ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2006 р. | № 2-26/2742-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т.П.- головуючого, Кота О.В., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “КОДО” на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 червня 2006 року у справі №2-26/2742-2006 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Ялтабакалія” (далі - Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Кодо” (далі - Фірма) про визнання недійсним договору та зустрічним позовом про стягнення 509 698,80 грн.
за участю представників:
позивача – Мацак Т.С., Ржевський Г.О.;
відповідача –не з’явилися.
встановив:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 квітня 2006 року (суддя Проніна О.Л.) первісний позов задоволено; зустрічний позов задоволено частково; визнано недійсним та припинено на майбутнє договір оренди, укладений між КП “Ялтабакалея” та Фірмою; зобов’язано Фірму повернути нежитлове приміщення –тарний склад загальною площею 220 кв.м. по Південобережному шосе, 42 у м. Ялта, яке було передано за договором оренди від 7 листопада 2001 року, укладений між КП “Ялтабакалея” та Товариством за актом прийому-передачі; стягнуто з Товариства на користь Фірми 486 476 грн., в іншій частині зустрічних вимог Фірмі відмовлено; стягнуто судові витрати.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 червня 2006 року (судді Антонова І.В., Лисенко В.А., Дугаренко О.В.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 квітня 2006 року скасовано; в частині задоволення первісного позову Товариства про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору оренди нежилого приміщення від 7 листопада 2001 року та зобов’язання Фірми повернути Товариству нежиле приміщення –тарний склад площею 220 кв.м., розташоване за адресою: Півленнобережне шосе, 42, місто Ялта, передане за договором оренди 7 листопада 2001 року, рішення місцевого господарського суду залишено без змін; в задоволенні зустрічних вимог Фірми про стягнення з Товариства в якості вартості невідокремлених поліпшень орендованого майна 509 698,8 грн. відмовлено; стягнуто судові витрати.
Фірма звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарських судів та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
Сторони, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, проте Фірма не скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, 7 листопада 2001 року між колективним підприємством “Ялтабакалія”, правонаступником якого є Товариство, та Фірмою укладено договір оренди нежитлового приміщення –тарного складу загальною площею 220 кв.м., розташованого у м. Ялта, Південнобережне шосе,42, відповідно до якого Товариство передало, а Фірма прийняла у тимчасове платне користування нерухоме майно.
За згодою сторін, передача майна за договором оренди має бути здійснена протягом п’яти днів з дати підписання договору та оформлена актом прийому-передачі майна, який є невід’ємним додатком до Договору.
Пунктом 4.1 Договору встановлено строк оренди приміщення у десять років, який починає перебіг з дати складання акту прийому-передачі відповідно до пункту 1.1 Договору.
Судами встановлено, що акт прийому-передачі майна складений не був.
Оскільки між позивачем та відповідачем у справі продовжують існувати права та обов'язки, які виникли у 2001 році, господарські суди підставно до даних правовідносин сторін застосували положення Цивільного кодексу України в редакції Закону від 16.01.2003 року.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, законодавством, зокрема віднесено те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншім актам цивільного законодавства.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Господарськими судами встановлено, що спірний договір укладено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, а відтак підставно визнано його недійсним.
За загальним правилом угода, визнана недійсною, є такою з моменту її укладення, проте винятком з правила є угоди, із змісту яких вбачається, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути все одержане за ними, в даному випадку –здійснене користування за договором майнового найму.
Таким чином, господарськими судами обгрунтовано визнано недійсним оспорюваний договір оренди, припинено його дію на майбутнє та зобов’язано Фірму повернути об’єкт оренди нежилого приміщення –тарного складу.
Разом з тим, апеляційним господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні зустрічного позову , виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 2.1.5 Договору від 7 листопада 2005 року у випадку дострокового розірвання договору, орендодавець зобов’язався відшкодувати вартість невідокремлених поліпшень здійснених за його згодою. Невідокремлені поліпшення здійснюються орендарем зі згодою орендодавця. Кошторис робіт і вартість обладнання оформлюються додатком до договору.
Відповідно до пункту 2.4.1 Договору орендар має право за погодженням орендодавця за рахунок власних коштів здійснювати реконструкції, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.
Апеляційним господарським судом встановлено, що проектно-кошторисна документація, в порушення умов договору та вимог листа ФДМУ від 7 червня 2004 року за №10-36-7638 не була належним чином складена та позивачу не надавалась.
Виходячи з викладеного, судом другої інстанції правомірно відмовлено в стягненні вартості невідокремлених поліпшень.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності і підставно застосував норми процесуального та матеріального права.
Як наслідок, прийнята у справі постанова відповідає вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” із змінами і доповненнями.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 червня 2006 року у справі № 2-26/2742-2006 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “КОДО” –без задоволення.
Головуючий суддя Т. Козир
судді О. Кот
С. Самусенко