ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

           06.12.2011 року                                    Справа №  2/60

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді   Вечірка І.О.   (доповідач)

суддів:   Виноградник О.М.,  Стрелець Т.Г.       

при секретарі судового засідання:  Ковзикові В.Ю.

За участю представників сторін, які були присутні в судовому засіданні                28.11.2011 року:

від кредитора ДАК "Хліб України":  ОСОБА_1, представника, довіреність № 02-14/463  від 23.09.11;

арбітражного керуючого:  Маменка С.Г.,  ліцензія серії АВ № НОМЕР_1  від 10.09.09;

від боржника:  ОСОБА_3, представника, довіреність № б/н  від 01.02.11;

інші учасники провадження у справі у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України, м. Київ

на ухвалу господарського суду Кіровоградської області  від  08.07.2011р. (про відмову в задоволенні заперечень/скарги від 22.02.2011 року щодо невизнання заявлених кредиторських вимог) у справі № 2/60

за заявою Приватного підприємства “СпецЗовнішКомплект”, м. Світловодськ Кіровоградської області   

до боржника Дочірнього підприємства ДАК “Хліб України “Хлібна база № 78”,           с. Злинка Маловисівського району Кіровоградської області

           про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2011 року у справі            № 2/60 (суддя Деревінська Л.В.) здійснено заміну Державного комітету України з державного матеріального резерву на його правонаступника –Державне агентство резерву України; в задоволенні заперечень (скарги) від 22.02.2011 року Державного агентства резерву України щодо невизнання заявлених кредиторських вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою Державне агентство резерву України, м. Київ подало до суду апеляційну скаргу, в якій просило ухвалу суду скасувати, прийняти нове рішення, яким кредиторські вимоги до ДП ДАК "Хліб України "Хлібна база № 78" задовольнити у повному обсязі, а саме у сумі 598 280,92 грн. та внести до третьої черги реєстру вимог кредиторів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

-  при розгляді справи № 2/60 господарським судом було порушено та невірно застосовано норми статей 4-2, 34 ГПК України, статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв";

- господарським судом не досліджено приймальні акти –збережувальні зобов'язання по формі р-16 та не застосовано Закон України "Про державний матеріальний резерв";

- висновки господарського суду є хибними та суперечать Закону України "Про державний матеріальний резерв" та висновкам Вищого господарського суду України, викладеним у постанові від 27.11.2008 року у справі № 46/56-2/105-07.

Справу № 2/60 передано до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Вечірко І.О., судді Виноградник О.М., Стрелець Т.Г.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 року у даній справі вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

В судовому засіданні 17.11.2011 року розгляд справи відкладено до 28.11.2011 року в зв’язку з неявкою в судове засідання арбітражного керуючого Маменка С.Г.,  представників скаржника, ініціюючого кредитора та боржника.

Державне агентство резерву України свого представника в судове засідання 28.11.2011 року не направило.

В судовому засіданні 28.11.2011 року арбітражний керуючий та представник боржника надали пояснення та просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу господарського суду залишити без змін.

28.11.2011 року на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого та представника боржника надійшло клопотання в порядку статті 69 ГПК України про продовження строку розгляду апеляційної скарги Державного агентства резерву України на 15 днів.

В судовому засіданні 28.11.2011 року було задоволено заявлене клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги та оголошена перерва до 06.12..2011 року.

В судове засідання 06.12.2011 року учасники провадження у справі не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка в судове засідання учасників провадження у справі не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності вказаних учасників.

Заслухавши пояснення учасників провадження у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги,  перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України "Хлібна база № 78", с. Злинка Маловисівського району Кіровоградської області порушено ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 08.09.2010 року за заявою Приватного підприємства "СпецЗовнішКомплект", м. Світловодськ Кіровоградської області (копії матеріалів справи том 1, а.с. 5-6).

За результатами підготовчого засідання, ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 02.12.2010 року господарський суд визнав вимоги ініціюючого кредитора Приватного підприємства "СпецЗовнішКомплект", ввів процедуру розпорядження майном боржника, призначив розпорядником майна Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України "Хлібна база № 78" арбітражного керуючого Маменка С.Г., зобов’язав арбітражного керуючого вчинити певні дії (копії матеріалів справи том 1, а.с. 7-10).

18.01.2011 року Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду з заявою про визнання вимог до боржника на суму 598 280,92 (копії матеріалів справи том 1, а.с. 11-42).

Зазначені грошові вимоги не визнані боржником в повному обсязі, з посиланням на те, що  Державним комітетом України з державного матеріального резерву пропущено строк позовної давності, передбачений Цивільним кодексом України (копії матеріалів справи               том 1, а.с. 42)

Ухвалою господарського суду від 24.05.2011 року призначено засідання для розгляду заперечень Державного комітету України з державного матеріального резерву щодо невизнання боржником його вимог (копії матеріалів справи том 1, а.с. 45-46).

Ухвалою господарського суду від 08.07.2011 року здійснено заміну Державного комітету України з державного матеріального резерву на його правонаступника –Державне агентство резерву України, в задоволенні заперечень (скарги) від 22.02.2011 року Державного агентства резерву України щодо невизнання заявлених кредиторських вимог відмовлено.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість винесеної місцевим господарським судом ухвали від 08.07.2011 року, колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі – Закон) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Конкурсними кредиторами за статтею 1 Закону є юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною 15 статті 11 Закону передбачено, що після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов’язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 Закону.

Відповідно до приписів статей 14, 15 Закону правомірність та обґрунтованість грошових вимог кредитора до боржника визначає суд незалежно від того чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов’язок кредитора полягає в доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом. В силу положень статті 14 Закону конкурсні кредитори одночасно з заявою про грошові вимоги до боржника зобов’язані подати до господарського суду документи, що їх підтверджують.

Згідно з вимогами статей 33, 34, 43 ГПК України господарський суд оцінює належні докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи.

18.01.2011 року на адресу господарського суду надійшла заява Державного комітету України з державного матеріального резерву про визнання кредитором боржника та внесення кредитора до третьої черги реєстру вимог кредиторів  ДП ДАК "Хліб України "Хлібна база № 78" з вимогами в розмірі 598 280,92 грн., в тому числі: вартість безтоварно закладених матеріальних цінностей державного резерву –311 625,16 грн. та пеня за безтоварне закладення матеріальних цінностей до державного резерву –168 388,38 грн.

Дії господарського суду в попередньому засіданні полягають у перевірці обґрунтованості грошових вимог кредиторів, дослідженні підстав для їх виникнення та відповідності чинному законодавству.

Відповідно до статей 1, 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.

А відтак, з моменту набрання чинності Законом України "Про державний матеріальний резерв" зобов'язання по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву виникають з укладеного договору зберігання згідно із цим Законом, який діє як спеціальне законодавство та переважає у застосуванні над загальними положеннями цивільного права про договори схову (зберігання).

Відповідно до вимог статті 936, 944 Цивільного кодексу України та статті 12 Закону України “Про державний матеріальний резерв“ державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим  і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктами 4, 10 Порядку  формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву (затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.10.1997 року № 1129) розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держкомрезервом на підприємствах, в установах та організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах; матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Вимогами статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських та інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про відповідальне зберігання між кредитором та боржником укладено 31.08.1999 року.

Відповідно до пункту 9.1 договору він  набуває чинності з часу підписання. Після укладення договору про відповідальне зберігання сторони не вчиняли дій, пов'язаних з виконанням даного договору.

В зв'язку з наведеним, посилання Держкомрезерву в заяві про визнання кредитором на договір від 31.08.1999 року як на одну із підстав виникнення зобов'язань боржника є необґрунтованим.

Наявність зобов'язань боржника перед Держкомрезервом кредитор підтверджує також поданими приймально-здавальними актами (охоронне зобов'язання), форми Р-16 про одержання боржником 11.09.1995 року, 14.12.1995 року, 19.12.1995 року, 11.08.1999 року, 18.08.1999 року на зберігання матеріальних цінностей державного резерву (копії матеріалів справи  том 1, а.с. 24-32) та актом від 21.02.2003 року, складеним за результатами перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей Держрезерву.

Згідно з актом від 21.03.2003 року в ході проведення перевірки встановлено факт безтоварної закладки матеріальних цінностей, а саме: пшениці 3 класу в кількості 187,726 т.

З урахуванням наведених обставин Держкомрезерв заявив вимоги до боржника на суму 598 280,92 грн., з яких 311 625,16 грн. вартості 187,726 т неповернених матеріальних цінностей державного резерву станом на 16.12.2010 року (дати опублікування оголошення про банкрутство боржника) виходячи із ціни 1 660 грн. за тонну станом на 13.12.2010 року, 1 118 267,38 грн. –штраф за не закладення до держрезерву цінностей у розмірі 100 % вартості безтоварно закладених матеріальних цінностей на момент встановлення цього факту (21.02.2003 року), виходячи із ціни 630 грн. за тонну станом на 21.02.2003 року та 168 388,38 грн. пені, нарахованої за період з 21.02.2003 року по 16.12.2010 року (дати опублікування оголошення про банкрутство боржника), на підставі пунктів 7, 10, 16 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв". Ціна встановлена відповідно до цінової довідки від 28.12.2010 року (копії матеріалів справи том 1, а.с. 23).

Посилання кредитора на висновки , викладені в акті перевірки від 21.02.2003 року, як на доказ виникнення у боржника грошових зобов'язань в зв'язку з безтоварною закладкою матеріальних цінностей є безпідставними та спростовуються наступним.

Із названого акта вбачається, що факт безтоварного закладення пшениці 3 класу в кількості 187,726 т виявлено ще при здійсненні попередньої перевірки 24.10.2000 року (копії матеріалів справи том 1, а.с. 18-22).

На вимогу суду першої інстанції кредитор не надав Акту перевірки від 24.10.2000 року (копії матеріалів справи том 1, а.с. 45).

Згідно з Актом перевірки від 21.02.2003 року керівнику підприємства запропоновано вирішити питання у Держкомрезерві по факту безтоварної закладки  пшениці 3 класу.

Відповідно до вимог статей 1, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" при виявленні факту оформлення безтоварних операцій із закладення матеріальних цінностей до державного резерву підприємство має вчинити дії по фактичному закладенню матеріальних цінностей.

В матеріалах справи відсутні докази вжиття Держкомрезервом заходів до виконання боржником зобов'язань по закладенню до держрезерву матеріальних цінностей після виникнення факту безтоварної закладки в 2000 році. Матеріалами справи також не підтверджується факт неможливості повернення  зерна в натурі.

Вимоги про відшкодування вартості самовільно використаних матеріальних цінностей державного резерву є вимогами про відшкодування шкоди та можуть заявлятися за умови встановлення обставин неможливості повернення майна в натурі. Відповідна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2010 року у справі № 11/176.

Відповідно до пунктів 7, 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" стягнення з боржника 100 % штрафу вартості за оформлення безтоварних операцій із закладенням матеріальних цінностей до державного резерву є самостійним примусовим заходом і застосовується як міра відповідальності за вчинення правопорушення, оскільки застосування таких санкцій пов'язується із встановленням факту правопорушення.

При розрахунку суми грошових вимог кредитором застосована ціна зерна, яка встановлена на дату опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі (16.12.2010 року), тоді, як стаття 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає нарахування вартості відсутніх матеріальних цінностей, виходячи із ринкової ціни зерна на день виявлення факту його відсутності (самовільного відчуження). Як вбачається з матеріалів справи, факт відсутності майна виявлений ще при перевірці 24.10.2000 року.

На вимогу суду першої інстанції кредитор не обґрунтував підстави визначення ціни зерна, відсутність якого встановлена актом перевірки.

Кредитором не визначена вартість зернових виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності, тобто на день проведення перевірки 24.10.2000 року, відтак розмір грошових вимог кредитора є необґрунтованим і таким, що не відповідає нормам Закону України "Про державний матеріальний резерв" та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Така ж правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2009 року у справі № Б15/29/40/41/04.

Судом першої інстанції обґрунтовано здійснено заміну Державного комітету України з державного матеріального резерву на його правонаступника –Державне агентство резерву України.

За наведених обставин, судом першої інстанції правомірно відмовлено у визнанні вимог кредитора Державного агентства резерву України до боржника в сумі 598 280,92 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка, а тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає.

З урахуванням наведеного, апеляційну скаргу Державного агентства резерву України, м. Київ слід залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2011 року без змін.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України, м. Київ залишити без задоволення.

          Ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2011 року у справі               № 2/60 залишити без змін.

          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

          Головуючий суддя                                                              І.О. Вечірко

            Суддя                                                                                    О.М. Виноградник                  

          Суддя                                                                                    Т.Г. Стрелець

Повний текст постанови виготовлено 12.12.2011 року.