УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-3814/06 р. Головуючий у першій інстанції Жуковський ОТ.
Категорія-___ ______________________________________________ Доповідач Левенець Б.Б.
УХВАЛА ІМ"ЯМ УКРАЇНИ
19 вересня 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області
в складі:
головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Громіка Р.Д., Кварталової A.M.
при секретарі - Кодінцевої С.В.
за участі позивачки ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2005 року позивачка звернулася до суду із позовом і уточненнями до нього, в якому зазначила, що в 2003 -2004 році відповідач отримав від неї гроші в сумі 23 371 долар США, про що 23.03.04р. склав письмову розписку. Оскільки відповідач відмовляється повертати гроші, 123 866 грн.(суму еквівалентну 23371 дол. США) боргу, 51 грн. державного мита позивачка просить стягнути на ії користь із відповідача.(а.с. 2-3, 38-40)
Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що гроші в борг позивачка не передавала, а він не
отримував, складення розписки пояснив тим, що з 25.06.94р. по 26.06.03р. перебував із позивачкою в
зареєстрованому шлюбі, по розірванню якого позивачка і відповідач дійшли згоди, що в разі поділу сумісно
нажитого майна, частка відповідача була більшою, тому останній мав сплатити вказану в розпизці суму
грошей як різницю вартості його частки і частки в майні, яке мало відійти позивачці. Проте розділ майна не
відбувся, а позивачка відмовилась повертати розписку, подавши 11.06.04р. нотаріально засвідчену заяву про
відсутність матеріальних претензій до позивача. Вважаючи вимоги позивачки безпідставними, просить
постановити рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі(а.с. 25-27)
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року позовні вимоги задоволені частково, постановлено стягнути з відповідача на користь позивачки 118 024 грн. боргу за договором позики і 51 грн. державного мита, стягнуто з відповідача на користь держави 1 129 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким в задоволенні вимог відмовити. Обґрунтовуючи скаргу апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на доводи відповідача, який пояснював, що гроші від позивачки він не отримував, а розписку надав на пропозицію позивачки і під її примусом у зв"язку із поділом сумісно нажитого майна.
В суді апеляційної інстанції відповідач підтримав доводи скарги, яку попросив задовольнити. Позивачка заперечувала проти скарги, яку попросила відхилити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення прибувших учасників апеляційного розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін враховуючи наступне.
Позивачка стверджувала, що гроші відповідач брав у борг частками протягом 2003-2004 року, проте надана до суду боргова розписка складена у березні 2004 року, тому колегія судців приходить до висновку, що правовідносини, які склались між сторонами мають бути врегульовані за вимогами ЦК України(в редакції Закону від 2003 року).
Судом першої інстанції встановлено, що 23 березня 2004 року відповідач надав
розписку, за якою підтвердив наявність заборгованості перед позивачкою в сумі 23371 долар США та надав зобов"язання повернути вказану суму протягом двох тижнів після заявления вимоги про повернення боргу.(а.с.б)
Факт особистого складання і підпису зазначеної розписки відповідач не оспорює. Будь-якіх умов повернення боргу, У т.ч. в залежності від поділу майна та інших обставин, надана розписка не містить. Позивачка заперечує доводи відповідача щодо безгрошовості договору позики, свої заперечення обґрунтовує письмовою розпискою відповідача, а останній доказів безгрошовості договору позики, як і доказів його укладення під впливом обману чи внаслідок протиправних дій позикодавця чи інших заінтересованих осіб, до суд не надав.
Доводи відповідача що зміст розписки не посвідчує факту передачи грошей, колегія суддів відхиляє, оскільки надана відповідачем розписка містить визнання останнім боргу беред позивачкою у вказаній сумі. Із свідоцтва від 10 грудня 2003 року(а.с. 8-10) видно, що на час складення розписки сторони в шлюбі не перебували.
Посилання відповідача на нотаріальну посвідчену заяву позивачки від 11.06.04р. про відсутність матеріальних претензій до відповідача не може бути визнано доказом безгрошовості договору позики, як і підставою для відмови в позові, оскільки в судовому засіданні встановлено, що вказану заяву позивачка надавала у зв"язку з виїздом відповідача на постійне місце проживання в Україну, де проживала позивачка (а.с. 21, 41). Тому колегія суддів вважає обгрунтованими твердження позивачки, що надавши вказану заяву про згоду на в"їзд відповідача в Україну, вона сподівалась на скоріше повернення позичених грошей.
За таких обставин і зважаючи на вимоги ст. 1046, ч.2 ст. 1047 ЦК України колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що між сторонами по справі фактично виникли правовідносини за договором позики і відхиляє доводи апелянта щодо його безгрошовості.
За змістом поданої відповідачем, до апеляційного суду, письмової заяви позивачки від 07.08.06р., відмова позивачки ОСОБА_1 від боргових зобов'язань відповідача ОСОБА_2 не свідчить про повернення боргу, не має правового значення для вирішення правовідносин за договором позики, що виникли між сторонами, оспорюється позивачкою в суді апеляційної інстанції, текст розписки позивачкою не підписаний, її підпис розташований над текстом розписки. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що поданий відповідачем текст письмової заяви не може бути визнаний підставою припинення боргових зобов'язань останнього перед позивачкою.(а.с. 125)
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій же сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку встановленому договором. Відповідач борг не повернув, його не визнає. Оскільки відповідно до ст. 99 Конституції України і Указу Президента України від 25 серпня 1996 p. N 762/96 "Про грошову реформу в Україні" грошовою одиницею і єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, стягненню підлягає сума в розмірі на день ухвалення рішення судом першої інстанції - 118024 грн (23371 доларів США х 5,05 грн. за 1 дол. США за курсом Національного банку України за банковською довідкою)(а.с.124).
Інші доводи апелянта не спростовують вищевказаних висновків суду, тому мають бути відхілені.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності, тому є обгрунтованим.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.