Дата документу  11.10.2011

СПРАВА N 2-3570

          2011

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2011 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Кучеренко Н.В.

при секретарі –Левандовської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу в розмірі 14 000 гривень 00 копійок, 7% за кожний місяць користування грошима по зобов’язанню від 22.04.2008 року в розмірі 28 000 гривень, 3% річних в розмірі 340 гривень, відшкодування витрат від інфляції в розмірі 1532 гривні 00 копійок, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 438 гривень 68 копійки, витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення в розмірі 120 гривень, а всього 44 430 гривень 72 копійки, зазначивши, що 22.04.2008 року між ним та відповідачем була укладена позика, за якою він передав ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 10 000 гривень строком на 12 місяців і зобов’язався сплачувати 7% від вказаної суми за кожний місяць. Відповідач прийняв на себе зобов’язання повернути вказану суму з відсотками до 22.04.2009 року. 31.05.2008 року відповідач додатково взяв в борг 3 000 грн., а 08.06.2008 року ще одну тисячу гривень. Вказані суми відповідач зобов’язався повернути 01.09.2008 року. З настанням строку повернення, він регулярно телефонував відповідачу, який завіряв, що вже скоро поверне борг, однак уникав зустрічі з ним, а гроші до теперішнього часу не повернув.

Позивач та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, наполягають на його задоволенні, оскільки є всі підстави для стягнення вказаних сум.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що йому терміново були необхідні кошти, які йому запропонував позивач. До теперішнього часу він борг позивачу не повернув, оскільки грошей в нього немає. Крім того, в розписці від 22.04.2008 року йшла мова про нарахування відсотків за 1 рік, а позивач нарахував за 40 місяців. Також вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, а тому його вимоги задоволенню не підлягають, в зв’язку з пропуском цього строку. Факт отримання грошів не заперечував.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступними підставами.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно розписки від 22 квітня 2008 року, відповідач ОСОБА_2 взяв позику у ОСОБА_1 в розмірі 10 000 гривень строком на 12 місяців та зобов’язувався виплачувати кожний місяць 7% від вказаної суми. Таким чином, відповідач прийняв на себе зобов’язання повернути вказану суму з відсотками до 22.04.2009 року.

Згідно розписки від 31.05.2008 року відповідач ОСОБА_2 додатково взяв позику у ОСОБА_1 в розмірі 3 000 грн., а 08.06.2008 року ще одну тисячу гривень. Вказані суми відповідач зобов’язався повернути 01.09.2008 року.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, не його банківський рахунок.   

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичайного ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як пояснив в судовому засіданні відповідач до теперішнього часу він за борговими розписками від 22.04.2008 року, 31.05.2008 року, 08.06.2008 року суму позики не повернув, а отже відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання зобов’язання, а тому з нього на користь позивача слід стягнути суму основного боргу в розмірі заявлених позовних вимог в сумі 14 000 гривень.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 7% за кожний місяць користування грошима по зобов’язанню від 22.04.2008 року, суд вважає, що вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки надання коштів у позику із встановленням процентів, тобто з метою отримання прибутку, відповідно до п.6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»є фінансовою послугою. Відповідно до ст. 5 цього Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також якщо це прямо не передбачено законом фізичними особами –суб’єктами підприємницької діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що позику із встановленням процентів ОСОБА_1 надавав як фізична особа, а отже встановлення процентів при наданні вказаної позики фізичною особою суперечать вимогам п.6 ст. 4, ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».   

Тому в цій частині позовна вимога задоволенню не підлягає.  

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так 3% річних від простроченої суми за час користування грошима за зобов’язаннями від 31.05.2008 року та 08.06.2008 року, тобто за період з 01.09.2008 року по 01.07.2011 року, тобто за 34 місяці складає 340 грн. /4000 грн. х 0,03/12 х 34 міс. = 340 грн./.     

Розрахунок суми боргу з урахування індексу інфляції, наданий позивачем, суд приймає як вірний. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції за той самий період складає 1532 грн. / 4000 грн. х (1,011 x 1,017 x 1,015 x 1,021 x 1,0123 x 1,091 x 1,010 x 1,009 x 1,014 x 1,013 x 1,008 x 1,004-1) = 1532 грн./.

Вказані суми також підлягають стягненню з відповідача.  

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, оскільки згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Так, перебіг позовної давності за зобов’язанням від 22.04.2008 року розпочався 22.04.2009 року, оскільки строк виконання за вказаним зобов’язанням настав 22.04.2009 року, а тому саме з цієї дати, в зв’язку з неповерненням суми позики, позивач довідався про порушення свого права.

Вказане обґрунтування також стосується інших боргових розписок, укладених 31.05.2008 року та 08.06.2011 року, оскільки гроші за ними були надані відповідачу строком до 01.09.2008 року, а тому саме з цієї дати, в зв’язку з неповерненням суми позики, позивач довідався про порушення свого права.

До суду з позовними вимогами позивач звернувся 25.08.2011 року, а отже за заявленими позовними вимогами за жодної з боргової розписки, ним строк позовної давності пропущено не було.

На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 14 000 гривень 00 копійок, 3% річних в розмірі 340 гривень, відшкодування витрат від інфляції в розмірі 1532 гривні 00 копійок, що разом складає 15 872 гривні, а також з урахуванням вимог ст. 88 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору в розмірі 158 гривень 72 копійки та витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення в розмірі 120 гривень, а всього 16 150 гривень 72 копійки.

В частині стягнення 28 000 гривень в якості оплати відсотків за кожний місяць користування грошима по зобов’язанню від 22.04.2008 року, суд вважає необхідним відмовити.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 15, 57, 59, 81, 88, 107, 208, 212-215, 224-228 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу –задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 14 000 /чотирнадцять тисяч/ гривень 00 копійок, 3% річних в розмірі 340 /триста сорок/ гривень, відшкодування витрат від інфляції в розмірі 1532 /одна тисяча п’ятсот тридцять дві/ гривні 00 копійок, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 158 гривень 72 копійки, витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення в розмірі 120 гривень, а всього 16 150 (шістнадцять тисяч сто п’ятдесят) гривень 72 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.   

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Суддя:                                      Н.В.Кучеренко