Справа № 22-297/2008 Головуючий в 1 інстанції: Денисюк П.Д.
Доповідач: Демянчук С.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 квітня 2008 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Буцяка З.І.
суддів: Демянчук С.В., Григоренка М.П.
при секретарі:Демчук О.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою державного підприємства „Березнівський лісгосп” на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2007 року у справі за позовом державного підприємства „Березнівський лісгосп” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та визнання права власності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2007 року в позові державному підприємству „Березнівський лісгосп” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та визнання права власності відмовлено за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням державне підприємство „Березнівський лісгосп” оскаржило його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі державне підприємство „Березнівський лісгосп” вказує на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не застосовано ст. 30 Земельного кодексу, яка діяла на час спірних правовідносин, і якою передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.
Зазначає, що судом також порушено ст. 215 ЦК України, яка встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України, а саме, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Крім того вказує, що судом першої інстанції не враховано і пп. „г” п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”, де зазначено, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після ж 31 грудня 2001 року право власності на земельну ділянку або її частину може переходити відповідно до ст. 120 ЗК України на підставі цивільно-правових угод.
Просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_1., її представник ОСОБА_3апеляційну скаргу не визнали, вважають висновки суду першої інстанції правильними. Просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2. , повідомлений судом належним чином про місце, дату та час судового засідання, не з"явився.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Постановляючи рішення про відмову в позові державному підприємству „Березнівський лісгосп” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та визнання права власності за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1. є власником земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1, оскільки набула права власності на підставі договору купівлі-продажу, який 26 жовтня 2000 року посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4., за реєстровим НОМЕР_1. Договір відповідає вимогам закону, а саме ст.ст.81,153 чинного ЗК України, ст.321, 655 ЦК України і порушень закону при його посвідченні судом не встановлено. Незавершене будівництво та земельна ділянка, які перебували у приватній власності різних осіб є окремими об”єктами і тому їх відчуження відбулося двома договорами відчуження.
Проте, з таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами пунктів 3, 4 ст.214 ЦПК України при ухваленні рішення суд встановлює характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства / ст.11 ЦПК України/ суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов"язок доказування і подання доказів процесуальним Законом / ст.60 ЦПК/, покладено на сторони.
На порушення зазначених вимог Закону, суд належним чином не встановив характеру правовідносин, що виникли, не встановив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не дав належної оцінки наявним доказам по справі, в зв"язку з чим суд неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, що і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по справі.
Доказами по справі встановлено та сторонами не оспорюється, що рішенням Великоомелянської сільської ради від 24 січня 1994року за № 166 земельна ділянка, що знаходиться АДРЕСА_1, площею 0,10 га надана в у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_2., що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю №120 від 02 листопада 1994 року.
02 жовтня 1995 року ОСОБА_2. продав, а ТОВ "Роса ЛТД"' купило дану земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
10 жовтня 1995 року відповідно до договору № 3 ДЛГО „Рівнеліс" купило в ТОВ фірма " Роса ЛТД" об'єкт незавершеного будівництва, а саме незавершений будівництвом житловий будинок та надвірні будівлі (сарай, літня кухня, гараж), що знаходиться в АДРЕСА_1
18 жовтня 2000 року договір купівлі продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговувания житлового будинку і господарських споруд від 02 жовтня 1995 року, укладений між ОСОБА_2. та ТОВ "Роса ЛТД'" було розірвано.
26 жовтня 2000 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_2. був укладений догові купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
02 листопада 2000 року ДЛГО "Рівнеліс" уклало договір міни зОСОБА_1 про передачу останньому об'єкту незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і отримання взамін квартириАДРЕСА_2. Даний договір розірвано 17 травня 2002 року.
27 січня 2003 року ДЛГО „Рівнеліс" продало, а ДП „Березнівський лісгосп" купило житловий будинок у стадії незавершеного будівництва, який розташовано вАДРЕСА_1
На час укладення оспорюваного правочину власниками незавершеного будівництвом житлового будинку та надвірних будівель (сарай, літня кухня, гараж), що знаходиться в АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі- продажу № 3 від 10 жовтня 1995 року було ДЛГО „Рівнеліс" / даний договір є чинним / , та яке 27 січня 2003 року продало вказані споруди ДП „Березнівський лісгосп",тобто останні є добросовісними набувачами . Встановлено, що позивач про порушення свого права дізнався 09.11.2005 року /а.с.12/, тому до суду звернулися у встановлений ст. 257 ЦК України строк з вимогою про захист порушеного права.
За встановлених обставин колегія суддів вважає. , що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 жовтня 2000 року укладений між ОСОБА_1. та ОСОБА_2., на якій в той час знаходився житловий будинок в стадії незавершеного будівництвао , не відповідає на час його укладення вимогам діючого чинного законодавства, оскільки на момент укладення оспорюваного правочину власниками об"єкту незавершеного будівництва розташованого в АДРЕСА_1було ДЛГО „Рівнеліс" і в силу положень Закону до них перейшло і право користування чи власності на земельну ділянку.
Так відповідно до ст. 30 Земельного кодексу, яка діяла на час спірних правовідносин, і якою передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди, а іншого оспорюваним договором не передбачалось, та за умови що не змінюється її цільове призначення.
Таким чином спірний договір не відповідав вимогам Закону на час його вчинення / ст.48 ЦК України в редакції 1963 року/. Окрім того спірні правовідносини аналогічно врегульовані чинним ЦК України / ст. 215 , ч.1 ст.203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства /.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимоги ДП „Березнівського лісгоспу” до ОСОБА_1., ОСОБА_2 про визнання права власності на спірну земельну ділянку розташовану в АДРЕСА_1, не підлягають до задоволення , оскільки позовних вимог ДП „Березнівським лісгоспом” про визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку від 27.11.2000 року виданого ОСОБА_1., не заявлялися .
Керуючись ст.ст. 307, 311, 313-315, ЦПК України, ст.48, ЦК /1963 р./, ст.377 чинного ЦК України, ст.30 ЗК України в редакції 1990 року, колегія суддів, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу державного підприємства „Березнівський лісгосп” задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2007 року у справі за позовом державного підприємства „Березнівський лісгосп” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та визнання права власності скасувати.
Позовні вимоги державного підприємства „Березнівський лісгосп” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та визнання права власності на земельну ділянку задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-подажу земельної ділянки від 26 жовтня 2000 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Відмовити державному підприємству „Березнівський лісгосп” в вимогах про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться під забудовою житлового будинку та господарських будівель в стадії незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_1
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним чинності.
Головуючий : Буцяк З.І.
Судді : Демянчук С.В.
Григоренко М.П.