ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

24 жовтня 2006 р.

№ 11/50

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу українсько-ірландського закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Міжнародний готель “Україна”, м. Дніпропетровськ,

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2006  

зі справи № 11/50

за позовом українсько-ірландського закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Міжнародний готель “Україна” (далі –ЗАТ “Україна”)

до товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕД Плаза” (далі –ТОВ “ГЕД Плаза”), м. Дніпропетровськ,

про стягнення 47 235,66 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ “Україна” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 47 235,66 грн. заборгованості в зв’язку з неналежним виконанням договірних зобов’язань.

Рішенням названого суду від 20.04.2006 (суддя Мельниченко І.Ф.) позов задоволено. Судове рішення мотивовано невиконанням відповідачем зобов’язань з оплати отриманого товару та наявністю правових підстав для примусового стягнення коштів.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2006 (колегія суддів у складі: Голяшкін О.В. –головуючий, судді Виноградник О.М., Джихур О.В.) рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано та в позові відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано неукладенням договору та відсутністю доказів отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей від позивача, що свідчить і про відсутність заборгованості.   

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ “Україна” просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і залишити в силі рішення місцевого суду зі справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з’явилися.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом встановлено, що:

- 16.05.2003 ЗАТ “Україна” за накладною № 7 відпустило ТОВ “ГЕД Плаза” товар на суму 47 235,66 грн. (т. 1, а.с. 9 - 11);

- 30.01.2006 позивач направив відповідачеві листа з вимогою про оплату отриманого товару (т. 1, а.с. 14);

- докази виконання відповідачем зобов’язання зі сплати 47 235,66 грн. відсутні.

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що згідно з довіреністю від 16.05.2003 (т. 1, а.с. 12) Ткача А.С. уповноважено на отримання  від  ЗАТ  “Україна”  товарно-матеріальних  цінностей  на суму 102 167,19 грн. за накладними від 16.05.2003 № 7, від 23.05.2003 № 8 та від 29.05.2003 № 9 (тобто на майбутнє).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність між сторонами договірних відносин та наявність правових підстав для примусового стягнення коштів.

Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу Української РСР (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, далі –ЦК УРСР) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 154 ЦК УРСР встановлено, що якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Позивач, мотивуючи свої вимоги, крім накладної від 16.05.2003 № 7, подав дублікат довіреності від 16.05.2003 (т. 1, а.с. 12) та рахунок від 16.05.2003 № 170 на суму 47 235,66 грн. (т. 1, а.с. 13).

Проте ні місцевий, ані апеляційний господарські суди:

- не з’ясували, які саме ініціативні дії і якої із сторін передували укладенню угоди купівлі-продажу, якщо така мала місце;

- не дослідили рахунок від 16.05.2003 № 170, не дали йому необхідної оцінки та не встановили обставини, пов’язані з оформленням цього рахунку і його направленням відповідачеві;

- не дослідили обставини, за яких оформлено поданий позивачем дублікат довіреності від 16.05.2003 (коли, ким, у зв’язку з чим оформлено дублікат, інше);  

- не з’ясували, чи оспорює відповідач ідентичність підписів директора та головного бухгалтера ТОВ “ГЕД Плаза”, а також відбитку печатки підприємства на поданих позивачем документах (зокрема, на дублікаті довіреності).

Крім того, попередніми судовими інстанціями залишено поза увагою доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с. 22), щодо звернення ТОВ “ГЕД Плаза” з заявою про порушення кримінальної справи стосовно Куксенка О.М. і Ткача А.С. (зокрема, з приводу привласнення та розтрати майна шляхом зловживання службовим становищем) до прокуратури міста Дніпропетровська: відповідні матеріали не витребувано та не досліджено, результати звернення не з’ясовано.  

Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну  правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу українсько-ірландського закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Міжнародний готель “Україна” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2006 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2006 зі справи № 11/50 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

 

Суддя                  В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов