ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" березня 2008 р. Справа № 12/2459
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Якубовської І.С. - представника за довіреністю від 21.12.2007р.,
від відповідача: Хомчук В.А. - представника за довіреністю № 78/19 від 08.01.2008р., (була присутня в судовому засіданні 14.02.2008р.),
Левченко Л.В. - представника за довіреністю № 77/19 від 08.01.2008р.,
начальника відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Житомирської області Зарудяної Н.О., посвідчення №21 ( була присутня в судовому засіданні 14.02.2008р.)
прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Житомирської області Сидоренка О.П. (посвідчення №45),
розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз", м.Житомир
на рішення господарського суду Житомирської області
від "27" листопада 2007 р. у справі № 12/2459 (суддя Сікорська Н.А.)
за позовом Новоград-Волинського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м.Київ) в особі Новоград-Волинського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, м.Новоград-Волинський Житомирської області
до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз", м.Житомир
про стягнення 3634191,58грн.,
з перервою в судовому засіданні від 14.02.08р. по 04.03.08р. відповідно до ст.77 ГПК України,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.11.2007р. у справі №12/2459 позов Новоград-Волинського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Дочірньої компанії "Укртрансгаз" (м.Київ) в особі Новоград-Волинського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" про стягнення 3634191,58грн., серед яких 3156102,18грн. боргу за поставлений природний газ, 271844,84грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 49423,63грн. - 3-х % річних та 156820,93грн. інфляційних нарахувань, задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Новоград-Волинського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів 2927896,18грн. заборгованості за поставлений природний газ, 55734,72грн. інфляційних нарахувань та 17081,18грн. 3-х % річних. Провадження у справі в частині стягнення 156515,00грн. основного боргу припинено на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України. В частині стягнення 71691,00грн. основного боргу, 271844,84грн. пені, 32342,45грн. 3-х % річних та 101086,21грн. інфляційних в позові відмовлено. Судові витрати, в тому числі 22153,29грн. витрат по сплаті держмита й 102,51грн. витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, покладено на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вважаючи рішення місцевого господарського суду необґрунтованим та таким, що прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи й порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в позові.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив наступне:
- в позовній заяві прокурора, поданій в інтересах держави, не можуть бути зазначені позивачами будь-які підприємства чи організації, навіть, якщо одним з позивачів визначено орган державної влади, однак, прийнявши позовну заяву Новоград-Волинського міжрайпрокурора, суд першої інстанції не врахував, що ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", структурним підрозділом якого УМГ "Львівтрансгаз" є самостійним господарюючим суб'єктом на енергоринку України та підприємством, що належить до загальнодержавної власності і не являється органом державної влади чи місцевого самоврядування, а тому, прокурор звернувся до господарського суду не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності, що є порушенням чинного законодавства;
- судом не взято до уваги, що правовідносини сторін у даній справі не засновані на договорі, а тому, встановити строк (термін) виконання зобов'язань неможливо. Оскільки позивачем не було направлено відповідачу вимогу у відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України, то і розглядати позовні вимоги до відповідача неможливо, так як термін виконання зобов'язання не настав;
- в рішенні суду зазначено, що діючим законодавством не передбачено якоїсь певної форми вимоги, яка повинна виставлятись боржнику, проте, рахунки, надіслані позивачем, не містять посилань на ст.530 ЦК України і є бухгалтерським документом, який не можна вважати вимогою про виконання зобов'язань в порядку ст.530 ЦК України.
Позивач та прокурор письмових відзивів на апеляційну скаргу не надали.
Представник відповідача підтримала апеляційну скаргу у повному обсязі та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та з неповним з'ясуванням обставин справи, в зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача заперечила проти апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважаючи оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає рішення місцевого господарського суду у даній справі таким, що прийняте відповідно до норм чинного законодавства та з повним з'ясуванням усіх обставин справи, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Враховуючи, що ст.96 Господарського процесуального кодексу України не встановлює обов'язком подання письмового відзиву на апеляційну скаргу (апеляційне подання), а також, беручи до уваги положення ст.101 цього Кодексу про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала можливим здійснювати перегляд справи за відсутності письмових відзивів позивача та прокурора на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги відповідача, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
04.10.2007р. Новоград-Волинський міжрайонний прокурор звернувся в господарський суд Житомирської області з позовом в інтересах держави в особі Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Новоград-Волинського лінійного виробничого управління до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" про стягнення з останнього на користь позивача 3634191,58грн., серед яких 3156102,18грн. боргу за поставлений природний газ, 271844,84грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 49423,63грн. - 3-х % річних та 156820,93грн. інфляційних нарахувань.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001р. "Про забезпечення споживачів природним газом" позивач надав відповідачу протягом січня-вересня 2007 року послуги з транспортування 279955,004тис.куб.м. природного газу для потреб населення на загальну суму 8037223,22грн. за тарифами, встановленими постановою НКРЕ України №1682 від 19.12.2006р. та постановою НКРЕ №775 від 21.06.2007р., що підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі природного газу, однак, за надані послуги відповідач розрахувався не в повному обсязі, в зв'язку з чим станом на 25.09.2007р. у нього утворився борг в розмірі 3156102,18грн., на який, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України нараховано інфляційні та річні, та у відповідності до п.2 ст.530 Цивільного кодексу України - пеня.
Відповідач у письмовому відзиві №5914/19 від 06.11.2007р. на позовну заяву (т.1 а.с.65-67) заперечив проти вимог позивача, зазначивши, що ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", структурним підрозділом якого УМГ "Львівтрансгаз" є самостійним господарюючим суб'єктом на енергоринку України та підприємством, що належить до загальнодержавної власності і не являється органом державної влади чи місцевого самоврядування, а тому, прокурор звернувся до господарського суду не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності, що є порушенням чинного законодавства.
Крім того, відповідач не погоджується з нарахуванням йому пені, інфляційних та 3-х % річних, посилаючись на те, що між сторонами не було укладено договору, в зв'язку з чим неможливо встановити строк (термін) виконання зобов'язань.
Судовою колегією враховується наступне.
Стаття 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2004р., вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України від 16.01.2003р., який також набрав чинності з 01.01.2004р. й застосовується до спірних правовідносин у даній справі, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" від 27.12.2001р. №1729, якою затверджено Порядок забезпечення споживачів природним газом, протягом січня-серпня 2007 року ДК "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" надало ВАТ "Житомиргаз" послуги з транспортування 279955,004тис.м.куб. природного газу для потреб населення на загальну суму 8037223,22грн.
Факт надання послуг з транспортування підтверджується, підписаними представниками Новоград-Волинського ЛВ УМГ, яке є відділенням філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (т.1 а.с.15-19,62-64) та ВАТ "Житомиргаз" актами прийому-передачі природного газу (т.1 а.с.6-14).
Для проведення розрахунків за послуги з транспортування природного газу відповідачу надсилались рахунки. З матеріалів справи вбачається, що були виставлені рахунки для оплати наданих послуг за лютий (№02/07-1 від 28.02.2007р.), березень (№03/07-1 від 31.03.2007р.), квітень (№04/07-1 від 30.04.2007р.), травень (№05/07-1 від 31.05.2007р.), липень (№07/07-1 від 31.07.2007р.) та серпень (№08/07-1 від 31.08.2007р.) 2007 року (т.1 а.с.116-118), отримання яких відповідачем підтверджується описами вкладення до рекомендованих листів та поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих листів, а також супроводжуючим листом (т.1 а.с.40-48).
Кожен з рахунків містить примітку із зазначенням терміну проведення оплати (до 10 числа місяця, наступного за місяцем в якому надавалися послуги).
Як правильно відзначив місцевий господарський суд, чинне законодавство не встановлює певної форми вимоги, яка повинна виставлятись боржнику й недотримання якої може бути поставлено у залежність від використання суб'єктами засобів досудового врегулювання спору.
В зв'язку з цим, виставлені Новоград-Волинським ЛВ УМГ УМГ "Львівтрансгаз" ДК "Укртрансгаз" рахунки розцінюються як вимоги, згідно яких відповідач, відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, повинен був виконати свій обов'язок щодо оплати за надані послуги з транспортування природного газу, у вказані в рахунках строки.
Проте, всупереч вищенаведеним нормам ЦК України та ГК України про зобов'язання, відповідач свої зобов'язання по оплаті виставлених рахунків постачальною організацією виконував неналежним чином, в зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість перед позивачем.
За розрахунками позивача на день звернення до суду заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з транспортування природного газу становила 3156102,18грн. (т.1 а.с.32).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу від простроченої суми по оплаті послуг з транспортування природного газу інфляційні у сумі 156820,93грн. за період з 01.01.2007р. по 27.09.2007р. та 3 % річних у розмірі 49423,63грн. з 21.03.2007р. по 28.09.2007р. (т.1 а.с.20-26).
Крім того, посилаючись на ч.2 ст.530 ЦК України, позивач також нарахував до стягнення з відповідача 478089,40грн. пені за період прострочення платежу з 21.03.2007р. по 28.09.2007р. (т.1 а.с.26-31).
Проте, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені є безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню, оскільки згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Покладення на боржника відповідальності у вигляді пені на підставі Закону України від 22.11.1996р. №543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" також передбачає наявність договору, в якому було б обумовлено таку відповідальність.
Матеріалами ж справи не підтверджується, що надання послуг з транспортування природного газу здійснювалось на підставі договору.
Як вбачається з наданих позивачем вибірок записів банківських виписок, відповідач систематично проводив розрахунки. В графі "Призначення платежу" відповідач до жовтня місяця 2007 року вказував як оплату за транспортування природного газу в 2007 році. Лише з жовтня 2007 року відповідач підставою для оплати вказував період, за який здійснюється оплата (т.1 а.с.133-142; т.2 а.с.1-21).
Таким чином, суд першої інстанції правильно визнав правомірними дії позивача по занесенню сум оплати на погашення раніше виниклої заборгованості.
71691,00грн. із заявленої до стягнення суми було сплачено до звернення з позовом до суду, а розрахунки на суму 156515,00грн. (без зазначення місяця, за який здійснюється оплата) відповідач провів під час судового розгляду справи, що підтверджується розрахунком позивача (т.1 а.с.119) та відповідає даним, зазначеним в акті звірки взаєморозрахунків відповідача (т.1 а.с.121-124).
За наведених обставин, позов в частині стягнення з відповідача 71691,00грн. заявлено безпідставно, так як розрахунки по сплаті коштів були проведені до звернення до суду, а тому, в цій частині в позові слід відмовити.
В частині стягнення з відповідача 156515,00грн. провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Відповідачем, всупереч правилу ст.33 Господарського процесуального кодексу України, яка покладає на сторони обов'язок доказування та подання доказів в обґрунтування своїх вимог і заперечень, не надано доказів на спростування факту наявності боргу перед позивачем в сумі 2927896,18грн., а тому, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими і підлягають задоволенню в сумі 2927896,18грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 55734,72грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 16.03.2007р. по 27.09.2007р., а також 3-х % річних в сумі 17081,18грн., нарахованих за період з 21.03.2007р. по 01.10.2007р., згідно виконаного позивачем перерахунку (т.1 а.с.143-149). з врахуванням того, що при здійснені цього перерахунку позивачем враховано факт ненадання відповідачу для оплати рахунків за січень та червень 2007 року, та проведення відповідачем оплати за період проведених нарахувань.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, оцінивши доводи сторін та подані ними докази в сукупності з аналізом норм відповідного законодавства, цілком правильно задовольнив позовні вимоги в сумі 3000712,08грн., а саме: 2927896,18грн. основного боргу, 55734,72грн. інфляційних та 17081,18 грн. 3% річних, а також відмовив в позові в частині стягнення 71691,00грн. основного боргу, 101086,21грн. інфляційних та 32342,45грн. 3-х % річних й пені в розмірі 271844,84грн. та припинив провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача 156515,00грн. основного боргу.
Державне мито та оплата інформаціно-технічного забезпечення судового процесу покладені на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи відповідача про те, що прокурор звернувся до господарського суду не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності, що є порушенням чинного законодавства, є безпідставними.
Пунктом 2 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру” підставою представництва в суді держави є наявність порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.
Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб (ч.1 ст.29 ГПК України).
Згідно з частиною першою ст.2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина друга ст.2 ГПК України).
Таким чином, за змістом п.2 ст.121 Конституції України та ст.2 Господарського процесуального кодексу України, обсягу наданих прокурору статтею 29 ГПК України прав, представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді є одним із видів представництва в суді, яке за своєю правовою природою є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки
Проте, представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.
З огляду на зазначене, обґрунтовуючи у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави та зазначаючи орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах прокурор, а також суд - при вирішенні питання про порушення провадження у справі за позовними заявами прокурора, повинні враховувати, що в основі закріплених нормами Конституції України та іншими правовими актами інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.
При цьому, інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.
Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (на даний час Господарського процесуального кодексу України) установив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999р. у справі №1-1/99 зазначив, що підставою для порушення справи у суді є заява, у якій прокурор обґрунтовує порушення чи загрозу порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, під яким, відповідно до ст.ст.6,7 та 43 Конституції України потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, а не підприємства, установи і організації, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Як встановлено частиною 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
В позовній заяві Новоград-Волинський міжрайонний прокурор обґрунтовано зазначив позивачем Міністерство палива та енергетики, яке є центральним органом державної виконавчої влади, на який покладено здійснення державної політики в галузі паливно-енергетичного комплексу, а Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (яка є засновником Дочірньої компанії "Укртрансгаз", філією якої є "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", відділенням якого, в свою чергу, є "Новоград-Волинське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів", т.1 а.с.49-64) утворена згідно з постановою Кабінету Міністрів України №747 від 25.05.1998р. на виконання Указу Президента України від 25.02.1998р. №51 "Про реформування нафтогазового комплексу України" з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової, нафтопереробної галузей економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах.
При цьому, прокурор достатньо повно обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави в зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати транспортованого йому природного газу, зазначивши, що несплата заборгованості Дочірній компанії "Укртрансгаз" зачіпає економічні інтереси держави, оскільки негативно впливає на рівень енергетичної безпеки держави і може призвести до енергетичної кризи.
Решта доводів апеляційної скарги спростовується вищенаведеним та не являється підставою для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду у даній справі є правильним й таким, що відповідає обставинам справи й вимогам законодавства, а тому його слід залишити без змін, а подану відповідачем апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 27 листопада 2007 року у справі №12/2459 залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз", м.Житомир - без задоволення.
2. Справу №12/2459 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 7 прим.:
1 - до справи
2 - Нов.Вол.м/р прокурору
3 - ДК "Укртрансгаз"
4 - Нов.Волин.ЛВ УМГ
5 - ВАТ "Житомиргаз"
6 - прок-ру Житом.області
7 - в наряд