ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 р. | № 10/318-9/293 |
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :
Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі), |
Разводової С.С., |
Ткаченко Н.Г. |
розглянувши касаційну скаргу | ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька АЕС” |
на рішення | від 31.10.2005 р. господарського суду Запорізької області |
у справі | № 10/318-9/293 господарського суду Запорізької області |
за позовом | ТОВ “Юнітон”, м. Запоріжжя |
до | ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька АЕС”, м. Енергодар |
про | стягнення 40 737,11 грн. |
в судовому засіданні взяв участь представник:
відповідача | Хижняк О.О., довір. |
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “Юнітон” звернулося до суду з позовною заявою до ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька АЕС” про стягнення основної заборгованості за поставлену продукцію в сумі 28 833,62 грн., трьох процентів річних у сумі 1 725,24 грн., втрат від інфляції у сумі 5 968,54 грн. та пені в сумі 4 209,71 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.10.2005 р. (суддя Нечипуренко О.М.) позов задоволено частково, стягнено з ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька АЕС” на користь ТОВ “Юнітон” основний борг в сумі 28 833,60 грн., суму трьох процентів річних в розмірі 1 725,24 грн., суму втрат від інфляції в розмірі 5 968,54 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька АЕС” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 31.10.2005 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ “Юнітон” у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст. ст. 12, 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –Закон).
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
На виконання умов договору поставки продукції № 32(7)03 від 30.01.2003 р. позивач (постачальник) поставив відповідачу (покупцю) продукцію (сталь сортову нержавіючу) на загальну суму 68 833,60 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1056 від 26.09.2003 р. та № 1206 від 29.10.2003 р.
Однак, відповідач свої зобов’язання за договором щодо оплати вартості отриманої продукції належним чином не виконав у зв’язку з чим утворилася заборгованість, що визнана відповідачем в акті звіряння взаємних розрахунків № 673 та на час розгляду справи становила 28 833,60 грн.
На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано стягнув з відповідача суму основної заборгованості, яка не була сплачена на час прийняття рішення у справі.
Також, судом правомірно було відмовлено у стягнені з відповідача суми пені на підставі ст. 12 Закону, відповідно до положень якої в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного у справі про банкрутство ДП “НАЕК “Енергоатом”, не нараховується неустойка (штраф, пеня).
Разом з тим, за невиконання грошового зобов’язання судом стягнено суму трьох процентів річних та суму втрат від інфляції, що нараховані під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), а також не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Отже, протягом дії мораторію не застосовуються також і інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Положення ст. 625 Цивільного кодексу України, які передбачають сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, містяться у главі 51 цього кодексу, що регулює правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання.
Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Тобто у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов’язання, які тягнуть за собою втрати матеріального характеру.
Відповідно такі додаткові зобов’язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання.
Таким чином, три проценти річних та індекс інфляції відносяться до інших санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні ст. 12 Закону.
У випадку введення мораторію боржник не вправі самостійно задовольняти вимоги кредиторів поза межами справи про банкрутство. Отже, з моменту дії мораторію не можуть нараховуватися штрафні санкції, оскільки з цього моменту відсутня вина боржника у несплаті основної заборгованості у зв’язку з встановленим обмеженням його волевиявлення щодо задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Таким чином, основне завдання мораторію полягає як в зупиненні виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію (конкурсна заборгованість), так і в зупиненні нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання цих грошових зобов'язань, тому, на думку колегії суддів, на конкурсну заборгованість не поширюються будь-які санкції, в т. ч. три проценти річних та індекс інфляції.
Проте, Верховний Суд України, зокрема, в постанові від 16.05.2006 р. у справі № 10/557-26/155, дотримується іншої правової позиції. Так, Верховний Суд України вказує на наступне.
Відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). За визначенням термінів, вживаних у цьому Законі, грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абз. 7 ст. 1).
Такі підстави передбачені, зокрема, положеннями ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
На підставі викладеного Верховний Суд України дійшов висновку, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у ст. 1 Закону. У зв’язку з чим, за твердженням Верхового Суду України, не можна ототожнювати зазначені складові грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону.
У зв’язку з тим, що невідповідність постанов Вищого господарського суду України рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права є підставою для їх оскарження до Верховного Суду України відповідно до ст. 11115 ГПК України, правові позиції, що містяться у постановах Верховного Суду України, є обов'язковими для нижчестоящих судів.
За таких обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення про стягнення заборгованості, в т. ч. суми трьох відсотків річних та втрат від інфляції, нарахованих під час дії мораторію на конкурсну заборгованість, підлягає залишенню без змін.
На підставі наведеного та керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111, 11115 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька АЕС” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 31.10.2005 р. у справі № 10/318-9/293 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді С.С. Разводова
Н.Г. Ткаченко