Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

04 квітня 2025 року                                                             Справа№200/284/25

Донецький  окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

                                                       В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 15 лютого 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 17 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

2) зобов`язати відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 15 лютого 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 17 грудня 2024 року – не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

3) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його було звільнено зі служби. Проте, у порушення ст. 117 КЗпП України при звільненні з ним не було здійснено повного та остаточного розрахунку. Лише 17 грудня 2024 року відповідачем здійснено остаточний розрахунок сум, що належали виплаті при звільненні. Разом з тим, відповідач не здійснив виплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.

Окрім того, на думку позивача відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

03 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

19 лютого 2025 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач був звільнений 15.03.2018, а за виплатою суми індексації до суду звернувся лише 10 вересня 2024 року, збільшивши таким чином період нарахування компенсаційних виплат, за який вимагає стягнення. Також позивач не надав суду жодних доказів щодо понесених ним витрат чи збитків, яких би не було за вчасної сплати індексації 7 ДПРЗ Головного управління, не уточнив зміст позовних вимог та не надав обґрунтований розрахунок сум, що оспорюються чи стягуються на виконання п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Представник відповідача звертає увагу, що несплата індексації позивачу у день його звільнення, не є злісними та умисними діями з боку 7 ДПРЗ Головного управління, оскільки 7 ДПРЗ Головного управління не комерційна організація та фінансується з Державного бюджету України. 7 ДПРЗ Головного управління здійснює сплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту виключно за наявності фінансування від ДСНС України. Відсутність фінансування з боку ДСНС України позбавляє можливості 7 ДПРЗ Головного управління здійснити вчасно оплату всіх необхідних платежів.

На підставі наведеного, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , проходив службу у 7 державного пожежно-рятувальному загоні Головного Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області.

Згідно трудової книжки НОМЕР_1 позивача звільнено зі служби 15 лютого 2018 року.

Згідно архівної відомості 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області грошове забезпечення позивача при звільненні 15 лютого 2018 року складає 50407,50 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року по справі № 200/6302/24, зобов`язано 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року.

17 грудня 2024 року, на виконання судового рішення, відповідачем здійснена виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 лютого 2018 року у розмірі 65726,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1050 від 16.12.2024 року.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не заперечуються сторонами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 2-1 Кодексу законів про працю України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні вйськовослужбовців при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на час звільнення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

За обставин цієї справи, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 17 грудня 2024 року на виконання рішення суду у справі № 200/15838/21, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 16 лютого 2018 (з дня, наступного за датою звільнення) до 17 грудня 2024 року (день розрахунку).

Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 16 лютого 2018 року (з дня, наступного за датою звільнення) до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 17 грудня 2024 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6969/23.

Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 лютого 2018 року до 18 липня 2022 року суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За положення п. 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт..

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

На підставі абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регулюється Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 20 липня 2018 року № 623 (далі Інструкція№ 623).

Пунктом 5 Інструкції №623 визначено, що при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Інструкції №623, яка є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Так, з наданої до суду архівної відомості 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає: 247 грн 14 коп (7320,30 (грудень 2017 року)  + 8002,13 (січень 2018) = 15322,43 грн/62 календарних дні).

Кількість календарних днів в період з 16 лютого 2018 року до 18 липня 2022  року становить 1614 днів. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16 лютого 2018 року до 18 липня 2022 року становить 398 883,96 грн (1614 днів х 247,14 грн).

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (індексації, компенсації) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.

Як свідчать матеріали справи при звільненні позивачу було сплачено 50407,50  грн.

При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена останньому індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 лютого 2018 року у розмірі 65726,60 грн.

Відомостей щодо інших сум, які належать позивачу, як звільненому працівникові, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 116 134,10 грн.

Частка індексації від належних позивачу, як звільненому працівникові сум становить 56,60 % (65726,60 грн. Х 100% : 116 134,10 грн).

Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 398 883,96 грн., отже 56,60% від цієї суми становить 225768,32 грн.

Однак, вказаний в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші   обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з таких обставин та критеріїв:

-позивач звільнився в лютому 2018 року, з позовом про зобов`язання виплатити спірні суми звернувся до суду лише у вересні 2024 року, що є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів;

-врахування періоду затримки (прострочення) виплати, а також того, що тривалість цього періоду пов`язана не з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, а в зв`язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні;

-врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

З огляду на ці обставини, з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості та співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених до стягнення позивачем сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 5000,00 грн.

Період з 19 липня 2022 року до 17 грудня 2024 року,  регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Таку правову позицію підтримано Верховним судом в постанові від 14.03.2024 року у справі № 560/6960/23.

Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.

Період шість місяців з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 складає 185 календарних днів.

Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 247,14 грн Х 185 днів = 45720,90 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 лютого 2018 року до 18 липня 2022 року складає 5000 грн (з урахуванням принципу співмірності), за період з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року - 45720,90 грн, що разом за період з 16 лютого 2018 року до 19 січня 2023 року становить 50720,90 грн.

Стосовно позовних вимог про нарахування і виплату суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації суд зазначає про таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані положеннями Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші грошові доходи.

За статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого і невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Положеннями статті 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку № 159 установлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у випадку затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Аналіз наведених норм приводить до висновку, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, тощо).

Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати грошових доходів (у тому числі індексації) та виплата нарахованих доходів.

При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

За ч. 5 ст. 242 КАС України, ч. 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 (постанова від 30.01.2019) зробила висновок відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.

За правову позицією, викладеної в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20, системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19, вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Крім того, аналогічна позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.

Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

Згідно з частиною 2  статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить  закону  і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16 лютого 2018 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року в загальній сумі 50720,90 грн; зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації – 17 грудня 2024 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

                                                         В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (місцезнаходження: вул. Грушева, 50, м. Курахове, Донецька область, 85612, код ЄДРПОУ 38294628) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50720 (п`ятдесят тисяч сімсот двадцять) гривень 90 копійок.

Визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 17 грудня 2024 року.

Зобов`язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації – 17 грудня 2024 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1  понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                                                   В.В. Лазарєв