ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

06 червня 2006 р.

№ 16/156

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плахотнюк С.О. –головуючого,

Панченко Н.П.,

Самусенко С.С.,

розглянувши  матеріали касаційної скарги

ДП Торгівельно-побутової фірми “Зірка”

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2006 року

у справі господарського суду

№ 16/156 Кіровоградської області

за позовом

ДП Торгівельно-побутової фірми “Зірка”

до	ЗАТ “Галактика Р.Д.Л.”

про	визнання недійсним договору оренди та зобов’язання звільнити орендований об’єкт

за участю представників сторін

від позивача –

Романяк М.Я.

від відповідача –

не з’явився

В С Т А Н О В И В:

У липні 2005 року ДП Торгівельно-побутової фірми “Зірка” звернулося до господарського суду Кіровоградської області із позовом до ЗАТ “Галактика Р.Д.Л.” про визнання договору оренди об’єкта нерухомості від 17.03.1999, укладеного між сторонами, розірваним з 09.06.2005 та зобов’язання відповідача звільнити орендований ним об’єкт нерухомості.

У грудні 2005 року позивач подав до господарського суду Кіровоградської області заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд зобов’язати відповідача повернути орендований ним об’єкт нерухомості за договором оренди об’єкта нерухомості від 17.03.1999, звільнивши його з оформленням відповідного акту здачі-приймання, посилаючись на ст.782 ЦК України, враховуючи те, що ремонтні роботи, здійснені відповідачем в рахунок орендної плати, відбувалися без згоди та дозволу позивача, а також дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2005 у справі № 16/156 (суддя –Коротченко Л.С.) позовні вимоги задоволено повністю, зобов’язано відповідача звільнити орендоване ним приміщення загальною площею 2 550 м2, що знаходиться за адресою м. Кіровоград, вул. Медведєва, 1, передавши об’єкт за актом прийому-передачі позивачу.

Рішення мотивовано тим, що у зв’язку з відмовою відповідача від виконання грошових зобов’язань по внесенню орендної плати за договором оренди об’єкта нерухомості від 17.03.1999 позивач має право відповідно до ст.782 ЦК України на відмову від договору у зв’язку з невнесенням плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд, в результаті чого договір є розірваним, а оскільки згода позивача на поліпшення орендованого приміщення відповідачем отримана не була, здійснені поліпшення не можуть бути зараховані в орендну плату за оренду об’єкту нерухомості.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2006 у справі № 16/156 (колегія суддів: головуючий –Ясир Л.О, судді –Прудніков В.В., Герасименко І.М.) рішення господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2005 у справі № 16/156 скасовано, апеляційну скаргу відповідача задоволено, позивачу у позові відмовлено.

Постанова мотивована тим, що у договорі оренди об’єкта нерухомості від 17.03.1999 не встановлено конкретні строки внесення орендних платежів всупереч нормам ст.286 Господарського кодексу України, таким чином зобов’язання по внесенню орендної плати за користування спірним об’єктом оренди у 2005 на дату подання позову відповідачем порушено не було.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2006, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2005 у справі № 16/156 залишити в силі, посилаючись на те, що господарським судом апеляційної інстанції порушено ст.ст. 283, 286 ГК України та ст.ст. 762, 797 ЦК України, оскільки на момент укладення спірного договору оренди від 17.03.1999 діяв ЦК УРСР, який не містив такої обов’язкової вимоги як визначення строку внесення орендної плати, а з огляду на те, що права і обов’язки за вищезазначеним договором продовжували існувати після набрання чинності ЦК України, відповідно до ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.          

Вищим господарським судом України ухвалою від 27 квітня 2006 року у справі № 16/156 порушено касаційне провадження.

Відповідач обізнаний про дату та час судового засідання касаційної інстанції, процесуальним правом участі його представника в судовому засіданні не скористався, викладене в телеграмі клопотання про відкладення розгляду справи матеріалами справи не підтверджено та відхиляється касаційною інстанцією.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні обставини по даній справі.

17.03.1999 між сторонами укладено договір оренди об’єкта нерухомості на строк 16 років, термін якого було збільшено до 25 років додатком до договору  № 1 від 13.04.1999.

Згідно умовам вищезазначеного договору орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в платне тимчасове користування споруду (їдальню №135) загальною площею 2550 м2, що знаходиться у м.Кіровограді по вул.Медведєва, 1.

За актом здачі-приймання до договору оренди об’єкта нерухомості від 01.07.1999 орендодавець передав зі свого балансу, а орендар прийняв на свій баланс об’єкт оренди.

Згідно п.5.1 договору розмір орендної плати за весь об’єкт, що орендується, у цілому складає 10 000 грн. за 1 рік.

31.12.2004 відповідач підписав акт звірки розрахунків, яким підтвердив існуючу в нього заборгованість в сумі 796 грн. 39 коп. станом на 31.12.2004.

За розрахунком з січня по червень 2005 року заборгованість відповідача за оренду об’єкту нерухомості за цей період склала 2 546 грн. 39 коп.

Відповідно до п.4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правовідносини між сторонами продовжували існувати після набрання чинності ЦК України з 01.01.2004.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторонами у спірному договорі не визначено конкретні строки внесення орендних платежів, тому господарський суд апеляційної інстанції з посиланням на ч.6 ст.283 та ч.4 ст.286 ГК України зробив висновок, що зобов’язання по внесенню орендної плати за користування спірним об’єктом оренди у 2005 році на дату подачі позову відповідачем порушено не було.

Вказаний висновок апеляційної інстанції є помилковим.

Відповідно до ч.6 ст.283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених  ГК України.

За ч.4 ст.286 ГК України строки внесення орендної плати сторонами визначаються в договорі.

Згідно п.12.2 договору оренди від 17.03.1999 у випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються чинним цивільним законодавством.

Відповідно до ч.5 ст.762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.          

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 762 ЦК України стосовно строків внесення орендної плати.  

Господарським судом першої інстанції встановлено, що відповідачем зобов’язання виконувались неналежним чином, орендна плата за оренду об’єкта нерухомості за договором вносилась несвоєчасно.

Відповідно до ст.782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідач отримав повідомлення позивача про відмову від договору 09.06.2005.

Господарський суд першої інстанції зробив вірний висновок, що враховуючи наявну у відповідача заборгованість станом на 08.06.2005 по орендній платі за договором оренди об’єкта нерухомості від 17.03.1999, позивач правомірно використав законне право відмовитися від вищезазначеного договору з підстав, визначених у ст. 782 ЦК України.

За вказаних обставин Вищий господарський суд України, приймаючи до уваги вищенаведені встановлені судами обставини, вважає що рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає вищенаведеним нормам матеріального права і має бути залишено в силі, а постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню.

Враховуючи вказане, керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

          1.  Касаційну скаргу ДП Торгівельно-побутової фірми “Зірка” на Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2006 у справі №16/156 задовольнити.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2006 у справі № 16/156 скасувати.

3.          Рішення господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2005 у справі № 16/156 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                      С. Плахотнюк

Судді:                                                                                          Н. Панченко

                                                                                                    С. Самусенко