КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2011                                                                                           № 37/227

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Дзюбка П.О.

суддів:             

  за участю секретаря:                    Карпюк О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився            

від відповідача 1: ОСОБА_1. ( за довіреністю)

від відповідача 2: не з’явився                                

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  «Аторней»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2011р.

у справі          № 37/227 (суддя: Гавриловська І.О.)

за позовом            Товариства з обмеженою відповідальністю «Аторней»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

    2. Національний банк України

про          відшкодування збитків та моральної шкоди.

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 37/227 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.  

Не погоджуючись з винесеним рішенням,  ТОВ «Аторней»  звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 37/227 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 року відкрито апеляційне провадження у справі № 37/227 та призначено до розгляду на 15.11.2011 р.  

15.11.2011р. у судовому засідання заслухавши пояснення всіх представників сторін, колегія суддів оголосила перерву до 22.11.2011р.

22.11.2011р.  оголошено перерву до 29.11.2011р.

29.11.2011р. у судове засідання не з’явились представники  позивача та відповідача 2, про причини неявки суд не повідомили, як вбачається з матеріалів справи, про час та місце розгляду представники сторін були повідомлені належним чином.  

Заслухавши пояснення представника відповідача 1, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2008 року між ТОВ “Аторней” та ТОВ “Український промисловий банк” був укладений договір банківського рахунку № 30479, відповідно до якого установа банку відкрила клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валюті і зобов’язалася здійснювати розрахунково-касове обслуговування цього рахунку клієнта у відповідності до вимог чинного законодавства України, в тому числі до нормативно-правових актів Національного банку України та умов цього договору.

Відповідно до ст.. 1060 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йму надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Як вбачається з ст. 51 Закону України “Про банки і банківську діяльність”   банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Частиною 1 ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” закріплено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”встановлено, що банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Як вбачається з пункту 2.1.3. зазначеного договору ТОВ “Український промисловий банк” зобов’язалося своєчасно виконувати розпорядження ТОВ “Аторней” на списання коштів з рахунку. У разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта на момент подання розрахункових документів до банку, здійснювати списання коштів з рахунку в межах суми встановленого овердрафту, якщо це обумовлено окремим договором, укладеним між клієнтом та банком, в іншому випадку –повертати розрахункові документи без виконання не пізніше наступного робочого дня з відміткою про причини повернення документа без виконання та зазначенням дати його повернення.

Відповідно до пунктів 3.2.1. та 3.2.3.  договору № 30479 від 18.12.2008 р., клієнт має право безперешкодно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, за винятком випадків примусового списання (стягнення); має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та надання інших обумовлених цим договором послуг.

Як свідчать матеріали справи, 25.12.2008 року між ТОВ “Аторней” та Трускавецькою міською радою був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 17,8608 га, розміщеної на території Трускавецької міської ради за адресою: м. Трускавець, вул. Бориславська, б/н, Львівської області.

Пунктами 2.1. та 2.2. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2008 року передбачено, що ТОВ “Аторней” взяло на себе зобов’язання оплатити придбану земельну ділянку вартістю 20 296 972, 16 грн. в наступному порядку: кошти в сумі 1 806 727, 50 грн. оплачено покупцем до підписання цього договору, а решта суми в розмірі 18 490 244, 66 грн. покупець сплачує до 25.01.2009 р. шляхом переказу на рахунок № 33118327700018 УДК у м. Трускавець, МФО 825014 ГУДК у Львівській області, ЗКПО 23949669, код платежу 33010101.

При цьому 19.12.2008 р. між ТОВ “Аторней” (як позичальником) та Компанією LTD.” (як позикодавцем) був укладений договір процентної позики № 19/12, відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику позику у вигляді відновлювальної позики на загальну суму у розмірі 4 000 000, 00 доларів США, з поетапним використанням коштів, які будуть поступати траншами або повною сумою одноразово, на період з дати реєстрації договору в Національному банку України до 31.12.2010 р.

22.01.2009 року ТОВ “Аторней” було ініційовано переказ грошових коштів на рахунок УДК у м. Трускавець у розмірі 18 490 244, 66 грн. шляхом подачі до ТОВ “Український промисловий банк” платіжного доручення № 7 з призначенням платежу: проплата згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2008 р.

23.01.2009р. було прийнято зазначене платіжне доручення  ТОВ “Український промисловий банк”  

Проте, зазначені грошові кошти у розмірі 18 490 244, 66 грн. так і не були зараховані на рахунки Управління Державного казначейства у м. Трускавець Львівської області.

28.01.2009р. Листом  № 1/2801 ТОВ “Аторней” звернулося до ТОВ “Український промисловий банк” з вимогою негайного виконання зобов’язань щодо своєчасності проведення платежів за договором № 30479.

05.02.2009р. Листом № 6155 ТОВ “Український промисловий банк” повідомило позивачу, що для стабілізації фінансового стану банку Постановою Правління Національного банку України № 19/БТ від 20.01.2009 року в ТОВ “Укрпромбанк”було введено тимчасову адміністрацію, та запропонувало орієнтовний графік проведення платежів ТОВ “Аторней”, відповідно до якого повністю кошти мають бути перераховані за призначенням до 18.02.2009 р.

Скаржник в позовній заяві зазначив,  що вищенаведений графік проведення платежів, запропонований тимчасовим адміністратором ТОВ “Укрпромбанк”, не був виконаний, і станом на день звернення до господарського суду першої інстанції з даним позовом не перерахованими залишаються грошові кошти в сумі 5 817 478, 56 грн., що визнав представник ТОВ “Укрпромбанк” також і в суді апеляційної інстанції.

Постановою Правління Національного банку України від 05.08.2009 р. № 447 продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів з 05.08.2009 до 21.01.2010 р., крім зобов’язань за договорами банківських вкладів (депозитів) договорами банківських рахунків, а також за зобов’язаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором банку і погоджених Національним банком України.

21.01.2010 р. Правлінням Національного банку України було прийняте рішення про відкликання банківської ліцензії та ініційовано процедуру ліквідації ТОВ “Укрпромбанк” з 21.01.2010 р.

Апелянт зазначає, що  втрата ТОВ “Аторней” можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїми грошовими коштами у розмірі 5 817 478, 56 грн. є його майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню за правилами ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач стверджує, що з метою договірних зобов’язань за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2008 року, він був змушений укласти додаткову угоду № 2 від 28.12.2010 р. до договору процентної позики № 19/12 від 19.12.2008 р. та отримати другий транш у розмірі 5 645 244, 66 грн. від позикодавця –компанії NDAY LTD.”під відсотки з розрахунку 10% річних.

З позовних вимог вимогами скаржника вбачається, що за заявою від 12.09.2011 р., ТОВ “Аторней” просив господарський суд стягнути солідарно з Національного банку України та ТОВ “Український промисловий банк” матеріальну шкоду (збитки) у розмірі 5 878 788, 00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 582 354, 17 грн., 3% річних –434 159, 22 грн., матеріальну шкоду (збитки), пов’язану зі сплатою відсотків –у розмірі 1 447 197, 41 грн., а також моральну шкоду у розмірі 500 000, 00 грн.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як вбачається з ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача  лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Обов’язковими умовами покладення відповідності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок неправомірних дій  наступає об’єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов’язань.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов’язань –причиною. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань (виключає його відповідальність).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги   до Національного банку України, не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, частинами першою і другою якої визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вказана норма передбачає наявність наступних елементів: 1) неправомірність рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; 2) наявність шкоди немайновим правам або наявність шкоди майну фізичної або юридичної особи; 3) причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю заподіювача  та шкодою, яка настала.

Для правильного вирішення спору необхідно дослідити наявність всіх елементів генерального делікту.

Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 р. N 04-5/239 “Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 N 02-5/215 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

За таких обставин, при прийнятті рішення господарським судам слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Частиною першою статті 2 Закону України „Про Національний банк України" (далі - Закон про НБУ) визначено, що Національний банк України є центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно статті 6 Закону про НБУ на виконання своєї основної функції Національний банк України сприяє дотриманню стабільності банківської системи.

Статтею 7 Закону про НБУ передбачено здійснення Національним банком України інших функцій, серед яких є функція банківського регулювання та нагляду.

Статтею 1 Закону про НБУ визначено, що банківський нагляд - це система контролю та впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Головною метою здійснення банківського регулювання та нагляду, відповідно до статті 55 Закону про НБУ, є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України.

Згідно зі ст.. 66 Закону України “Про банки і банківську діяльність”(далі -Закон про банки) Національний банк здійснює державне регулювання діяльності банків, у тому числі у формі адміністративного регулювання, зокрема шляхом здійснення нагляду за діяльністю банків.

Відповідно до ч. 7 ст. 67 Закону про банки Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі та застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

Статтею 73 Закону про банки встановлено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосовувати заходи впливу, до яких, зокрема, відноситься призначення тимчасової адміністрації.

Згідно вимог ст. 85 Закону про банки Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.

Постановою Правління Національного банку України № 19/БТ від 20.01.2009 року в ТОВ “Укрпромбанк” було введено тимчасову адміністрацію.

05.08.2009 року набрав чинності Закону України від 24.07.2009 № 1617-VІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків”(далі - Закон).

Як вбачається з п. 2  Прикінцевих положень вищезазначеного Закону, Національний банк України має право продовжити на термін до шести місяців мораторій на задоволення вимог кредиторів банку, в якому на момент прийняття цього Закону введено мораторій.

Відповідно до ст.. 2 Закону про банки мораторій - зупинення виконання банком, зокрема, зобов'язань перед кредиторами.

Частиною 4 ст. 85 Закону про банки визначені  операції банку, на які не поширюється мораторій.

Тимчасовий адміністратор, відповідно до вимог Закону про банки, Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 369, наділений повноваженнями здійснювати процедуру тимчасової адміністрації Банку та повинен користуватись правами і виконувати обов'язки тимчасового адміністратора.

Відповідно до ст. 80 Закону про банки з дня призначення тимчасовий адміністратор має повне і виняткове право управляти банком та зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для приведення діяльності банку в правову та фінансову відповідність із вимогами цього Закону та нормативно-правовими актами Національного банку України з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.

Отже, тимчасовий адміністратор зобов'язаний самостійно вирішувати питання, пов'язаних із діяльністю банку, у відповідності з вимогами законодавства України.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що   господарський суд правомірно дійшов висновку, що виносячи постанову № 19/БТ від 20.01.2009 року  про введення в ТОВ “Укрпромбанк” тимчасової адміністрації, постанову від 05.08.2009 р. № 447 про продовження мораторію на задоволення вимог кредиторів з 05.08.2009 до 21.01.2010 р.  та приймаючи рішення про відкликання банківської ліцензії та ініційовано процедуру ліквідації ТОВ “Укрпромбанк” з 21.01.2010 р., Правління Національного банку України діяло в межах повноважень і способом, передбаченим Законом України “Про Національний банк України”, а також Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Колегія суддів вважає, що апелянт ні в суді першої інстанції ні в апеляційній  не надав будь-яких доказів, які б свідчили про оскарження останнім дій посадових осіб Національного банку України та визнання цих дій неправомірними. При цьому факт скасування адміністративним судом постанови Правління НБУ не може бути підставою для висновків щодо неправомірності дій його посадових осіб, оскільки вони діяли в межах повноважень і способом, передбаченим нормами чинного законодавства України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.02.2008 р. у справі № 2-15/1290-2005).

За таких обставин, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача є  недоведеними стосовно протиправності дій Національного банку України, у зв’язку з чим у позові до   відповідача 2 правомірно відмовлено в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог до ТОВ “Український промисловий банк”, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків як санкція може бути застосовано в усіх випадках порушення цивільно-правових зобов’язань, коли внаслідок такого порушення потерпіла сторона несе збитки.

Відповідно до ст.22 ЦК України, ч.2 ст.224 ГК України  збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Притягнення до відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Вимоги позивача про стягнення 5 817 478, 56 грн. збитків, які складають грошові кошти, якими позивач не може користуватися, володіти та розпоряджатися, господарський суд міста Києва правомірно дійшов висновку, що вони за своєю природою не є збитками, оскільки вимоги про їх стягнення визнані ліквідатором ТОВ “Український промисловий банк” та, згідно зі статтею 96 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, віднесені до сьомої черги задоволення.

Враховуючи наведене, в частині цих вимог апелянтом не доведено об’єктивну сторону складу правопорушення.

Стосовно позовних вимог про стягнення з ТОВ “Укрпромбанк”1 447 197, 41 грн. збитків, які полягають у сплаті відсотків за користування позикою,то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було відмовлено, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового зв’язку між укладенням додаткової угоди № 2 від 28.12.2010 р. до договору процентної позики № 19/12 від 19.12.2008 р. та фактом неналежного виконання відповідачем 1 зобов’язання за договором № 30479 банківського рахунку. Крім того, позивачем не обґрунтовано належним чином, що договір процентної позики № 19/12 укладався саме для виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки цей договір позики  був укладений  до вчинення правочину щодо придбання землі, а також ані він, ані додаткова угода № 2 до нього не містить жодних посилань на те, що метою отримання цієї позики є саме сплата коштів за придбану земельну ділянку. Також враховується те, що додаткова угода № 2 була укладена майже через рік після того, як позивачу стало відомо про неможливість перерахування банком грошових коштів. Позивач не довів відсутності у нього необхідних коштів на момент отримання додаткової позики.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави  для стягнення з ТОВ “Український промисловий банк” 1 582 354, 17 грн. інфляційних втрат та 434 159, 22 грн. 3% річних, оскільки відповідач 1 не брав на себе грошового зобов’язання щодо перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ “Аторней”. Частково виконуючи переказ грошових коштів за платіжним дорученням № 7 від 22.01.2009 р.,  відповідач 1 виконував розпорядження клієнта щодо перерахування коштів на рахунок УДК у м. Трускавець, що представник позивача не заперечує.  

Крім того, позивач просить  стягнути 500 000, 00 грн. моральної шкоди, яка виникла у зв’язку з порушенням відповідачем 1 його прав, які полягають у зниженні престижу та підриві довіри до діяльності ТОВ “Аторней”.

Пунктом 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Підпунктом  4 п. 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 1 ст. 299 ЦК України визначено, що фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації.

В пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. N 1 “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними поняттями й одночасно особистими немайновими  правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах  оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Виключення становить надане в ст.. 2 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III “Про банки і банківську діяльність” поняття ділової репутації, яка визначається як   сукупність підтвердженої інформації про особу, що  дає можливість зробити  висновок  про професійні та   управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. Зазначене поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон.

Згідно  п. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів погоджується яз висновком суду першої інстанції, що  позивачем не доведено вини відповідача 1 та нанесення шкоди його діловому іміджу і не зазначено, які саме моральні страждання він поніс і чим обґрунтовується розмір відшкодування немайнової шкоди.

Отже, колегія суддів вважає що господарський суд міста Києва правомірно   відмовив ТОВ “Аторней” в задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ “Український промисловий банк” 500 000, 00 грн. моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене, а тому господарським судом міста Києва правомірно було відмовлено ТОВ “Аторней”  в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Виходячи з вище сказаного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 37/227, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,–

П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В  :

Апеляційну скаргу    Товариства з обмеженою відповідальністю  «Аторней»     на рішення господарського суду   міста Києва від  03.10.2011р. року у справі № 37/227       залишити без задоволення.

Рішення господарського суду  міста Києва від 03.10.2011р. року у справі № 37/227     залишити без змін.

Матеріали справи № 37/227  повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      

Судді