Справа № 2-1055/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И                                  

09 вересня 2011 року                                       

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

Головуючого судді –Мальованої-Когер В.В.

при секретарі –Коломоєць А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом  ОСОБА_1 до Товариства  з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю торговий дім «Автолюкс», ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із позовом і просила постановити судове  рішення, яким визнати недійсним кредитний договір № GL-COO/232/2007 від 10.10.2007 року, що був укладений між нею та банком, від імені якого діяло ТОВ «Торговий дім»Автолюкс»внаслідок того, що вказаний договір був підписаний  не уповноваженою особою з боку відповідача –Банку. Також спірний договір  укладений з порушенням вимог закону, а саме, договір укладений не в грошовій одиниці Україні –гривні, а в іноземній валюті, при цьому не вказана ціна валютної цінності в гривнях, крім того, для надання та одержання кредиту в іноземній валюті суб’єкти кредитних правовідносин відповідно до чинного законодавства повинні мати індивідуальну ліцензію. Вважає, що у спірному договорі, умови якого є несправедливими для позивача, порушено принцип рівності сторін,  що є значним дисбалансом прав, зобов’язань і інтересів сторін на шкоду позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позивачки та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна»проти вимог позивачки заперечує, вважає, що договір, що є предметом оскарження укладений з дотриманням вимог закону, повноважними особами на укладення такого договору тощо.

ОСОБА_4 подала суду заяву, в якій зазначила, що позивачем помилково заявлено до неї вимоги, оскільки нею особисто ніякі права, свободи чи законні інтереси позивачки не порушувалися. За таких обставин просила розглядати справу у її відсутність.

ТОВ «Торговий дім «Авто люкс»в судові засідання не з’являлися, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, своїх заперечень суду не надавали.

Третя особа : ОСОБА_3 підтримав позицію позивачки та просив її вимоги задовольнити.   При цьому, ОСОБА_3 зазначав, що відповідачем –банком було порушено процедуру укладення спірного договору, з боку банку останній підписаний не уповноваженою особою та існували інші порушення під час укладення договору, зокрема тиску працівників банку, яки фактично примусили позивачку підписати оскаржуваний договір , не надавши позивачці в повному обсязі ознайомитися з його умовами. Також, третя особа ОСОБА_3 зазначив, що дійсно за даними кредитними зобов’язаннями, що виникли внаслідок укладення спірного договору, позивачкою своєчасно та повному обсязі сплачувалися грошові кошти на погашення кредиту, але  до підвищення курсу валют відповідно до гривні, тобто до так званої «Світової кризи». За таких обставин, просив визнати недійсним вказаний договір.

Суд заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що вимоги позивачки є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Судом встановлено, що  між позивачкою та ЗАТ «ОТП Банк»(надалі  його  правонаступником - Товариство  з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(а.с.28-34) від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю торговий дім «Авто люкс» від імені якого діяла ОСОБА_2 був укладений договір № GL-COO/232/2007 від 10.10.2007 року предметом якого є кредитні кошти у розмірі 40851,06 швейцарських франків з остаточним поверненням кредиту 10.10.2013 року зі сплатою   відсотків за його користування (а.с. 5-8). Вказаний договір кредиту був забезпечений укладеним договором поруки між банком в особі уповноваженого довіреністю ТОВ ТД»Авто люкс»та третьою особою –ОСОБА_3 (а.с.9)

З огляду на  ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання за договором повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

          Жодним чином  посилання позивача на те, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів»- банк  не надав необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору не знайшов підтвердження в судовому засіданні.Так, зокрема, як свідчать матеріали справи Банком було в повному обсязі в письмові формі надано ОСОБА_5 всю інформацію, яка передбачена п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Підтвердженням цього є підписання ОСОБА_5 анкети-заяви на отримання кредиту, відповідно до якої, підписанням анкети споживач підтверджує, що отримав у письмовій формі та в повному обсязі інформацію передбачену п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(а.с.40-41). Крім того, пункт 1.11. частин 2 Кредитного договору містить застереження стосовно валюти платежів. В даному пункті Кредитного договору, а також в інформації отриманій відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_5 отримала всі необхідні дані для розуміння прав та зобов’язань сторін при отриманні кредиту в доларах США. Вказане підтверджується тим, що відповідно до п. 1.11.1. ч. 2 Кредитного договору встановлено, що усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту. Згідно до Застереження № 2 п. 1.11. частин 2 Кредитного договору: підписанням Кредитного договору Позичальник висловлює свою обізнаність з діючими тарифами Банку.

Відповідно до ст.. 36 Закону України «Про національний банк України»офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України (далі по тексту –НБУ).

Валютні курси, як зазначено в ч. 1 ст. 8 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом міністрів України.Поряд з цим, згідно положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.11.2003р. № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється щоденно. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Виходячи зі змісту ст. ст. 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Крім того, перед укладенням кредитного договору Позивачу було доведено до його відома розрахунок сукупної вартості кредиту, а його твердження про ненадання такого розрахунку не відповідають фактичним обставинам справи.

Не відповідають фактичним обставинам справи і твердження Позивача про те, що умови кредитного договору містять несправедливі умови.

Положення п. 1.4.1.5.1. п. 1.4. ч. 2 Кредитного договору, не може розглядатися як таке, що надає право банку в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за кредитом, а тому, таке, що є несправедливим або навіть нікчемним в силу положень ст. 1065-1 ЦК України.В даному пункті Кредитного договору застосування підвищення процентної ставки є виключно мірою відповідальності позичальника за неналежне виконання зобов’язань. Така зміна процентної ставки безпосередньо передбачена у підписаному сторонами договорі. Отже, підписавши Кредитний договір, клієнт висловив свою згоду на зміну процентної ставки за наявності конкретно передбачених кредитним договором умов, що цілком відповідає вимогам ч. 1 ст. 1056-1 ЦКУ.  

Таким чином, зміна відсоткової ставки, в порядку передбаченому п. 1.4.1.5.1. п. 1.4. ч. 2 Кредитного договору не може бути розцінена, як збільшення розміру процентів, встановлених Кредитним Договором, в односторонньому порядку і не суперечить ч. 2 ст. 1056-1 ЦКУ.

Крім того, п. 1.4.1.5.3. п. 1.4. ч. 2 Кредитного договору передбачено, що в разі належного виконання Позичальником умов Кредитного договору, порушення яких призвело до застосування підвищення процентної ставки, процентна ставка зменшується до попереднього рівня.

Також, що згідно застереження до п.1.4. Кредитного договору Позивач, як сторона Кредитного договору, підписавши його, підтвердив, що викладений у п. 1.4. Кредитного договору порядок плати за кредит у цілому, та кожен з його елементів, повністю відповідає волевиявленню Сторін. Крім того, відповідно до Застереження п.1.4. Кредитного договору: Сторони також підтверджують, що вони повністю ознайомлені та цілком згодні з порядком визначення плати за Кредит та окремими елементами цього порядку.

Необґрунтованими є на думку суду є посилання позивача стосовно неможливості одночасного застосування штрафу та пені. В своєму позові сам Позивач не зазначає імперативну норму чинного законодавства, яка б передбачала заборону встановлювати, як наслідок невиконання позичальник умов кредитного договору, одночасно пеню та штраф.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Отже, виконання зобов’язання може бути забезпечено декількома засобами, що не виключає одночасного застосування штрафу та пені.

Що стосується  посилань позивача на  неправомірності надання кредиту у швейцарських франках. Суд вважає, що при укладені спірного кредитного договору сторони керувалися нормами Цивільного кодексу України та іншими нормативними актами. Посилання представника позивача на  те, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті ,використання іноземної валюти  як засобу платежу можливо при дотриманні вимог про одержання відповідної індивідуальної ліцензії на надання і одержання кредиту в іноземній валюті ,та індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави ,що є необхідною умовою для правомірності  видачі та одержання  кредиту від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення суд не може взяти до уваги з наступних підстав: згідно з ст.192 Цивільного кодексу України  законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року N 15-93 .Статті 47 та 49 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III  «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Відповідно до ч.2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. ОСОБА_1 не доведено факту  примушування її укладати кредитний договір саме з відповідачем -Банком для отримання кредиту саме в іноземній валюті. Щодо посилання позивача на необхідність отримання індивідуальної ліцензії для здійснення операції з надання і одержання кредиту в іноземній валюті,то необхідно зазначити ,що  згідно пункту «в»частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній  валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії (банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.Щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України  то необхідно зазначити ,що  використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк .Виходячи з вищенаведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії, що підтверджується  позицією Національного банку України, викладеною в ОСОБА_4 від 07.12.2009р. №13-210/7871-22612 «Про правомірність укладення кредитних договорів в іноземній валюті».

Національний банк України видав ЗАТ «ОТП Банк»( правонаступником якого є  ТОВ «ОТП Факторинг Україна») банківську ліцензію №191 від 08 листопада 2006 року (а.с.42) та дозвіл №191-1 від 08 листопада 2006р, на підставі якого Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, в т.ч. з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. На сьогодні банк має банківську ліцензію та дозвіл, які містяться в матеріалах справи.

Суть договору полягає у вільному волевиявленню сторін, щодо умов та змісту договору. Волевиявлення сторін виражається в досягненні всіх істотних умов договору та відповідно підписання його, кредитний договір був підписаний ОСОБА_1 Про вказаний факт свідчить те, що протягом тривалого часу (більше ніж 2 роки) ОСОБА_1 виконувала зобов’язання перед банком по кредитному договору –сплачувала щомісячні платежі та відсотки за користування кредитними коштами та інше. Також, позивачем не надано суду доказів того, що він звертався до Банку з пропозицією внести будь-які зміни до договору.

Ст.215 ЦК України має норму відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Частинами 1,2,3 та частинами 5,6 статті 203 ЦК України передбачено:  1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. На думку суду, при укладення кредитного договору не було порушено жодної норми зазначеної в ст.203 ЦК України. Так при укладенні кредитного договору було наявне волевиявлення сторін так як кредитні кошти ОСОБА_1 необхідні були для придбання автомобіля, тобто дії позивача щодо отримання кредиту відповідали його внутрішній волі. ОСОБА_3 свідомо виступив перед банком поручителем за оскаржуваним кредитним договором, інших доказів у матеріалах справи немає.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»однією з банківських операцій є розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, згідно ст. 2 цього ж Закону, кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Отже, надання кредитів в іноземній валюті прямо передбачено нормами законодавства, що регулює банківську діяльність.

Цивільним кодексом України відносини в сфері кредитування регулюються спеціальними нормами параграфу 1, 2 Глави 71 , а саме статтею 1054 ЦК України, відповідно до якої за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1. Ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вказуючи на те, що кредитний договір підписаний зі сторони АТ «ОТП Банк»не уповноваженими особами, позивач не вказує на те, яким чином це порушує його права та інтереси, оскільки не заперечує факт отримання ним коштів від АТ «ОТП Банк»в якості кредиту.

Згідно ч. 1 ст 237 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.  

Відповідно до норм ч. 3 ст. 237, ч. 1 ст. 244 ЦК України, представництво може здійснюватися на підставі довіреності.

З тексту оспорюваного кредитного  договору вбачається, що від імені АТ «ОТП Банк», як кредитора, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 15.01.2007р. за реєстровим № 107, він підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю торговий дім «Автолюкс»від імені якого, в свою чергу, у відповідності до передоручення від ТОВ торговий дім «Автолюкс», що ґрунтується на довіреності, яка посвідчена приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_7 20.02.2007р. за реєстровим №  1005, діє ОСОБА_2 (вказані копії документів приєднані до матеріалів справи зокрема до додаткових заперечень відповідача проти позову  від 08.09.2011 року).

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. (ст. 239 ЦК України)

Таким чином, на думку суду , кредитний договір був підписаний повноважними представниками АТ «ОТП Банк», яке, як фінансова установа, мала на момент укладення кредитного договору всі повноваження на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті. А щодо порушення норм ч. 5 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», то посилання позивача на порушення з боку АТ «ОТП Банк»при наданні кредиту вимог ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»не відповідають дійсності. Так, ОСОБА_5 зазначає, що відповідно до норм вказаної статті банк не мав права надавати кредит для погашення нею зобов’язань перед пов’язаною особою банку. При цьому, ОСОБА_5 визначає ТОВ торговий дім «Автолюкс»та АТ «ОТП Банк»як пов’язаних осіб помилково, оскільки безпідставно керується при визначенні поняття «пов’язана особа» положеннями Постанови Правління НБУ № 98 від 28.03.2007р. «Про схвалення методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України».

Для цілей Закону України «Про банки і банківську діяльність», на порушення ч. 5 ст. 52 якого посилається позивач, перелік пов’язаних осіб визначено ч. 2 ст. 52 цього ж Закону і відповідно до нього АТ «ОТП Банк» та ТОВ торговий дім «Автолюкс»не можуть бути визначені, як пов’язані особи, а тому підстави стверджувати про порушення ч. 5 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відсутні.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивачки є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 524, 533, 572, 589-590, 625, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 47, 49 Закону  України  « Про  банки  і  банківську  діяльність .ст. ст. 4, 10, 11, 57-60, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 відмовити за необгрунтованістю.

         Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

                                 Суддя                      В.В.Мальована-Когер