ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" грудня 2011 р. Справа № 18/2431/11
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
при секретарі Сиротніковій Я.Є.
за участю представників сторін:
позивача –ОСОБА_1 (дов.№124 від 25.01.2011р.),
відповідача - не з’явився,
другої третьої особи –ОСОБА_2 (дов.№03/2/337 від 27.05.2011р),
четвертої третьої особи- ОСОБА_14. (дов. №66 від 24.01.2011р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №5097 П/2-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 08.11.11р. у справі № 18/2431/11
за позовом ОСОБА_3, м.Київ,
до Відкритого акціонерного товариства "Лубенська швейна фабрика "Лубенчанка", м.Лубни,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. ОСОБА_4, м.Лубни,
2. Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", м.Київ,
3. ОСОБА_5, м.Лубни,
4. ОСОБА_6, с.Піски,
5. ОСОБА_7, с.Піски,
6. ОСОБА_8, м.Лубни,
7. ОСОБА_9, м.Лубни,
про визнання недійсними протокольних рішень від 20.07.2006р. та від 20.10.2006р.
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.11.2011р. (суддя Тимощенко О.М.) відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними протокольних рішень від 20.07.2006р. та від 20.10.2006р. та задоволенні заяви про вихід за межі позовних вимог.
Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; розглянути та задовольнити клопотання позивача про визнання недійсними договорів купівлі- продажу від 03.08.2006р. та 24.10.2006р. в порядку ст. 83 ГПК України; розглянути та задовольнити клопотання позивача про винесення окремої ухвали відносно приватного нотаріуса ОСОБА_10 в порядку ст. 90 ГПК України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що протоколами засідання спостережної ради від 20.07.2006р. та від 20.10.2006р. було дано згоду на укладення договорів на продаж відповідно у першому випадку частини будівлі розкрийного цеху площею 142,0 кв.м. (угода №1) та у другому випадку адмінкорпусу, швейного цеху і приватизованої земельної ділянки (угода №3). В обох випадках надавалася згода на продаж визначеного нерухомого майна. Проте відсутня інформація щодо того, що така згода надавалася правлінню, відсутні належним чином оформлені рішення правління у вигляді протоколів засідання. В обох випадках на засіданні спостережної ради з пропозиціями продажу нерухомого майна виступала голова спостережної ради ОСОБА_9, яка умисно порушувала вимоги статуту товариства. У протоколах відсутні підписи всіх присутніх членів спостережної ради товариства, наявні підписи тільки голови та секретаря спостережної ради. Також посилається на те, що докази, надані позивачем, в своїй сукупності вказували на те, що рішення спостережної ради були прийняті з порушеннями статуту та законодавства і були частиною послідовного ланцюгу діянь, в яких вбачаються ознаки злочину, внаслідок чого було порушено кримінальну справу відносно посадових осіб товариства.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу та просить рішення місцевого господарського суду скасувати.
Представник третьої особи-ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №12112 від 12.12.2011р.) та у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представники відповідача, першої, третьої, п’ятої, шостої та сьомої третьої особи у судове засідання не з’явились, про причини не з’явлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи ухвалою суду від 30.11.2011р.
Зважаючи на належне повідомлення відповідача та третіх осіб про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представника відповідача та першої, третьої, п’ятої, шостої та сьомої третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, другої та четвертої третьої особи, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.
В серпні 2011р. ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка»про визнання недійсними протокольних рішень спостережної ради товариства від 20.07.2006 року про надання згоди на відчуження майна ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка»(19/100 частини будівлі закрійного цеху, а саме 2-7 загальною площею 142,0 кв.м., що становить 5/100 частини майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Україна, Полтавська область, м. Лубни, площа Кірова, 16/1) та від 20.10.2006 р. про надання згоди на відчуження майна ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка»(адмінкорпусу «А-3»площею 558,3 кв.м., швейного цеху «А-2»площею 1112,8 кв.м. та земельної ділянки площею 2855 кв.м., що знаходяться за адресою: Україна, Полтавська область, м. Лубни, площа Кірова, 16/1).
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 з листопада 2002 року є акціонером Відкритого акціонерного товариства «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка»і вказані рішення прийняті з порушеннями статуту товариства та суперечать інтересам товариства та його акціонерів.
Так, як зазначає позивач в позовній заяві, відповідно до п.11.1. статуту товариства в редакції, затвердженої загальними зборами товариства від 05 травня 2003 року, постійно діючим виконавчим органом товариства є правління, яке підзвітне загальним зборам та спостережній раді. Діяльністю правління керує голова правління.
Відповідно до п.11.3 статуту, правління товариства розпоряджається майном у межах компетенції, встановленої законодавством та статутом.
Відповідно до п.11.4 статуту, правління товариства має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, за визначеними винятками.
Відповідно до п. 11.10 статуту, під час проведення засідань правління ведеться протокол засідання.
Отже, як вважає позивач, рішення про розпорядження майном повинно прийматися правлінням товариства та повинно бути закріплено в протоколі засідання правління товариства. Голова правління не є самостійним органом управління, тому для набуття товариством цивільних прав і обов'язків він на підставі частини другої статті 99 та статті 161 ЦК України повинен винести питання щодо розпорядження нерухомим майном товариства на розгляд засідання правління чи загальних зборів акціонерів. Єдиним належним доказом прийняття правлінням товариства рішення про продаж нерухомого майна має бути протокол засідання правління товариства із зазначенням кола осіб, що беруть в ньому участь та їх підписів. Тому, надана приватним нотаріусом Лубенського міського нотаріального округу ОСОБА_10 копія витягу з протоколу засідання правління товариства від 20.06.2006 року таким доказом не являється, оскільки витяг не відповідає вищезазначеним вимогам і підписаний лише головою правління товариства.
Відповідно до п.10.1 статуту, спостережна рада є органом товариства, що у період між загальними зборами здійснює контроль і регулювання діяльності правління з метою попередження порушення прав акціонерів і забезпечення їх прав.
Відповідно до п. 10.3.9 статуту, до компетенції спостережної ради належить погодження проведення операцій розпорядження нерухомим майном товариства.
Як зазначає позивач, у протоколах спостережної ради відсутня інформація, що така згода надається саме правлінню товариства, а також відсутні підписи всіх членів спостережної ради товариства, наявні підписи тільки голови та секретаря спостережної ради, що є порушенням процедури, визначеної п. 10.11. статуту товариства.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Полтавської області від 30.12.2008 р. по справі №16/18 визнано недійсними рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка», прийняті на загальних зборах акціонерів товариства 25.03.2002 року та 05.05.2003 року у зв'язку з порушенням при їх проведенні. Тому, позивач стверджує, що голова правління ОСОБА_8, голова спостережної ради ОСОБА_9, члени спостережної ради товариства були обрані на посади з порушенням вимог статуту та законодавства та не мали повноважень на здійснення будь-яких дій від імені ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка»у 2006 році. В зв'язку з чим рішення спостережної ради товариства від 20.07.2006 р. та від 20.10.2006 р. про дозволи на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, і, відповідно, договори купівлі-продажу майна, погоджені цими рішеннями підписані не уповноваженими особами.
Як встановлено судом першої інстанції, 03.08.2006р. за погодженням рішенням спостережної ради від 20.07.2006 року між ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка», від імені якого діяв голова правління ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 19/100 частини будівлі закрійного цеху, а саме 2-7 загальною площею 142,0 кв.м., що становить 5/100 частини майнового комплексу. Продаж вчинено за 19000,00 грн., в той час як відповідно до експертної оцінки МБТІ від 03.08.2008 року, вартість реалізованого нерухомого майна становить 387800,00 грн.
04.08.2006 року гр. ОСОБА_4 перепродала вищезазначено майно
ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»за 380000,00 грн. відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом міського нотаріального округу ОСОБА_10
24.10.2006р. за погодженням рішенням спостережної ради від 20.10.2006 року , між ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка», від імені якого діяв голова правління ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_5 укладено нотаріально-посвідчений договір купівлі- продажу адмінкорпусу «А-3»площею 588,3 кв. м., швейного цеху «А-2»площею 1112,8 кв.м. та земельної ділянки площею 2855 кв.м. Продаж вчинено за 350000,00 грн., в той час як згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості проведеної ПП ОСОБА_11 від 20 жовтня 2006 року, ринкова вартість нерухомого майна становить 1816595,00 грн.; експертна оцінка земельної ділянки становила 131045,00 грн.; нормативна оцінка земельної ділянки становила 252 496, 00 грн.
27 жовтня 2006р. гр. ОСОБА_5 перепродав майно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за 350000,00 грн.
Тому, позивач вважає, що надання згоди спостережною радою товариства на укладення договорів купівлі- продажу було направлено не на забезпечення інтересів товариства, а мало на меті отримання третіми особами нерухомого майна товариства через підставних осіб, завдало товариству значної майнової шкоди, призвело до фінансової неспроможності товариства та порушення 17.09.2007 р. господарським судом Полтавської області справи №7/132 про банкрутство ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка».
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Виходячи з цього, господарським судам у вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід з'ясовувати чи були порушені корпоративні права позивача внаслідок недотримання товариством норм законодавства або вимог установчих документів (п. 2.2. Рекомендацій Президії Вищого Господарського Суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»).
Відповідно до п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення.
Пунктом 39 зазначеної постанови передбачено, що рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства.
Твердження позивача про те, що рішення спостережної ради від 20.07.2006 року та від 20.10.2006 року приймались за відсутності рішення правління товариства з цього питання, спростовується матеріалами справи, а саме копією витягу з протоколу засідання правління товариства від 20.06.2006 року, наданого приватним нотаріусом Лубенського міського нотаріального округу ОСОБА_10 Зазначений витяг скріплено печаткою товариства та підписом голови правління товариства. За відсутності законодавчо визначених вимог щодо обов'язковості підписання витягів з письмового рішення усіма особами, що брали участь у його прийнятті доводи позивача про те що надана нотаріусом копія витягу не є належним доказом прийняття правлінням відповідного рішення, не може бути прийнято судом до уваги.
Відповідно до п. 10.3.9 статуту, до компетенції спостережної ради належить погодження проведення операцій розпорядження нерухомим майном товариства, а не рішень правління товариства з цього питання.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, відсутність в оспорюваних рішеннях застереження, що згода на продаж майна надається саме правлінню товариства не є доказом порушення спостережною радою вимог статуту товариства при їх прийнятті.
Щодо посилання позивача на відсутність у протоколах засідань спостережної ради товариства підписів всіх її присутніх членів, то чинним законодавством України (станом на дати складання протоколів засідань спостережної ради товариства - 20.07.2006 р. та 20.10.2006 р.) та наданою позивачем копії статуту ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка»не встановлено обов'язку підписання протоколів спостережної ради товариства всіма її присутніми членами. Тому, підписання протоколів засідань спостережної ради ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка»від 20.07.2006р. та 20.10.2006р. лише головою та секретарем спостережної ради не суперечить закону України чинному на момент їх складання та статуту товариства.
Згідно з п.2.19 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»від 28.12.2007р. № 04-5/14, підставами визнання недійсними рішень наглядової ради можуть бути такі порушення порядку скликання та проведення засідання ради, які мали наслідком неправомочність засідання наглядової ради.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав належних та допустимих доказів порушення порядку скликання та проведення засідань спостережної ради 20.07.2006 р. та 20.10.2006 р., в обгрунтування неправомочності цих засідань.
Наявні в матеріалах справи копії пояснень громадян ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з матеріалів перевірки Лубенської міжрайонної прокуратури такими доказами не являються і не можуть бути прийняті судом до уваги.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані, зокрема, встановлюються поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі і мають бути викладені письмово. Як вірно зазначено судом першої інстанції, громадяни ОСОБА_12 та ОСОБА_13С, не є особами, які беруть участь в цьому судовому процесі, пояснення надавалися ними в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Тому, зазначені копії пояснень громадян ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не є належними доказами.
Щодо посилання позивача в обґрунтування незаконності рішень спостережної ради товариства від 20.07.2006 р. та 20.10.2006 р. на рішення господарського суду Полтавської області від 30.12.2008р. у справі № 16/18 про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка», прийнятих на загальних зборах акціонерів товариства 25.03.2003 р. та 05.05.2003 р., слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 Цивільного Кодексу України. Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 09 березня 1968 р. З врахуванням вимог ч. 92 Цивільного Кодексу України недійсність рішень загальних зборів про обрання керівника товариства не є підставою для визнання недійсним правочинів, вчинених керівником від імені товариства (п.2.17 Рекомендацій Президії Вищого Господарського Суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин).
Відповідно до статті 115 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про господарські товариства" господарське товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Згідно частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник на власний розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Отже, акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна, а є власником належних йому акцій, якими він може вільно розпоряджатися.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. №18-рп/2004 у справі №1-2004 зазначено, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання або не визнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є чи іншими акціонерами товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простої сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.
В п.11 Постанови Пленуму ВСУ №13 зазначено, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства (подібні положення містить також п. 2.2.1. Рекомендацій Президії Вищого Господарського Суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»).
Згідно з частиною 2 рішення Конституційного суду України у справі № 1-10/2004 від 01.12.2004 року акціонер може захищати свої права і інтереси, що охороняються законом, шляхом звернення до суду у випадках їх порушення, заперечування і невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами або іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених ким-небудь, у тому числі і третіми особами, і інтересів акціонерного товариства, що охороняються законом, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних інтересів його акціонерів, що охороняються законом, визначається законом.
Отже, Конституційний Суд України підтвердив, що акціонер може захищати свої права і інтереси, що охороняються - законом, шляхом звернення до суду у разі їх порушення, заперечування або невизнанні самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами або іншими акціонерами цього товариства.
Таким чином законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства.
Позивачем не надано належних доказів щодо його уповноваження, як акціонера, на представництво інтересів акціонерного товариства.
При цьому слід зазначити, що легітимні інтереси товариства формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим учасником, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших учасників, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього. На такі органи покладається і захист індивідуальних інтересів учасників товариства.
Крім того, позивач не є власником майна товариства, що було реалізоване на підставі договорів купівлі-продажу, оскільки спірне майно належало товариству.
Після набуття товариством права власності на майно, набуте за будь- яких підстав, останнє, згідно ч.2 ст. 319 Цивільного кодексу України має право вчиняти щодо свого майна будь- які дії, які не суперечать закону.
Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними протокольних рішень спостережної ради товариства від 20.07.2006р. та від 20.10.2006р. акціонер повинен довести, яким саме чином оскаржені рішення порушують його права чи законні інтереси.
Тому, доводи позивача щодо порушення оспорюваними рішеннями спостережної ради товариства його корпоративних прав, зокрема, права на участь в управлінні товариством та на отримання дивідендів від ВАТ «Лубенська швейна фабрика «Лубенчанка»є необґрунтованими, оскільки рішення спостережної ради товариства від 20.07.2006р. та від 20.10.2006р., прийняті посадовими особами товариства в межах їх повноважень, не були скасовані на час прийняття цих рішень та не містять положень щодо обмеження чи порушення прав позивача на управління товариством, а також положень, що стосуються права позивача на отримання інформації про діяльність товариства.
Щодо права позивача на отримання дивідендів, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.41 Закону України «Про господарські товариства»та п.5 ст.9.2 статуту товариства прийняття рішення про порядок та строки виплати дивідендів є виключною прерогативою загальних зборів акціонерів товариства. Таким чином, право акціонера на отримання дивідендів може бути реалізовано за наявності наступних умов: наявність у товариства чистого прибутку за результатами фінансового року; включенням питання про порядок та строки виплати дивідендів до порядку денного загальних зборів товариства; скликання загальних зборів акціонерів у порядку, передбаченому статутом та чинним законодавством; наявності в кворуму для проведення загальних зборів товариства, предметом розгляду яких є питання про виплату дивідендів; прийняттям загальними зборами рішення про виплату дивідендів простою більшістю голосів.
За таких обставин, позивачем не доведено, що саме прийняття спостережною радою товариства оспорюваних рішень призвело до ненастання вищезазначених обставин в сукупності чи спричинило невиплату йому дивідендів в разі настання вище перелічених умов.
Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо клопотання позивача про визнання недійсними в порядку ст.83 Господарського процесуального кодексу України договорів купівлі-продажу від 03.08.2006р., укладеного між товариством та гр. ОСОБА_4 та від 24.10.2006р. укладеного між товариством та гр. ОСОБА_5 слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 1, 2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Однак, колегія суддів зазначає, що зазначене є правом суду, а не обов’язком.
Пунктом 51 Постанови Пленуму ВСУ №13 зазначено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду із захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва, зокрема із заявами про визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством, якщо акціонер не доведе, обґрунтує таке звернення порушенням своїх корпоративних прав.
Як вбачається з матеріалів справи, у справі відсутні докази наявності у позивача представницьких повноважень діяти від імені товариства, подана ним заява не містить обґрунтувань щодо порушення договорами від 03.08.2006 р. та від 24.10.2006 р. його корпоративних прав, в зв'язку з чим місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у клопотанні позивача про визнання недійсними в порядку ст.83 Господарського процесуального кодексу України договорів купівлі-продажу від 03.08.2006р., укладеного між товариством та гр. ОСОБА_4 та від 24.10.2006р. укладеного між товариством та гр. ОСОБА_5
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачеві у задоволенні його позовних вимог, як таких, що не підтверджені належними доказами, які б об‘єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію, а відтак, апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі.
Тому рішення господарського суду Полтавської області від 08.11.11р. у справі № 18/2431/11 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 08.11.11р. у справі № 18/2431/11 залишити без змін.
Головуючий суддя Шевель О. В.
Суддя Білоусова Я.О.
Суддя Пуль О.А.
Повний текст постанови складено 14.12.2011р.