ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2006 р. | № 18/38-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Волковицької Н.О., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Приватного підприємства “Промінь” |
на постанову | Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. |
у справі | № 18/38-06 |
господарського суду | Харківської області |
за позовом | Приватного підприємства “Промінь” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕМ-ЕС-АЙ” |
про | стягнення 2 199,25 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | — не з’явились; |
відповідача: | Сфінцицкі Г.Т., дов. № 10/07 від 10.10.2006 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2006 р. Приватне підприємство “Промінь” (далі –Підприємство) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕМ-ЕС-АЙ” (далі –Товариство) заборгованість за організацію перевезення вантажу у розмірі 2 199,25 грн., яка складається з основного боргу, інфляційних збитків та 3 % річних.
Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що воно виконало свої зобов’язання за замовленнями № 758 від 14.07.2003 р. та № 763 від 16.07.2003 р., укладеними між ним та Товариством, однак останнє зобов’язання з оплати по цим замовленням виконало лише частково, що є підставою для стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних на підставі норм ЦК України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.05.2006 р. (суддя Зотова С.С.) у задоволенні позовних вимог Підприємства відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. (колегія суддів: Такмаков Ю.В., Барбашова С.В. Пушай В.І.) рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що
— замовлення № 758 від 14.07.2003 р. та № 763 від 16.07.2003 р. були підписані на підставі договору № 14/07 А3 від 14.07.2003 р., згідно з умовами яких у випадку порушення Підприємством строків доставки вантажу воно сплачує Товариству штрафні санкції у розмірах 150 грн., 280 грн. або 560 грн. за кожну добу затримки (в залежності від території операцій), а у випадку ненадання необхідних документів –проводить зниження на 10 % з оплати перевезення;
— вантаж за замовленнями № 758 від 14.07.2003 р. та № 763 від 16.07.2003 р. було доставлено несвоєчасно, і, крім того, за замовленням № 758 від 14.07.2003 р. не було надано усього передбаченого пакету документів;
— виходячи з наведеного, у Підприємства виникло зобов’язання сплатити на користь Товариства грошові кошти (280,00 грн. за замовленням № 763 від 16.07.2003 р. та 560,00 грн. за замовленням № 758 від 14.07.2003 р. за запізнення доставки вантажу, а також зменшити вартість перевезення на 1 279,60 грн. за ненадання експортної декларації за замовленням № 758 від 14.07.2003 р.), на які Товариство здійснило залік зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 217 ЦК УРСР, відповідно зменшивши свою заборгованість перед Підприємством за договором № 14/07 А3 від 14.07.2003 р. та замовленнями № 758 від 14.07.2003 р. і № 763 від 16.07.2003 р., а решту сплатило Підприємству за виконання вказаних договору та замовлень.
Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. та рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2006 р., у якій просить вказані судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства заборгованість у розмірі 2 199,25 грн. Вимоги, які містяться у касаційній скарзі, Підприємство обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті судових актів, які оскаржуються, порушили ст. 42 ГПК України, дали неправильну оцінку листам Товариства про зарахування зустрічних однорідних вимог, не застосували Конвенцію про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, а апеляційний господарський суд, крім того, застосував законодавчий акт, якого не існує та який офіційно не оприлюднений –Закон України “Про транспортне експедирування”.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслало відзивів на касаційну скаргу Підприємства, у якому просить залишити без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. та рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2006 р. Вимоги, викладені у відзиві, обґрунтовані тим, що судові акти, які оскаржуються, прийняті господарськими судами попередніх інстанцій з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи Підприємства, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими.
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 18.10.2006 р. справа розглядається колегією суддів Вищого господарського суду України у складі Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Мачульського Г.М. та Волковицької Н.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представника Товариства матеріали справи та доводи Підприємства, викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
—між Підприємством та Товариством укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 14/07 А3 від 14.07.2003 р.;
— згідно з п. 2.3 договору № 14/07 А3 від 14.07.2003 р. прийняття замовлення до виконання підтверджується шляхом його підписання та скріплення печаткою Підприємства;
— Підприємство прийняло від Товариства замовлення № 758 від 14.07.2003 р. та № 763 від 16.07.2003 р.;
— доставка вантажу за замовленнями № 758 від 14.07.2003 р. та № 763 від 16.07.2003 р. була здійснена з простроченням на одну добу;
— відповідно до п. 6.12 договору № 14/07 А3 від 14.07.2003 р. за несвоєчасну доставку вантажу Підприємство сплачує Товариству за кожну добу запізнення: при експортно-імпортних операціях безпосередньо між Україною та Російською Федерацією –280,00 грн., при інших експортно-імпортних операціях – 560,00 грн.;
— за замовленням № 758 від 14.07.2003 р., ставка (вартість перевезення) за яким складає еквівалент 2 400,00 доларів США, Підприємство не надало Товариству експортної декларації;
— відповідно до п. 7 замовлення № 758 від 14.07.2003 р. ненадання Підприємством Товариству передбачених п. п. 2 та 6 цього замовлення документів (зокрема, експортної декларації) тягне за собою зниження ставки (вартості перевезення) на 10 %.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що Підприємство мало сплатити Товариству штрафні санкції у розмірі 280,00 грн. і 560,00 грн. (за прострочення доставки вантажу на одну добу за замовленнями № 758 від 14.07.2003 р. і № 763 від 16.07.2003 р.), та зменшити на 10 % (що становить 1 279,60 грн.) ставку (вартість перевезення) за замовленням № 758 від 14.07.2003 р.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Товариство мало сплатити Підприємству за договором № 14/07 А3 від 14.07.2003 р. та замовленнями № 758 від 14.07.2003 р. і № 763 від 16.07.2003 р. суми у розмірі 12 796,00 грн. та 2 756,00 грн. відповідно, всього –15 552,00 грн.
Відповідно до ст. 217 ЦК УРСР зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування досить заяви однієї сторони.
Таким чином, Товариство правомірно повідомило Підприємство листами № 07/30 від 31.07.2003 р. та 07/27 від 29.07.2003 р. (що встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи) про часткове зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 280,00 грн., 560,00 грн. та 1 279,60 грн., всього на суму 2 119,60 грн.
Тобто, заборгованість Товариства перед Підприємством за договором № 14/07 А3 від 14.07.2003 р. та замовленнями № 758 від 14.07.2003 р. і № 763 від 16.07.2003 р. після здійснення зарахування становила 13 432,40 грн. (15 552,00 грн. –2 119,60 грн.).
Вказана заборгованість, як встановлено господарськими судами першої та другої інстанцій, була сплачена Товариством у повному обсязі платіжними дорученнями № 014 від 07.08.2003 р. на суму 10 956,40 грн. та № 788 від 30.07.2003 р. на суму 2 476,00 грн., всього на суму 13 432,40 грн.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог Підприємства.
Щодо наведеного у касаційній скарзі Підприємства доводу про те, що апеляційний господарський суд застосував законодавчий акт, якого не існує та який офіційно не оприлюднений –Закон України “Про транспортне експедирування”, то колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у даному випадку мала місце описка і фактично йдеться про Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність”. Крім того, вказане посилання не впливає на законність та обґрунтованість прийнятих по даній справі рішення і постанови, а тому не є підставою для їх скасування.
Посилання Підприємства у касаційній скарзі на те, що господарські суди попередніх інстанцій дали неправильну оцінку листам Товариства № 07/30 від 31.07.2003 р. та 07/27 від 29.07.2003 р. є безпідставним, оскільки вказані листи є доказами по справі, а господарський суд касаційної інстанції, виходячи із наданих йому ст. 1115 та 1117 ГПК України повноважень, не може давати оцінку доказам, а повинен на підставі встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Також не є обґрунтованим і посилання Підприємства у касаційній скарзі на незастосування господарськими судами першої та другої інстанцій Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів на дорогах, оскільки вказана конвенція застосовується до договорів дорожнього перевезення вантажів (ст. 1 Конвенції), а як встановлено апеляційним господарським судом, договір № 14/07 А3 від 14.07.2003 р. за своїм змістом є договором транспортного експедирування.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємства не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Промінь” на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. у справі № 18/38-06 господарського суду Харківської області залишити без задоволення, а вказану постанову –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя Н.О. Волковицька