КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.11.2011 № 22/267-22/143
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів:
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 – предст. за дов. №146 від 18.07.2011
від відповідача: ОСОБА_2 – предст. за дов. б/н від 08.12.2010
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова
компанія „Оранта”
на рішення господарського суду міста Києва
від 17.08.2011
у справі №22/267-22/143 (суддя Самсін Р.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Науково-виробниче
підприємство „Райз-Максимко”
до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова
компанія „Оранта”
про стягнення інфляційних збитків та 3% річних
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Закритого акціонерного товариства „Науково-виробниче підприємство „Райз-Агро”, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство „Науково-виробниче підприємство „Райз-Максимко” (надалі – ПрАТ „НВП „Райз-Максимко”, позивач, страхувальник) про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” (надалі ВАТ НАСК „Оранта”, відповідач, страховик) 283831,57 грн., з яких 50196,49 грн. 3% річних, 233635,08 грн. інфляційні збитки за період з 14.04.2004 по 17.03.2005.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2009, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2009, позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2009 рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2009 у справі №22/267 скасовано, справу передано на новий розгляд.
За результатами нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2011 у справі №22/267-22/143 позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ВАТ НАСК „Оранта” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2011 у справі №22/267-22/143 у повному обсязі та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм права. Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, вдруге розглядаючи дану справу, вирішив стягнути з відповідача 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тоді як позивачем, при зверненні до суду, було сплачено ці витрати в сумі 118,00 грн. Крім того, відповідач стверджує, що умовами договору №606/2 від 12.02.2003, укладеного між сторонами, не передбачено право на отримання 3% річних та інфляційних втрат через несвоєчасну виплату страхувальнику суми страхового відшкодування.
Позивач проти апеляційної скарги заперечує, вважає, що доводи апеляційної скарги не містять належного обґрунтування порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які могли б стати підставою для скасування рішення та відмови у позові. Щодо розміру оплати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, то позивач не заперечує, що ним було сплачено 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при поданні позовної заяви та зазначає, що ця неточність суду першої інстанції може бути виправлена апеляційним судом шляхом зміни рішення в цій частині.
Розглянувши доводи апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія „Оранта”, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
12.02.2003 між сторонами укладено договір страхування врожаю озимої пшениці №606/2, відповідно до п. 1.1 якого страхувальник зобов’язався сплатити страхові платежі в сумі та терміни встановлені договором, а страховик зобов’язався здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку.
Відповідно до вищезазначеного договору у відповідача виникли зобов’язання по сплаті страхового відшкодування за страховим випадком, щодо настання якого страхувальником направлено повідомлення 05.03.2003, однак при наданні усіх необхідних документів сплата відповідачем проведена була не у повному обсязі, що стало підставою для звернення до суду з вимогами про стягнення вказаних коштів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.06.2004 у справі №17/640 з відповідача на користь позивача стягнуто 1816475,58 грн. страхового відшкодування, 140487,34 грн. інфляційних втрат, 194284,81 грн. пені, 1700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2004 рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2004 у справі №17/640 залишене без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2004 рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2004 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2004 у справі №17/640 було змінено в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних, із задоволенням вимог про стягнення суми в розмірі 43724,09 грн.
Апеляційний суд погоджується з позицією господарського суду міста Києва, що зазначені судові рішення є достатнім доказом наявного прострочення у виконанні відповідачем зобов’язання по сплаті страхового відшкодування в сумі 1816475,58 грн. згідно договору страхування врожаю озимої пшениці № 606/2 від 12.02.2003.
Враховуючи наявність допущеного прострочення та вирішення в межах справи 17/640 спору про стягнення страхового відшкодування, нарахованих сум інфляційних збитків та трьох відсотків річних по 14.04.2004, позивачем за допущене прострочення у період з 14.04.2004 по 17.03.2005 (дата на яку здійснено погашення суми страхового відшкодування) нараховано 3% річних в розмірі 50196,49 грн. та здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 233635,08 грн., про стягнення яких позивач звернувся до господарського суду міста Києва.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2009, якою передано справу №22/267 на новий розгляд, зобов’язано суд першої інстанції надати належну оцінку представленим доказам в обґрунтування підстав заявленого позову, при наявних доводах відповідача з приводу розгляду кримінальної справи, а також надати правову оцінку питанню того, чи мало місце в спірних правовідносинах сприяння затягуванню виконання зобов’язання як товариством (в процесі здійснення виконавчого провадження), так і страховою компанією, оскільки, інфляційні та річні фактично є мірою відповідальності за порушення грошового зобов'язання, з метою чого детально дослідити матеріали виконавчого провадження справи № 17/460, зокрема, щодо термінів, в які наказ суду було подано для виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказівок, вміщених у постанові Вищого господарського суду України від 10.12.2009, провадження у справі №22/267-22/143 було зупинене ухвалою від 04.06.2010 до прийняття рішення у кримінальній справі, що порушена відносно посадових осіб ЗАТ „Науково-виробничого підприємства „Райз-Агро” та ДП „Райз-Таврія” ЗАТ „Науково-виробничого підприємства „Райз-Агро”, за фактом замаху на заволодіння шляхом обману грошовими коштами у розмірі 9546926 грн., належними НАСК „Оранта”, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 22.10.2010 у справі №4-1554/10 скасовано постанову від 25.09.2008 слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві Клименка А.О. про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ЗАТ „Науково-виробничого підприємства „Райз-Агро” та ДП „Райз-Таврія” ЗАТ „Науково-виробничого підприємства „Райз-Агро”, за фактом замаху на заволодіння шляхом обману грошовими коштами у розмірі 9546926 грн., належними НАСК „Оранта”, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що вищезазначені обставини спростовують доводи відповідача з приводу неправомірності дій страхувальника щодо вимог по отриманню страхового відшкодування за договором №606/2 від 12.02.2003, в свою чергу обґрунтованість зазначених вимог підтверджена в судовому порядку в межах справи №17/640, факти встановлені під час розгляду вказаної справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ст. 35 ГПК України).
Висновки суду першої інстанції стосовно того, що у спірних правовідносинах, сприяння затягуванню виконання зобов’язання як товариством (в процесі здійснення виконавчого провадження), так і страховою компанією не мало місця, підтверджуються матеріалами справи, з яких вбачається наступне.
На виконання судового рішення у справі №17/640 було видано два накази, які датовані 09.12.2004 і були пред’явлені до відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в місті Києві, що підтверджується заявою позивача від 10.12.2004, яка наявна в матеріалах справи.
У листі відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в місті Києві від 17.01.2005 підтверджена інформація, що за наказами, в тому числі у справі №17/640, були винесені постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, внаслідок чого, разом з виконавчими документами направлені на виконання до підрозділу примусового виконання рішень ВДВС КМУЮ.
27.12.2004 постановами державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Київського міського управління юстиції №220/1 та 221/1 відкрито виконавче провадження щодо виконання наказів суду від 09.12.2004 у справі №17/640 щодо стягнення з ВАТ НАСК „Оранта” грошових коштів.
04.01.2005 виконавче провадження було зупинене у зв’язку із встановленими обставинами щодо внесення касаційного подання на постанову Вищого господарського суду України у справі №17/640 від 12.10.2004.
07.02.2005 виконавче провадження було поновлено, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься постанова державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Київського міського управління юстиції Якимова Д.Б.
За заявою позивача, у зв’язку з погашенням боргу по виплаті страхового відшкодування, виконавчі документи, якими є в тому числі накази суду у справі №17/640, були повернуті стягувачеві.
Стосовно доводів апелянта, що умовами договору №606/2 від 12.02.2003, укладеного між сторонами, не передбачено право на отримання 3% річних та інфляційних втрат через несвоєчасну виплату страхувальнику суми страхового відшкодування, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов’язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення, про що, зокрема, зазначено і у постанові Верховного Суду України від 30.09.2008 № 1/384-07, Ухвалі Верховного Суду від 12.03.2009 (Судова палата у цивільних справах Верховного Суду), постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 (11/061).
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що 3% річних та інфляційні втрати стягуються в силу положень закону, при цьому закон не вимагає обов’язку передбачати вказані фінансові санкції у договорі, і лише надає можливість сторонам договору на власний розсуд встановити інший розмір процентів, ніж той, що передбачений частиною 2 ст. 625 ЦК України.
Беручи до уваги вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що позивачем правомірно нараховано 3% річних, інфляційні збитки за період прострочення станом на 17.03.05 (дату сплати основного боргу).
Разом з тим, колегія суду погоджується з доводами апелянта щодо безпідставності стягнення з відповідача судом першої інстанції витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн., оскільки позивачем при поданні позовної заяви було сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн., що підтверджується, наявним в матеріалах справи, платіжним дорученням №3674 від 26.04.2005
Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” №1258 від 21.12.2005 в редакції, яка була чинною на момент подання позивачем позовної заяви, розмір оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення господарського процесу становив 118,00 грн.
Таким чином, стягнення з ВАТ НАСК „Оранта” на користь ПрАТ „НВП „Райз-Максимко” витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. є безпідставним.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у справі №22/415-22/143 має бути змінене в частині розміру судових витрат у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача, оскільки розмір державного мита за розгляд апеляційної скарги в силу положень Декрету КМУ „Про державне мито” розраховується виходячи із оспорюваної суми від ціни позову, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні лише в частині розподілу судових витрат та залишенню без змін в частині вирішення спору по суті.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2011 у справі №22/267-22/143 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
„ Позов задовольнити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” (01032, м. Київ, вул. Жилянська 75, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства „Райз-Максимко” (юрид. адреса: 37240, Полтавська обл., Лохвицький район, м. Червонозаводське, вул. Матросова 10; адреса: 03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного 152, ідент. код 30382533) 233635,08 грн. (двісті тридцять три тисячі шістсот тридцять п’ять гривень 08 копійок) інфляційних збитків, 50196,49 грн. (п’ятдесят тисяч сто дев’яносто шість гривень 49 копійок) 3% річних, 2838,32 грн. (дві тисячі вісімсот тридцять вісім гривень 32 копійки) витрат по сплаті державного мита, 118 грн. (сто вісімнадцять гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”
Матеріали справи №22/267-22/143 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді