Справа № 2-43/ 2008 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2008 року м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі :
головуючої - судді Хоменко Л.В. ,
при секретарі Марченко О.О.,
за участю позивачки ОСОБА_1 представника позивачки ОСОБА_2,
відповідачки ОСОБА_3, представника відповідачки ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за позовом ОСОБА_1 до СПД ОСОБА_3 про встановлення факту трудових відносин та стягнення середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні, компенсації за невикористану щорічну відпустку та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулась до суду з позовом до СПД ОСОБА_3, у якому просить встановити факт трудових відносин ( факт укладення трудового договору) між нею та СПД ОСОБА_3, стягнути з відповідачки на її користь 7 200 грн. середній заробіток за весь час затримки виплат при звільненні, 487 грн. 50 коп. компенсації за невикористану щорічну відпустку, 2000 грн. відшкодування моральної шкоди, а всього 9 687 грн. 50 коп. Свої вимоги мотивувала тим, що з 01 березня 2005 року по 01 квітня 2006 року працювала на посаді кондуктора за наймом у відповідачки, яка займається наданням послуг з перевезення пасажирів по м.Чернігову. З 01 квітня 2006 року відповідачка повідомила позивачку про звільнення з роботи, трудовий договір з нею укладено не було. Позивачка зазначає, що працювала на автобусних маршрутах № 28 та 34, з графіком роботи три робочі дні, три дні вихідні, оплата праці проводилась щоденно після закінчення зміни. Факт перебування у трудових відносинах підтверджується показами свідків, постановою Новозаводського районного суду від 29 березня 2006 року, згідно якої у справі про адміністративне правопорушення позивачка допитувалась в якості свідка, як кондуктор автобуса. За час роботи середня заробітна плата позивачки складала 450 грн. Після звільнення з роботи остаточний розрахунок з позивачкою проведено не було, а також не виплачено компенсацію за невикористану відпустку. Тому з відповідачки підлягає стягненню і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Внаслідок незаконного звільнення позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в незаконному звільненні та порушенні прав позивачки.
В подальшому уточнила позовні вимоги та просила визнати укладеним трудовий договір між позивачкою та ОСОБА_3 в період з 01 березня 2005 року по 01 квітня 2006 року, зобов”язати ОСОБА_3 внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 про роботу у неї в період з 01 березня 2005 року по 01 квітня 2006 року, стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачки 8 460 грн. середнього заробітку за весь час затримки, 450 грн. компенсацію за невикористану відпустку, 2000 грн. моральної шкоди, а всього 10 910 грн. та судові витрати. В подальшому збільшила позовні вимоги та просила стягнути 8 920 грн. середньої заробітної плати за весь час затримки, 450 грн. компенсації за невикористану відпустку, 2000 грн. моральної шкоди, а всього 11 370 грн.
У судовому засіданні позивачка підтримала свої вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Суду зазначила, що з лютого 2005 року по 01 квітня 2006 року працювала на посаді кондуктора у відповідачки. Під час прийому на роботу відповідачка не уклала з нею трудовий договір та не вимагала від позивачки надання будь- яких документів для оформлення трудового договору. Позивачка працювала на автобусних маршрутах №№ 28,34, три дні були робочі, три дні вихідні. Державні номерні знаки автобусів, на яких вона працювала - НОМЕР_1 та НОМЕР_2. При необхідності маршрути могли змінюватись, тому були випадки, коли вона обслуговувала і сільські маршрути. При влаштуванні на роботу відповідачка представила позивачку водію та механіку, як нового кондуктора. Заробітна плата виплачувалась кожного робочого дня після закінчення зміни. За період її роботи середня заробітна плата складала близько 420-430 грн. При звільненні з роботи остаточний розрахунок з позивачкою проведено не було, про звільнення відповідачка її завчасно не повідомила, а також не виплатила компенсацію за невикористану відпустку. На її вимогу відповідачка не надала довідку про заробітну плату. При звільненні були порушені її права, не виплачена заробітна плата, не своєчасно проведено розрахунок при звільненні, заподіяна моральна шкода в сумі 2 000 грн. На звернення позивачки укласти з нею трудовий договір відповідачка обіцяла це зробити пізніше.
Представник позивачки показав суду, що на вимогу про стягнення заробітної плати строки позовної давності не поширюються, а вимоги про незаконне звільнення з роботи позивачка не ставить. Роботодавець при звільненні повинен виплатити працівнику всі належні йому кошти, надати невикористану відпустку, або виплатити компенсацію за невикористану відпустку. Позивачка детально пояснила, на яких умовах вона працювала у відповідачки, перебування позивачки у трудових відносинах підтверджується також показами свідків та матеріалами справи, тому просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідачка позов не визнала, заперечувала, як перебування позивачки з нею у трудових відносинах в якості кондуктора, так і звернення позивачки з вимогою 25 травня 2007 року про надання довідки про заробітну плату. Заперечувала виплату заробітної плати позивачці, посилаючись на те, що в трудових відносинах з нею не перебувала. Зазначила, що у 2004 році вона придбала три автобуси і уклала договір оренди з ДП «Пассервіс». Не заперечувала, що є суб'єктом підприємницької діяльності та має ліцензію на пасажирські перевезення, однак перевезення пасажирів вона здійснювала на сільському маршруті „ Чернігів-Івашківка”. По трудовому договору у неї були оформлені лише водій і бухгалтер. На її маршруті при 15 робочих днях на місяць кондуктор не передбачений. Трудові ж договори з кондукторами мало право укладати лише ДП « Пассервіс», яке здійснювало перевезення пасажирів по місту Чернігову. Відповідачка не здійснювала перевезень пасажирів по місту Чернігову.
Представник відповідачки позов не визнала. Зазначила, що трудових відносин між позивачкою та відповідачкою не існувало, до того ж відповідачка не є власником автобусів, про які говорить позивачка, а також не здійснювала перевезення пасажирів на міських маршрутах. Доказів на підтвердження розміру заробітної плати також не надано. Вважала, що з позовом позивачка звернулась через особисті неприязні відносини з відповідачкою, і через півтора року після так званого звільнення.
Представник третьої особи ДП” Пассервіс” ВАТ „ Чернігівавтосервіс” у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином, його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Свідок ОСОБА_5 показала суду, що працювала у СПД ОСОБА_3 кондуктором з серпня 2004 року по квітень 2006 року, трудовий договір з нею також не було укладено. ОСОБА_1 знає по сумісній роботі на посаді кондуктора, вона працювала у відповідачки з лютого 2005 року.
Свідок ОСОБА_6 зазначила, що в працювала у відповідачки бухгалтером за трудовим договором. Згідно бухгалтерської документації, яку вона оформляла, позивачка у трудових відносинах з ОСОБА_3 не перебувала.
Свідок ОСОБА_7 показала, що у ОСОБА_3 був маршрут на Івашківку, водієм на цьому маршруті працював співмешканець позивачки, кондуктора на маршруті не було.
Свідок ОСОБА_8 зазначив, що він працював у СПД ОСОБА_3 водієм з 25 березня 2005 року по 07 лютого 2006 року, з ним було укладено трудовий договір. Бували випадки, коли на маршруті в якості кондуктора з ним працювала позивачка.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, ОСОБА_3 зареєстрована як суб”єкт підприємницької діяльності 21 квітня 2003 року.( а.с. 68). 27 липня 2004 року їй видано ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування
( крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) строком з 16.08.2004 року по 15.08.2007 року ( а.с. 59), після закінчення терміну дії зазначеної ліцензії, їй була видана ліцензія на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування ( крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) строком з 31.10.2007 року по 30.10.2012 року. ( а.с. 64)
На а.с.15 справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_9 за ст. 124 КУпАП, згідно даних свідоцтва НОМЕР_3 про реєстрацію транспортного засобу автобуса ПАЗ НОМЕР_1, виданого 12.08.2004 року підтверджується право власності ОСОБА_3 на даний автобус із зазначенням в особливих відмітках - кредит, відчуження заборонено.
Згідно записів у тимчасовому реєстраційному талоні на автобус НОМЕР_1, виданого 06.10.2004 року, його власником є ДП Пассервіс( а.с.67 ).
Згідно даних у ліцензійних картках ( а.с. 65) ліцензіатом на внутрішні перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування ( крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) в період з 20.06.2007 року по 19.06.2012 року на автобус НОМЕР_1 є ДП « Пассервіс» ВАТ «Чернігівавтосервіс». Дозвіл на маршрут № 28А «Вокзал- ЗАЗ» до 05.03.2007 року надано перевізнику ДП «Пассервіс»( а.с. 66), також ДП «Пассервіс ВАТ « Чернігівавтосервіс» було надано ліцензійну карту на автобус № НОМЕР_1 на строк дії до 19.06.2007 року( а.с. 41, 66).
За повідомленням управління транспорту та зв”язку Чернігівської міської ради від 11.01.2008 року у квітні 2005 року ОСОБА_3 приймала участь у конкурсі на визначення перевізника на автобусному маршруті № 34 „Завод „ Автодеталь” - Вокзал”, але переможцем було визнано ДП „ Пассервіс”, тому між управлінням і СПД ОСОБА_3. договір не укладався.( а.с. 53)
Згідно довідки ДП „ Пассервіс” від 08.02.2008 року договір на перевезення пасажирів між ДП „ Пассервіс” та СПД ОСОБА_3. ніколи не укладався, а ДП «Пассервіс» у трудових відносинах з ОСОБА_1 не перебувало.( а.с. 77).
Згідно договору № 59-12-04/ 83 від 27.12.2004 року укладеним між Чернігівською обласною державною адміністрацією та ОСОБА_3 їй надано право на перевезення пасажирів по маршруту Чернігів- Івашківка- Довге з 27 грудня 2004 року по 26 грудня 2007 року ( а.с. 71). Записами у дорожньому листі № 35 від 15.07.2005 року, виданому на маршрут Чернігів- Івашківка, підтверджується, що на автобусі ПАЗ НОМЕР_4 водієм є ОСОБА_8, а автоперевізником зазначена ОСОБА_3 ( а.с. 69). Трудовим договором від 21 червня 2005 року, зареєстрованим в Чернігівському районному центрі зайнятості, підтверджується перебування ОСОБА_8 у трудових відносинах з СПД ОСОБА_3 у якості водія з 22 червня 2005 року по 07 лютого 2006 року ( а.с. 44).
Довідкою ДПІ від 01.02.2006 року підтвержується, що ОСОБА_6перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_3 у 2006 році( а.с. 63).
Вислухавши пояснення позивачки, відповідачки, їх представників, свідків, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір, укладений між працівником і фізичною особою у письмовій формі повинен бути зареєстрований у тижневий строк з моменту фактичного допущення до роботи у державній службі зайнятості відповідно до ст.. 24-1 КЗпП України.
Пунктом 7 постанови ПВС України « Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.
Таким чином, визначальним для трудового договору є те, що особа за угодою з роботодавцем зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю. Встановлюється робочий час роботодавцем, норми праці, тривалість робочого часу.
Відповідно до статті 9 Закону України „ Про ліцензування певних видів господарської діяльності „ ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт";
Законом України „ Про автомобільний транспорт” статтею 35 передбачено, що перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а статтею 39 передбачено документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 не була автомобільним перевізником на маршрутах 28, 34 м.Чернігова, на яких, як зазначає позивачка, вона працювала кондуктором, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні і те, що позивачка працювала кондуктором на маршруті „ Чернігів- Івашківка”, перевезення пасажирів на якому здійснювала якраз відповідачка. З пояснень позивачки у судовому засіданні не вбачається, що описані нею трудові відносини з відповідачкою, містять ознаки трудового договору. Так, не було встановлено певного трудового розпорядку, графіка виплати заробітної плати, крім того відповідачка, як перевізник, як встановлено письмовими доказами по справі, не мала відношення до обслуговування тих автобусних маршрутів, на яких, як стверджує позивачка, вона працювала, тому і не наділена правом прийому на роботу кондукторів на зазначені позивачкою міські маршрути. За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги до відповідачки заявлені безпідставно.
Показами свідків, допитаних у судовому засіданні також не підтверджується існування трудових відносин між позивачкою та відповідачкою. Навпаки, показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 спростовується твердження позивачки про перебування її у трудових відносинах з відповідачкою у якості кондуктора.
Статтею 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міжрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Пунктом чотири постанови ПВС України « Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що при необґрунтованості позовних вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Судовий збір за вимогу та витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи підлягають стягненню з позивачки відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10,13,14, 60, 208, 209, 215, 218, 224, 226, 233 ЦПК України, ст. 21, 24-1, 116, 117, 233, 115, 237-1 КЗпП України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до СПД ОСОБА_3 про визнання укладеним трудового договору між нею та ОСОБА_3 з 01 березня 2005 року по 01 квітня 2006 року, про зобов'язання ОСОБА_3 внести відповідний запис до трудової книжкиОСОБА_1 про роботу у нею в період з 01 березня 2005 року по 01 квітня 2006 року, стягнення з ОСОБА_3 на користьОСОБА_1 8 920 грн. середнього заробітку за час затримки, 450 грн. компенсації за невикористану відпустку та 2 000 грн. моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 91 грн. 10 коп. та витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Чернігівської області через Чернігівський районний суд.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернігівської області через Чернігівський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду.
Головуюча Л.В. Хоменко