ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2006 р. | № 4/1367-29/131 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плахотнюк С.О. –головуючого, |
Панченко Н.П., |
Самусенко С.С., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | ВАТ “Український нафтогазовий інститут” в особі Дрогобицької філії |
на рішення та постанову | господарського суду Львівської області від 19 вересня 2005 року Львівського апеляційного господарського суду від 31 січня 2006 року |
у справі господарського суду | № 4/1367-29/131 Львівської області |
за позовом | ВАТ “Український нафтогазовий інститут” в особі Дрогобицької філії |
до | Малого ПП “Інтербуд” |
про | стягнення 6 104 грн. 65 коп. |
за участю представників сторін |
від позивача – | Василюка Я.М. |
від відповідача – | не з’явився |
ВСТАНОВИВ:
У травні 2005 року ВАТ “Український нафтогазовий інститут” в особі Дрогобицької філії звернулося до господарського суду Львівської області із позовом до Малого ПП “Інтербуд” про стягнення 3116 грн. основного боргу, 435 грн. 61 коп. пені, 436 грн. 13 коп. інфляційних нарахувань, 3% річних - 76 грн. 91 коп. та упущену вигоду у сумі 2 040 грн., а також зобов’язання відповідача звільнити приміщення .
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у зв’язку з систематичним порушенням і невиконанням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті орендної плати всупереч договору оренди нежитлового приміщення № 4 від 01.02.1999 і нормам господарського та цивільного законодавства України орендна плата, еню, інфляційні нарахування та 3% річних підлягають стягненню відповідно до ст.ст. 229, 231 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного кодексу України, крім того в порушення умов вищезазначеного договору відповідач не звільнив орендованого приміщення після припинення дії договору, внаслідок чого завдав позивачу збитки у формі упущеної вигоди, яка підлягає стягненню відповідно до ст. 225 ГК України.
У липні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з заявою про збільшення позовних вимог, у якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу - 3 116 грн., пеню - 435 грн. 61 коп., інфляційні нарахування - 473 грн. 52 коп., 3% річних - 97 грн. 61 коп., упущену вигоду - 2 040 грн. та оплату за розміщену рекламу - 2 000 грн.
У вересні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області із заявою в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України про відмову від вимог немайнового характеру з огляду на те, що 26.08.2005 відповідачем звільнено нежитлове приміщення в будинку адміністративного корпусу позивача, про що сторонами складено та підписано акт, а вимоги майнового характеру підтримав в повному обсязі.
Рішенням господарського суду Львівської області від 19.09.2005 у справі №4/1367-29/131 (суддя –М. Синчук) стягнуто з відповідача на користь позивача 243 грн. 68 коп. основного боргу, 12 грн. 15 коп. пені, 2 грн. 03 коп. –3% річних, 21 грн. 13 коп. інфляційних нарахувань, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що погодження сторонами нового розміру орендної плати позивачем не представлено, з відповідача підлягає стягненню попередньо погоджений розмір орендної плати, який існував до припинення дії договору, поданий позивачем розрахунок та вимоги про стягнення збитків у формі упущеної вигоди не засновуються на точних даних, які б стверджували можливість отримання вказаного доходу, плата за розміщення реклами сторонами не обумовлювалась.
Львівський апеляційний господарський суд постановою від 31.01.2006 у справі № 4/1367-29/131 (колегія суддів: головуючий – Кузь В.Л., судді –Юркевич М.В., Городечна М.І.) рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2005 у справі № 4/1367-29/131 залишив без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, погодившись з висновками господарського суду Львівської області.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2005 і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2006 у справі № 4/1367-29/131 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача суму основного боргу 3 116 грн., пеню - 435 грн. 61 коп., інфляційні нарахування - 473 грн. 52 коп., 3% річних - 97 грн. 61 коп., упущену вигоду - 2 040 грн. та оплату за розміщену рекламу - 2 000 грн.
В обгрунтування касаційної скарги позивач, зокрема, посилається на те, що відповідач своїх пропозицій, заперечень щодо збільшення орендної плати не подавав, що свідчить про набрання чинності нових умов договору відповідно до п.2.3 договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.1999, а сплата відповідачем рахунків за оренду по новій ціні свідчить про узгодження істотних умов договору в процесі самого виконання.
Вищим господарським судом України ухвалою від 27.04.2006 у справі №4/1367-29/131 порушено касаційне провадження.
Відповідач у справі процесуальним правом участі його повноважного представника в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами попередніх судових інстанцій встановлено наступні обставини у справі № 4/1367-29/131.
01.02.1999 між сторонами у справі укладено договір №4 оренди нежитлового приміщення, відповідно до п.1.1 якого орендодавець (позивач) здав, а орендар (відповідач) прийняв в орендне користування нежитлове приміщення в будинку адміністративного корпусу Дрогобицької філії за адресою: м. Дрогобич, вул. Галицького, 5 загальною площею 34 м2 на 1-му поверсі головного корпусу.
Відповідно до п.2.3 договору про можливі зміни умов договору орендодавець попереджує орендаря письмово за 20 днів. Якщо на протязі 10 днів з моменту попередження орендар не подасть письмово орендодавцю свої пропозиції щодо можливих змін, то набирають чинності нові умови договору.
Листом № 04/03-02-05 від 02.01.2004 позивач повідомив приватного підприємця Я. В. Плесконоса, який являється директором відповідача, про підвищення плати за оренду приміщення у зв’язку із підвищенням вартості теплової енергії і питної води, яка з 01.01.2004 становитиме 10 грн. за 1 м2 площі.
Згідно п.2.2 договору після закінчення терміну дії договору він може бути продовженим при справедливій ціні орендної платні, що визначається сторонами.
Відповідно до п.10.1 договору оренди нежитлового приміщення додаткові узгодження, зміни, доповнення до цього договору приймаються за згодою сторін і є невід’ємною частиною цього договору.
Листом № 04/01-146 від 28.10.2004 позивач повідомив відповідача про те, що змушений розірвати договір оренди нежитлового приміщення в односторонньому порядку у зв’язку із заборгованістю відповідача по орендній платі.
Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що, оскільки у вказаному листі до приватного підприємця Я.В.Плесконоса відсутні будь-які посилання на договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.1999, немає підстав вважати, що збільшення орендної плати стосувалося відповідача та внесення змін до договору.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що належного погодження сторонами нового розміру орендної плати позивачем не представлено, тому до припинення дії договору був в силі попередньо погоджений розмір орендної плати –3 грн. 60 коп. за 1 м2 площі.
Відповідно до п.1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.
Місцевим господарським судом встановлено, що в розрахунку упущеної вигоди позивачем розраховано суму нової ціни за м2 на 5 місяців оренди від часу припинення дії договору оренди нежитлового приміщення до часу подання позовної заяви.
Господарськими судами попередніх інстанцій визначено, що договірні відносини між сторонами припинено, нової ціни за орендоване приміщення сторони не погодили, належних доказів того, що на час простою приміщення позивач отримував певні пропозиції від третіх осіб орендувати нежитлове приміщення за адресою: м. Дрогобич, вул. Галицького, 5 не подано.
Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, що поданий розрахунок та вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди не грунтуються на точних даних, які б безперечно підтверджували можливість отримання вказаного доходу.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у договорі оренди нежитлового приміщення від 01.02.1999 та в інших угодах розмір оплати за розміщення реклами сторонами не обумовлювався.
Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищенаведені встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини у даній справі, Вищий господарський суд України погоджується з висновками попередніх інстанцій, вважає рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Враховуючи вказане, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ВАТ “Український нафтогазовий інститут” в особі Дрогобицької філії на рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2006 у справі № 4/1367-29/131 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2006 у справі № 4/1367-29/131 залишити без змін.
Головуючий суддя С. Плахотнюк
Судді: Н. Панченко
С. Самусенко