ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
12 жовтня 2006 р. |
№ 2-22/7390-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т.П.- головуючого, Кота О.В., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-сервісна фірма “Крим-автодізель-сервіс-2000” на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 4 травня 2006 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 червня 2006 року у справі № 2-22/7390-2006 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Крим-автодізель-сервіс 2000” (далі - Фірма) про розірвання договору оренди та виселення
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2
відповідача -Сорочинська І.А.
встановив:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 4 травня 2006 року (суддя Яковлєв С.В.) позов задоволено частково, розірвано договір оренди НОМЕР_1, укладений 7 травня 2004 року між Підприємцем та Фірмою; виселено Фірму з приміщення, яке їм зайнято, розташоване за адресою м. Сімферополь, АДРЕСА_1; стягнуто з Фірми на користь Підприємця заборгованість з орендної плати по договору НОМЕР_1 від 7 травня 2004 року з урахуванням індексу інфляції у сумі 56 595,20 грн, річних -987 грн, пені -12 026,30 грн. та судові витрати; в іншій частині провадження припинено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 червня 2006 року (судді Плут В.М., Борисова Ю.В., Горошко Н.П.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 4 травня 2006 року залишено без змін.
Фірма звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та передати справу на новий розгляд.
Перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, 7 травня 2004 року між сторонами укладено договір оперативної оренди.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору відповідач передав позивачу в термінове платне користування (оренду) приміщення, розташоване за адресою: м. Сімферополь, АДРЕСА_1 Площа, стан та технічні характеристики об'єкту оренди відображались у Акті НОМЕР_1 приймання-передачі майна (п. 1.2).
Факт передачі майна підтверджений Актом НОМЕР_1 приймання-передачі від 7 травня 2004 року. Строк дії договору встановлений пунктом 11.2 -до 31 грудня 2004 року. Додатковою угодою від 1 листопада 2004 року до Договору НОМЕР_1 від 7 травня 2004 року сторони погодили строк дії договору до 31грудня 2005 року.
Суди правомірно застосували норми матеріального права, зокрема ст.ст. 220, 793 ЦК України та обґрунтовано прийшли до висновку про дійсність Договору НОМЕР_1 від 7 травня 2004 року.
Стаття 759 ЦК України встановлює, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ст. 782 ЦК України).
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ.
Судом встановлено, що відповідачем не виконані зобов'язання за Договором НОМЕР_1 від 7 травня 2004 року щодо сплати орендних платежів з січня 2005 року по лютий 2006 року, а відтак підставно стягнуто заборгованість в сумі 52 780грн., розірвано договір НОМЕР_1 та виселено відповідача з приміщення.
Враховуючи норми ст.ст. 546, 625 ЦК України, господарський суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача щодо стягнення інфляційних та річних та пені.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно застосували норми процесуального та матеріального права.
Як наслідок, прийняті у справі рішення відповідають вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. НОМЕР_11 “Про судове рішення” із змінами і доповненнями.
Доводи Фірми, викладені в касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи і були предметом дослідження апеляційною інстанцією.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 4 травня 2006 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 червня 2006 року у справі № 2-22/7390-2006 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-сервісна фірма “Крим-автодізель-сервіс-2000” -без задоволення.
Головуючий суддя Т. Козир
судді О. Кот
С. Самусенко