ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "30" листопада 2011 р.                                                                                    Справа № 16/33/2011  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши    касаційну скаргу фізичної особи –підприємця

                    ОСОБА_1

на                   рішення господарського суду Луганської області від 26.04.2011р. та

                    постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2011р.

у справі      №16/33/2011

за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

до                    Українсько-литовського товариства з обмеженою відповідальністю  

                    "Інтерпласт"

про                     стягнення 29 469,98 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1,  ОСОБА_2 –довіреність у справі,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Українсько-литовського товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпласт" і просив суд стягнути з останнього вартість утриманого ним майна у розмірі 24 469,98 грн. та 5000,0 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.ст.1212, 1213 ЦК України та фактично обґрунтовані неправомірним утриманням відповідачем майна позивача, яке залишилося в орендованому позивачем офісному приміщенні після закінчення дії укладеного між сторонами договору оренди.

Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди ґрунтуються на положеннях ст.1167 ЦК України та фактично обґрунтовані неможливістю вести господарську діяльність, приниженням ділової репутації позивача, оскільки він не мав можливості своєчасно виконувати свої обов'язки за договором, та неотриманням прибутку за час утримання відповідачем майна.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач стверджує, що позивач самостійно розпорядився своїм майном, яке знаходилося в орендованому офісному приміщенні, передавши його через свого робітника  відповідачу в рахунок погашення боргу з орендної плати.

Рішенням господарського суду Луганської області від 26.04.2011р. (суддя Шеліхіна Р.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2011р. (головуючий, суддя Приходько І.В., судді Донець О.Є., Ломовцева Н.В.), у задоволенні позову відмовлено з мотивів його недоведеності.

Не погоджуючись з  вказаними судовими актами, позивач звернувся  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені  з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових  актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню  з таких підстав.

Судами встановлено, що між сторонами існували орендні правовідносини, які виникли в силу укладеного ними договору оренди №91/08 від 15.07.2008р., відповідно до якого позивач орендував у відповідача офісне приміщення №216   загальною площею 46,0 кв.м., розташоване на 2-му поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що після припинення дії договору оренди відповідач безпідставно утримує його майно, яке залишилося в орендованому приміщенні, а тому просить суд стягнути з відповідача вартість цього майна, як безпідставно набутого. На підтвердження своїх вимог позивачем надано підписаний представниками сторін акт опису майна від 22.06.2009р., який засвідчує факт знаходження спірного майна у відповідача (а.с.56-58).

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

В силу ст.1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже зобов'язання за даними нормами виникають у разі набуття майна особою за рахунок іншої з відсутністю для цього підстав, встановлених законом або договором.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує  заперечення проти позову.

Згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть  підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що акт опису майна від 22.06.2009р., на який посилається позивач, сам по собі не свідчить про набуття відповідачем цього майна, як помилково вважає скаржник, оскільки цим актом лише зафіксовано факт переміщення майна позивача із орендованого ним офісного приміщення №216 до іншого за №210.

Окрім того, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне майно вибуло від відповідача, що підтверджується довіреністю від 06.10.2009р., якою позивач доручив гр.ОСОБА_3 отримати комп'ютерну техніку з метою її реалізації та погашення боргу відповідачем, а також актом приймання-передачі від 17.05.2010р. про повернення відповідачем представнику позивача  гр.ОСОБА_3 матеріальних цінностей (а.с.53 зворот, 55).

Отже, враховуючи, що позивачем не доведено факту вибуття з його володіння спірного майна та набуття його відповідачем, тобто допущення відповідачем порушень права власності позивача на спірне майно, які були б пов'язані із позбавленням володіння, колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позову.

З урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування  оскаржуваних рішення та постанови немає.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судами двох інстанцій. Окрім того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1  залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2011р. у справі №16/33/2011 –без змін.

Головуючий, суддя                                                            Кузьменко М.В.

Суддя                                                                                Васищак І.М.

          Суддя                                                                                Палій В.М.