донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
07.09.2011 р. справа №19/23
Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів –головуючого судді Мєзєнцева Є.І., судді-доповідача Величко Н.Л. та судді Малашкевича С.А., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МРКС-АГРОХІМ» (представник ОСОБА_2, довіреність від 05.09.11 року) на рішення господарського суду Донецької області від 29.04.10 року у справі № 19/23 (суддя Дучал Н.М.) за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»(представник до судового засідання не з’явився) до товариства з обмеженою відповідальністю «Амарант-Агро»(представник до судового засідання не з’явився) про стягнення з відповідача за кредитним договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 01-09 від 30.01.09 року заборгованості за кредитом в сумі 13’898’200 грн., процентів за користування кредитом 3’125’685,07 грн. та комісійної винагороди за управління кредитною лінією 28’752,02 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 01-09 від 30.01.09 року із застосуванням способу реалізації через продаж предмету іпотеки на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження та шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави майна № 02-09 від 30.01.09 року із застосуванням способу реалізації через продаж предмету застави на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження, –
ВСТАНОВИВ:
Господарським судом Донецької області 29.04.10 року прийнято рішення у справі № 19/23, згідно якого вирішено задовольнити позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»а особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в місті Красноармійськ Донецької області»(далі –Банк) до товариства з обмеженою відповідальністю «Амарант-Агро»(далі –Компанія) про стягнення з відповідача за кредитним договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 01-09 від 30.01.09 року (далі –Договір) заборгованості за кредитом в сумі 13’898’200 грн., процентів за користування кредитом 3’125’685,07 грн. та комісійної винагороди за управління кредитною лінією 28’752,02 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 01-09 від 30.01.09 року із застосуванням способу реалізації через продаж предмету іпотеки на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження та шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави майна № 02-09 від 30.01.09 року із застосуванням способу реалізації через продаж предмету застави на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження.
Судові витрати у справі покладені судом на відповідача. Повний текст рішення суду першої інстанції підписаний 30.04.10 року.
Рішення суду обґрунтоване нормами статей 525-526, 572, 575, 589-590, 1049 та 1054 ЦК України, а також приписами Законів України «Про іпотеку»та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»зокрема, тим, що Договір є правомірним та належним чином виконаним з боку Банку, наразі Компанією порушено його умови щодо виконання грошового зобов’язання. Означене в силу умов Договору визначає право кредитора на звернення стягнення на предмет забезпечення виконання зобов’язання, передбачений умовами іпотечного договору № 01-09 від 30.01.09 року та договору застави майна № 02-09 від 30.01.09 року.
Не погоджуючись з правовою оцінкою, наданою господарським судом Донецької області у справі № 19/23, а також заперечуючи обставини й висновки, встановлені рішенням господарського суду Донецької області, апелянт товариство з обмеженою відповідальністю «МРКС-АГРОХІМ»(далі –Фірма) звернувся із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 29.04.10 року у справі № 19/23, обґрунтовуючи її тим, що суд неправомірно не застосував норми статті 39 Закону України «Про іпотеку»та статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не визначивши у рішенні суду ані пріоритету та розміру вимог інших кредиторів Компанії, ані початкової ціни предметів іпотеки та застави для їх подальшої реалізації, а також порушив приписи статті 35 Закону України «Про іпотеку», не врахувавши відсутності письмової вимоги Банку до Компанії щодо усунення порушень умов Договору та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Фірма наголосила також на тому, що судом порушено норми статті 43 Закону України «Про іпотеку»в частині ігнорування факту відсутності згоди Компанії на визначення початкової ціни продажу предмету іпотеки та непроведення оцінки зазначеного предмету іпотеки в порядку законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Право Фірми на апеляційне оскарження рішення господарського суду Донецької області від 29.04.10 року у справі № 19/23 ґрунтується на приписах частини 1 статті 91 ГПК України, як особи, яка не брала участь у справі, хоча господарський суд вирішив питання про її права та обов’язки. Наявність правового інтересу Апелянта у справі № 19/23 підтверджується фактом включення зазначеної особи до складу учасників Компанії згідно статуту останньої в редакції від 27.12.10 року, та визначеним статтею 88 ГК України правом на отримання прибутку від діяльності Компанії, яке може бути порушеним внаслідок здійснення відчуження предметів іпотеки та застави за умовами Договору. Окрім того, в силу пункту 11.2 статуту Компанії та статті 246 ЦК України, рішенням загальних зборів учасників Компанії від 15.08.11 року Фірму було уповноважено на внесення апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 29.04.10 року у справі № 19/23, з огляду на відсутність інформування учасників Компанії попереднім керівництвом цього суб’єкта про існування зазначеного судового рішення та невжиття попереднім керівництвом Компанії заходів щодо його процесуального оскарження.
За приписами абзацу сьомого пункту 2 розділу XIII «Перехідні положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»при апеляційному оскарженні судових рішень місцевих господарських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, застосовуються, зокрема, правила частини другої статті 93 ГПК (у редакції, яка була чинною на час прийняття таких рішень) щодо можливості відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги лише протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного судового рішення, водночас, це правило не поширюється на апеляційне оскарження прийнятих до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів»судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, оскільки ГПК України до набрання чинності названим Законом відповідним особам не надавалося право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присічний тримісячний строк подання апеляційної скарги.
Враховуючи означене, заява апелянта Фірми щодо поновлення строку на апеляційне оскарження визнана судом законною та обґрунтованою, апеляційну скаргу прийнято до провадження.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції Фірма розцінює як таке, що прийняте в порушення норм матеріального права, а також без належної оцінки й з’ясування обставин справи. Фірма просила апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та відмовити у задоволенні позову повністю.
Позивач Банк 30.08.11 року ознайомився з матеріалами справи № 19/23, наразі до судового засідання –не з’явився, не зважаючи на належне повідомлення судом про час та місце судового засідання. Відзивом на апеляційну скаргу Банк заперечив проти її задоволення, вважаючи рішення суду законним, та зазначив на відсутності прав Фірми на оспорювання рішення суду. Суд відхилив клопотання Банку щодо відкладення розгляду справи, оскільки враховуючи строк, що минув з моменту ознайомлення з матеріалами справи, Банк мав достатньо часу для вирішення питання щодо направлення до судового засідання повноважного представника.
Представник Фірми в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, представник Компанії не скористався правом на участь у судовому засіданні, пояснень щодо апеляційної скарги не надав.
Суд перебував у нарадчій кімнаті 07.09.11 року з 1210 до 1215 години.
Заслухавши пояснення присутніх в засіданні учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду має бути скасоване із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки Банку та Компанії, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є позиковою операцією банків (кредитним договором), яка підпадає під правове регулювання норм статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статей 1046-1056 ЦК України та статті 345 ГК України.
Таким чином, в силу статті 1054 ЦК України та розділів 1-4 Договору Банк зобов’язався надати Компанії відновлювальну кредитну лінію на період до 20.01.10 року у загальному розмірі 13’900’000 грн., а Компанія зобов’язалася повернути заборгованість за кредитом не пізніше строку кредитної лінії, а також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 23% річних.
З метою забезпечення виконання означеного зобов’язання та згідно пункту 3.8 Договору, в порядку статей 572-593 ЦК України, між Банком та заставодавцем Компанією укладено іпотечний договір № 01-09 від 30.01.09 року та договір застави майна № 02-09 від 30.01.09 року, за змістом яких Банкові передано у заставу (іпотеку) 72 одиниці транспортних засобів, сільськогосподарського інвентаря та технологічного обладнання, а також 23 об’єкти нерухомості, які знаходяться в місті Селидове по вулиці Вокзальній 5 та в селищі міського типу Удачне по вулиці Желєзнодорожній 5.
У відповідності до наданих суду позивачем банківських виписок, Банк виконав свої зобов’язання за Договором щодо надання кредиту у розмірі 13’898’200 грн. Документи, які б свідчили про незгоду Компанії з належністю виконання Банком своїх зобов’язань за Договором –суду не надавалися, навпаки, розмір боргу та нарахованих санкцій підтверджений Компанією у акті звірення за Договором від 01.03.10 року.
Враховуючи означене, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності невиконаного Компанією зобов’язання за Договором щодо повернення кредиту в сумі 13’898’200 грн., а також сплати процентів за користування кредитом 3’125’685,07 грн. та комісійної винагороди за управління кредитною лінією 28’752,02 грн., що є порушенням з боку Компанії норм статей 525-526 ЦК України.
Умовами пункту 3.1.5 іпотечного договору № 01-09 від 30.01.09 року та пункту 5.1 договору застави майна № 02-09 від 30.01.09 року, а також згідно норм статей 572, 589-590 ЦК України, статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»та статті 33 Закону України «Про іпотеку»визначено право Банку звернути стягнення на предмет застави та іпотеки у разі невиконання Компанією зобов’язань щодо вчасного повернення кредиту.
На виконання статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»Банк 21.01.10 року здійснив державну реєстрацію та надіслання Компанії повідомлення про порушення умов Договору № 01-23/031 та звернення стягнення на предмет застави, що підтверджується поштовим повідомленням № 33174 та витягом № 25981059 від 21.01.10 року. Разом з тим, Банк не здійснив аналогічних юридичних дій щодо предмету іпотеки в порядку частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку», причому не зважаючи на те, що в силу частини 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку»невжиття кредитором (іпотекодержателем) дій щодо надіслання повідомлення про порушення умов Договору та звернення стягнення на предмет іпотеки –не є перешкодою для звернення Банку до суду за захистом порушеного права, недотримання встановленого законом правила щодо відправлення кредитором зазначеної вимоги є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Водночас, судом першої інстанції не досліджувалися обставини та причини невиконання Банком умов частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку»та не надано відповідної оцінки наявності перешкод для звернення стягнення на предмет іпотеки, чим допущено неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи № 19/23.
Нормами частини 2 статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»та частини 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку»передбачено обов’язкове визначення у змісті рішення суду про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження наступних категорій:
· пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, вимоги яких підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження (предмету іпотеки);
· початкову ціну предмету застави (іпотеки) для його подальшої реалізації.
Разом з тим, судова колегія вважає, що суд першої інстанції на порушення зазначених норм права не провадив дослідження наявності інших обтяжень на предмети застави та іпотеки, не вивчив питання їх пріоритетності щодо вимог Банку, на що вказує відсутність в матеріалах справи витягів з відповідних державних реєстрів заборон відчуження та обтяжень.
Окрім того, зазначена в резолютивній частині рішення господарського суду Донецької області від 29.04.10 року у справі № 19/23 заставна вартість кожного об’єкту застави та іпотеки, на яке слід звернути стягнення, визначена виходячи зі змісту іпотечного договору № 01-09 від 30.01.09 року та договору застави майна № 02-09 від 30.01.09 року, причому означена вартість є договірною і не може вважатися початковою ціною реалізації предмета застави та іпотеки у перебігу виконавчого провадження, оскільки поняття «заставна вартість»та «початкова вартість реалізації»мають різну правову природу та методику визначення – заставна вартість визначається за домовленістю сторін, наразі початкова вартість реалізації на публічних торгах у процедурі виконавчого провадження визначається в порядку статей 14, 52, 66 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції на момент прийняття рішення судом першої інстанції) та статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Водночас, посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм статті 43 Закону України «Про іпотеку»щодо необхідності отримання згоди Компанії щодо визначення початкової ціни продажу предмету іпотеки – не береться до уваги, оскільки норми вказаної статті закону здійснюють правове регулювання підготовки до проведення прилюдних торгів, а не процедури вирішення спору щодо предмету іпотеки або змісту судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
За таких обставин у суду апеляційної інстанції є всі підстави не погодитись з правовою позицією суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача грошової суми шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки та застави через продаж їх з прилюдних торгів у процедурі виконавчого провадження, оскільки зазначена правова позиція не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права (частини 2 статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»та частини 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку»), до того ж, судом першої інстанції не проведено дослідження обставин наявності додаткових обтяжень на предмети іпотеки та застави, а також пріоритетності зазначених обтяжень.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 43, 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, пунктами 1 та 4 частини 1 статті 104, а також статтею 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Задовольнити апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МРКС-АГРОХІМ»на рішення господарського суду Донецької області від 29.04.10 року у справі № 19/23.
Скасувати рішення господарського суду Донецької області від 29.04.10 року у справі № 19/23.
Відмовити у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»до товариства з обмеженою відповідальністю «Амарант-Агро»про стягнення з відповідача за кредитним договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 01-09 від 30.01.09 року заборгованості за кредитом в сумі 13’898’200 грн., процентів за користування кредитом 3’125’685,07 грн. та комісійної винагороди за управління кредитною лінією 28’752,02 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 01-09 від 30.01.09 року із застосуванням способу реалізації через продаж предмету іпотеки на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження та шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави майна № 02-09 від 30.01.09 року із застосуванням способу реалізації через продаж предмету застави на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена через Донецький апеляційний господарський суд в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя Є.Мєзєнцев
Суддя Н.Величко
Суддя С.Малашкевич