну документацію із землеустрою щодо надання земельної ділянки Вишгородському районному споживчому товариству в оренду під розміщення існуючого закладу громадського харчування, який розташований за адресою: вул. Леніна 222 в с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська область, затвердила вказану технічну документацію із землеустрою щодо надання земельної ділянки в оренду відповідачеві та надала останньому в оренду строком на 10 років земельну ділянку під існуючою на ній будівлею за адресою: Київська область, Вишгородський район, села Нові Петрівці, вул. Леніна, 222, земельна ділянка загальною площею 0,1863 га, кадастровий номер 3221886001:02:076:0161 і встановила річний розмір орендної плати за земельну ділянку у розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
На виконання вказаного рішення 08.06.2011 року позивачем надіслано на адресу відповідача проект договору оренди землі, які було підписано позивачем.
Однак, відповідачем вказані проекти договорів оренди землі не підписано та не повернуто із зауваженнями. Натомість листом № 211 від 20 червня 2011 року відповідач повідомив позивача про неспроможність сплачувати орендну плату, встановлену рішеннями сільської ради №№ 99, 99.1, 99.2, 99.3, 99.4, 99.5, 99.6, 99.7 та 99.8 -VI-VI від 15.04.2011 року в розмірах від 6 до 12 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти споживчої кооперації, у зв’язку з чим Вишгородське РайСТ звернулося до Новопетрівської сільської ради з проханням про встановлення мінімальної ставки орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Позивач, розглянувши лист відповідача № 211 від 20.06.2011 року, з метою забезпечення надходжень до бюджету села прийняв рішення “Про укладення договорів оренди землі” № 119-VII-VI, згідно з яким було вирішено звернутися до суду з позовом до Вишгородського районного споживчого товариства про визнання укладеними договорів оренди землі, у тому числі - щодо даної земельної ділянки.
Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об’єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 5 статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно з ч. 5 ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).
Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні у порядку, передбаченому ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».
Приписами ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільський, селищний голова укладає договори від імені територіальної громади та на підставі відповідних рішень відповідної ради.
Згідно частини 2 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3 ст. 181 ГК України).
Поняття договору оренди землі, вимоги до його форми та умови договору оренди землі визначено у розділі І Закону України «Про оренду землі».
За приписами статті 14 цього Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням однієї сторони може бути посвідчений нотаріально.
Типова форми договору затверджуються постановою Кабінету Міністрів України.
Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» визначає істотні умовами договору оренди землі. За її приписами до істотних умов належить: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об’єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю та повернення її орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини та відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися і інші умови. Частиною 2 наведеної норми встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Крім того, за приписами статті 15 зазначеного Закону невід’ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об’єкта оренди, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 14 ЦК України, відповідно до яких особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Стаття 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша). Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 649 Цивільного кодексу України).
Одночасно, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до ч. 1) ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Зі змісту наведеної частини статті можна дійти до висновку про те, що у випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов’язковому для суб’єктів господарювання державному замовленні або не є обов’язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір про спонукання до укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв’язані зобов’язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору (в межах річного строку, визначеного ч. 1 ст. 182 ГК України).
Отже, відповідно до ст. 179, 187 ГКУ не є достатньою підставою для спонукання до укладення договору загальне посилання в законі на договірну форму регулювання тих чи інших правовідносин. Таку ж правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 15.01.2008 року у справі № 20/175.
При цьому слід зазначити, що ні Земельний кодекс України, ні Закон «Про оренду землі» не передбачає обов’язок власника земельної ділянки (органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) прийняти рішення про укладення договору оренди землі.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволені позовних вимог у справі № 20/095-11 про визнання укладеним договору оренди землі, оскільки чинне законодавство України не передбачає їх обов’язкове прийняття.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області задоволенню не підлягають, а рішення господарського суду Київської області від 25.10.2011 року у справі № 20/095-11 – слід залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області на рішення господарського суду Київської області від 25.10.2011 року у справі № 20/095-11 - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 25.10.2011 року у справі № 20/095-11 - залишити без змін.
3. Справу № 20/095-11 повернути до господарського суду Київської області.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано 25.11.2011 року.
Головуючий суддя
Судді