Савранський районний суд Одеської області

№2-217/11

05.12.2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2011 року Савранський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді  – Бростовської Н.О.,

при секретарі          – Пустовіт С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Саврань, Одеської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 (а.с.3-4).

До початку розгляду судом справи по суті позивач, в порядку ч.2 ст.3 ЦПК України, змінив предмет позову (а.с.24-26), зазначаючи, що вони з відповідачем 10.10.2010р. уклали між собою у простій письмовій формі договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості –житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 1049кв.м, за адресою смт.Саврань, вул.Леніна, 42, Савранського району, Одеської області, за яким позивач зобов’язався сплатити відповідачу вартість цього будинку у розмірі 50000,00грн.. Вказаний договір містить всі істотні умови, що передбачені ч.1 ст.638 ЦК України. Крім того, відбулося повне виконання цього договору купівлі-продажу, що підтверджується його умовами (п.п.1, 6, 7 договору). Позивач також вказує, що згідно положень ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Однак, вказаний договір нотаріально не посвідчений та не пройшов державної реєстрації у наслідок ухилення відповідача. Між тим, як встановлено ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Тому, враховуючи, що нотаріальне посвідчення не відбулося у наслідок ухилення відповідача, а домовленість сторін щодо усіх істотних умов договору підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне виконання договору, позивач вважає, що є підстави для визнання цього договору дійсним, а також визнання за ним права власності на вказаний житловий будинок, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

У судове засідання позивач не з’явився, однак подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а справу просив розглянути за його відсутності (а.с.28).

Відповідач в судове засідання також не з’явився, позовні вимоги визнав повністю, на підтвердження чого надав суду заяву, справу просив розглянути без його участі (а.с.29).

Суд, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги визнання відповідачем позову, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 10.10.2010р. уклали між собою у простій письмовій формі договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості –житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 1049кв.м, за адресою Одеська область, смт.Саврань, вул.Леніна, 42 (п.п.1, 2, 3 договору купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 10.10.2010р., а.с.27). Позивач (за договором –покупець) у свою чергу зобов’язався сплатити відповідачу (за договором –продавець) вартість цього будинку у розмірі 50000,00грн. (п.п.1, 4, 5 договору купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 10.10.2010р.).

Право власності продавця на будинок підтверджується договором купівлі-продажу будинку від 19.04.1999р., посвідченого зав.Савранської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, реєстровий №342 (а.с.9), та довідкою Савранського бюро технічної інвентаризації №82 від 21.04.1999р. (а.с.10).

Як встановлено ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Між тим, договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 10.10.2010р., який уклали між собою позивач та відповідач, нотаріально не посвідчений та державної реєстрації не пройшов.

Як встановлено ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 10.10.2010р., який уклали між собою позивач та відповідач, містить усі істотні умови, що визначені законом та є необхідними для договорів даного виду, що підтверджується письмовими доказами –зазначеним договором, укладеним сторонами у простій письмовій формі.

Також судом встановлено, що відбулося повне виконання цього договору.

Так, відповідно до умов п.п.1, 6, 7 договору купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 10.10.2010р., відповідач передав позивачу у власність житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 1049кв.м, за адресою Одеська область, смт.Саврань, вул.Леніна, 42. При цьому, позивач повністю сплатив відповідачу вартість будинку, що підтверджується розпискою відповідача від 10.10.2010р. (а.с.5).

Факт безпідставного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору підтверджується листом відповідача від 20.12.2010р. (а.с.6).

Таким чином, судом встановлена наявність юридичного складу, який передбачений ч.2 ст.220 ЦК України, та надає суду право визнати дійсним договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 10.10.2010р., укладений між позивачем та відповідачем.

Судом прийнято до уваги, що згідно рекомендацій, викладених у п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Але, як встановлено ч.2 ст.210 ЦК України, перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. Такого закону досі не має. Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №671 (далі –Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів), не є законом.

Відповідно до ч.4 ст.4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

У разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу (ч.4 ст.8 ЦПК України).

За таких обставин Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів не може бути застосований судом.

Між тим, як встановлено ч.9 ст.8 ЦПК України, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Таким чином, відсутність закону, яким би було визначено перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів (ч.2 ст.210 ЦК України) не є підставою для відмови у позові.

Як встановлено ч.8 ст.8 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого –суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У ст.8 ЦК України також зазначено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

За таких обставин, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин ч.2 ст.220 ЦК України та визнати дійсним договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 10.10.2010р..

Що ж стосується визнання права власності на нерухоме майно, то як встановлено ч.3 ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. А ч.4 ст.334 ЦК України передбачено, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Але, як вже було встановлено, виконати вимоги закону щодо державної реєстрації договору неможливо у наслідок відсутності відповідного закону.

За таких обставин, враховуючи положення ст.8 ЦК України, ч.ч.8, 9 ст.8 ЦПК України, суд вважає, що право власності у позивача виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання дійсним договору купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 10.10.2010р. (ч.3 ст.334 ЦК України).

Керуючись ст.8, ч.2 ст.220, ч.3 ст.334 ЦК України, ст.3, ч.ч.8, 9 ст.8, ст.15, ч.3 ст.208, ст.ст.209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Визнати дійсним договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 10 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_1, який зареєстрований за адресою  ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_2, який зареєстрований за адресою с.Бережинка, пров.Гагаріна, 61, Кіровоградського району, Кіровоградської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, предметом якого є житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 1049кв.м, за адресою смт.Саврань, вул.Леніна, 42, Савранського району, Одеської області.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 1049кв.м, за адресою смт.Саврань, вул.Леніна, 42, Савранського району, Одеської області.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Савранський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення (ч.1 ст.294, ч.1 ст.296 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (ч.1 ст.223 ЦПК України).

СУДДЯ (підпис)

Суддя Савранського районного             

суду Одеської області                                                                                  ОСОБА_4