Справа № 2-2614/11 Головуючий у 1 інстанції:Пахолюк А.М.

Провадження № 22-ц/0390/1910/11

Категорія:27      Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 грудня 2011 року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді  Свистун О В

суддів -  Овсієнка А.А., Осіпука В.В.,

при секретарі Кузьмич І.П.,

з участю:

          представника позивача Вертас М.М.,

          відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку «Львів» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 жовтня 2011 року,

                                            в с т а н о в и л а:

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення суду, яке постановленого з порушенням норм процесуального права, просила його скасувати і ухвалити нове, яким виключити її із числа солідарних відповідачів.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 жовтня 2011 року позов ПАТ АКБ «Львів» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 в користь ПАТ АКБ «Львів» заборгованість в розмірі – 98 170 грн. 45 коп., згідно кредитного договору № 2008/л/0033 від 08.05.2008 року.

           Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_2 в користь ПАТ АКБ «Львів» судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 вказує на те, що стягнення кредитної заборгованості слід провести за рахунок заставного майна відповідача ОСОБА_3, а саме автомобіля «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1. Крім того, ОСОБА_2 вважає, що договір поруки, який був з нею укладений необхідно визнати припиненим, в зв’язку із збільшенням відсоткової ставки за користування кредитом, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності.

          В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали з підстав у ній зазначених.

          Представник позивача Вертас М.М. апеляційну скаргу заперечила, оскільки вважає, що рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

          Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і це відповідає фактичним обставинам справи, що 8 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк «Львів» (далі – Банк) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 2008/л/0033, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 77 900 грн. зі сплатою 13.5 % річних строком до 01.05.2015 року (а.с. 10-11).

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором  позичальником ОСОБА_3 08.05.2008 року було укладено з Банком договір застави транспортного засобу, відповідно до умов якого відповідач передав в заставу автомобіль «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 14).

В результаті неналежного виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору станом на 04.02.2011 року в останнього виникла заборгованість по сплаті кредиту в розмірі 98170.45 гривень (а.с. 17-18).

Встановлені судом обставини підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів, яким суд дав належну правову оцінку.  

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1.4 кредитного договору у випадку невиконання «Позичальником» договірних зобов’язань, передбачених кредитним договором Банк має право розірвати кредитний договір та вимагати дострокового погашення Позичальником існуючої заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частинами 1 та 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається, що 8 травня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов’язань відповідачем ОСОБА_3 за кредитним договором № 2008/л/0033 від 08.05.2008 року, було укладено договір поруки (а.с. 13).

П. 2.2 договору поруки передбачено, що Поручитель приймає на себе зобов’язання у випадку невиконання чи неналежного виконання Позичальником боргових зобов’язань перед Кредитором в терміни і згідно умов, передбачених Кредитним договором.

За змістом п.3.2 вказаного договору поруки дія договору поруки припиняється в момент повного виконання Позичальником або Поручителем боргових зобов’язань Позичальника перед Кредитором по Кредитному договору. Кредитор має право пред’явити вимогу до Поручителя, що випливає з умов цього Договору поруки до 01.05.2018 року.

Отже, укладаючи та підписуючи договір поруки, відповідач ОСОБА_2 тим самим погодилася із закріпленими у ньому положеннями, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вона і боржник ОСОБА_3 несуть солідарну відповідальність за невиконання умов кредитного договору.

Відповідно до поданого розрахунку заборгованості за даним кредитним договором вбачається, що заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ АКБ «Львів» станом на 04.02.2011 року становить 98 170,45 грн., з яких 75018.58 грн. – заборгованість за кредитом, 17040.91 грн. – заборгованість по відсотках, 6110.96 грн. – заборгованість по пені (а.с. 17-18).

За таких обставин справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами, та відповідно до зазначених норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції з дотриманням вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що кредитор (Банк) мав право вимагати дострокового виконання зобов’язання за кредитними договорами як від боржника ОСОБА_3, так і від поручителя ОСОБА_2, як солідарного відповідача.

Покликання відповідача на те, що укладений між нею та Банком договір поруки слід вважати припиненим в зв’язку із збільшенням обсягу відповідальності, колегією судді не приймається до уваги, оскільки така позовна вимога не була заявлена відповідачем і не була предметом розгляду суду першої інстанції. Крім того, підвищення процентної ставки за кредитним договором без згоди поручителя до закінчення строку кредиту, не збільшує обсяг його відповідальності та не припиняє зобов’язання за договором поруки.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за рахунок заставного майна відповідача ОСОБА_3, а саме автомобіля «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1 не заслуговують на увагу, оскільки вони були предметом розгляду в суді першої інстанції і суд їм дав належну правову оцінку.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з меж апеляційного розгляду, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухваленого у даній справі судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів,

                                              у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 жовтня 2011 року в даній справі залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий          

Судді