РІШЕННЯ

Справа № 2-100/09

Ім’ям України

12 жовтня 2009 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави, у складі: головуючого - судді Литвиненка І.Ю.

при секретарі - Севідовій Л.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача - адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача - адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Полтаві об’єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди та ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 15 квітня 2004 року у сумі 4000 гривень, відсотків за час прострочення заборгованості у сумі 960 гривень, грошових коштів у відшкодування моральної шкоди у сумі 4000 гривень, а всього прохав стягнути грошових коштів на загальну суму 8960 гривень (а.с. 4-5). У подальшому змінив свої позовні вимоги, прохаючи суд стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 4000 гривень, як відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди (а.с. 32-33). ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, укладеного15 квітня 2004 року між ним та відповідачем, стягнення 4000 гривень матеріальної шкоди, відшкодування завданої йому моральної шкоди у сумі 10000 гривень та судових витрат по справі (а.с. 40-41). Ухвалою суду від 14 квітня 2009 року зазначені справи об’єднано у одне провадження (а.с. 33).

В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що 15 квітня 2004 року між ним та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір позики на суму 8000 гривень. У зв’язку з тим, що ОСОБА_3 повернув лише половину боргу, він змушений був позиватися до суду для отримання іншої частини грошей. Однак, насправді між ним та ОСОБА_3 було укладено не договір позики, а мирову угоду, так як ОСОБА_3 у добровільному порядку відшкодовував йому не позичені гроші, а матеріальну шкоду, завдану ним внаслідок ушкодження його автомобіля. З метою забезпечення та приховування укладеного між ними правочину (мирової угоди про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП), вони і уклали 15 квітня 2004 року договір позики, суму якої у 8000 гривень визначили, як розмір заподіяних йому збитків. Згідно із вимогами ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. У даному випадку удаваним є договір позики і вчинено його з метою приховання іншої угоди. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини між ними регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. ОСОБА_3, укладаючи із ним удаваний договір позики, а також сплативши частину грошей із загальної суми за цим договором, своїми діями визнав і факт, і розмір заподіяної йому, внаслідок вчинення ДТП, матеріальної шкоди. Факт заподіяння йому шкоди та сплати грошей на її відшкодування ОСОБА_3 визнав і у судовому засіданні, а тому є усі підстави для стягнення з нього грошових коштів у сумі 4000 гривень на відшкодування завданої ним майнової шкоди.

ОСОБА_3 в обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що у березні 2003 року, за усною домовленістю, ОСОБА_1 дав йому в оренду свій автомобіль марки ВАЗ 21063 по довіреності, посвідченій нотаріально, на умовах щоденної сплати оренди у сумі 50 гривень. Працював він на цій автомашині, здійснюючи перевезення пасажирів у режимі таксі близько 10 місяців, доки не вчинив ДТП, винуватцем якого є він. У відшкодування завданих автомобілю ушкоджень ОСОБА_1 зажадав від нього сплати коштів у сумі 8000 гривень (еквівалент на той час 1503 доларів США). Він, розуміючи, що насправді відновлення автомобілю коштує менше, погодився на сплату цієї суми, так як ОСОБА_1 залякав його судом. Сплатив йому кошти на загальну суму 4000 гривень. Потім сплачувати перестав, так як ОСОБА_1 продав цей автомобіль за генеральною довіреністю ОСОБА_6 і він не міг у подальшому розраховувати на те, що після сплати грошей буде цей автомобіль експлуатувати. Насправді договір позики, укладений між ними 15 квітня 2004 року у нотаріуса ОСОБА_7 не укладався, так як грошей у сумі 8000 гривень, як зазначено у тексті цього договору, він від ОСОБА_1 не отримував. Вважає, що не повинен був сплачувати ОСОБА_1 і ті 4000 гривень, які сплатив. Моральну шкоду бачить у тих душевних стражданнях, які переніс тоді, коли довідався про продаж ОСОБА_1, по довіреності, автомобілю марки ВАЗ 21063, на якому, за усною домовленістю з ним, після поновлення ушкодженого автомобіля, повинен був і далі працювати таксистом.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свій позов підтримав, прохав задовольнити у повному обсязі. Позов ОСОБА_3 не визнав у повному обсязі, прохав відмовити у його задоволенні. Надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Додатково пояснив, що не має доказів того, що сума заподіяних внаслідок ДТП збитків його автомобілю становить 8000 гривень. Оцінку ушкодженого ОСОБА_3 його автомобіля спеціаліст не проводив, суму у 8000 гривень вони визначили «на око» удвох зі своїм дядьком, оглянувши автомобіль на стоянці. ОСОБА_3 з цією сумою тоді погодився.

Представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2, позовні вимоги свого довірителя підтримав у повному обсязі. Позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав повністю. Пояснення надав аналогічні поясненням ОСОБА_1 та тексту його позовної заяви. Додатково пояснив, що своїми діями з укладання у письмовій формі договору позики та діями зі сплати ОСОБА_1 половини грошових коштів від зазначених у договорі позики - 4000 гривень, ОСОБА_3 визнав розмір заподіяних ним збитків. Насправді сторони уклали не договір позики, а мирову угоду, умови якої ОСОБА_3 відмовляється виконувати. З цих підстав, спираючись на норми ст. 235 ЦК України, прохав суд визнати, що договір позики від 15 квітня 2004 року, укладений сторонами, є удаваним. Прохав застосувати наслідки удаваного правочину та стягнути з ОСОБА_3 4000 гривень на відшкодування завданої ним ОСОБА_1 матеріальної шкоди.

ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 не визнав у повному обсязі. Прохав суд відмовити у його задоволенні. Свої позовні вимоги підтримав. Прохав свій позов задовольнити у повному обсязі. Пояснення надав аналогічні тексту своєї позовної заяви. Додатково пояснив, що вже після того, як сплатив ОСОБА_1 частину коштів на відшкодування заподіяної ним шкоди, від свого знайомого, який працює на СТО, довідався про те, що ОСОБА_1 та його дядя, більше чим у двічі зависали ціну ремонту порівняно із фактичною. Так як він сплатив уже ОСОБА_1 4000 гривень у відшкодування відновлення автомобіля, вважав, що свої зобов’язання виконав у повному обсязі і більше нічого йому не винен. Моральна шкода заподіяна йому ОСОБА_1, полягає у тому, що він одурив його і у вартості ремонту автомобіля, і у обіцянці після його поновлення, знову передати йому в оренду. Від цього він переніс душевні страждання і вважає, що на їх відшкодування з ОСОБА_1 слід стягти 10000 гривень.

Представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4, позовні вимоги свого довірителя підтримав у повному обсязі, прохав суд позов задовольнити. Позов ОСОБА_1 у повному обсязі не визнав та прохав відмовити у задоволенні цього позову. Пояснення надав аналогічні поясненням ОСОБА_3 та тексту його позовної заяви. Додатково пояснив, що моральна шкода, заподіяна його довірителю полягає у тому, що ОСОБА_1 та його дядько постійно чинили тиск на ОСОБА_3, примушуючи його сплачувати гроші за розбитий автомобіль у значно більшому розмірі, ніж існував фактично. На той час у ОСОБА_3 була вагітна дружина, і щоб не нервувати її, а також не нервувати матір, він погодився на їх умови - сплачувати гроші за розбитий ним автомобіль у визначеній ними сумі. Також, з цих же підстав погодився і на оформлення письмово договору позики, яку насправді вони не вчиняли, так як ОСОБА_1 йому гроші у сумі 8000 не передавав, а він ці гроші від ОСОБА_1 не отримував.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8, яка є дружиною ОСОБА_3, показала, що до них додому приходили ОСОБА_1 та його дядько, які вимагали від чоловіка сплатити гроші у відшкодування ДТП, вчиненої ним під час керування автомобілем ОСОБА_1

У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що ОСОБА_3 є його рідним племінником. Знає, що у 2003 році він брав по довіреності у ОСОБА_1 його автомобіль, на якому у 2004 році вчинив ДТП. Сплачував ОСОБА_1 гроші на ремонт цього автомобіля. Договору позики не укладав, так як ОСОБА_1 йому грошові кошти у сумі 8000 гривень не передавав, а він їх не отримував.

Заслухавши пояснення сторін, представників сторін, допитавши свідків та перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами у межах, наданих сторонами, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 гроші у сумі 8000 гривень, що на момент укладення договору становило 1503 долари США, зобов’язавшись повернути борг готівкою до 15 квітня 2005 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_7 (а.с. 6). Згідно із розпискою на обороті цього договору, 12 травня 2004 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 у погашення заборгованості гроші у сумі 531 гривня (еквівалент 100 доларів США), a ll листопада 2005 року отримав у погашення заборгованості гроші у сумі 3469 гривень (а.с. 10). Згідно із письмовим повідомленням приватного нотаріуса ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_3, у її архіві відсутні дані про посвідчення нею довіреності на ім’я ОСОБА_3 на право керування ним автомобілем марки ВАЗ-21063, державний номер НОМЕР_1, за 2002-2003 роки (а.с. 21). Згідно із письмовим повідомленням приватного нотаріуса ОСОБА_7 на запит суду, у її архіві відсутні дані щодо посвідчення нею довіреності ОСОБА_1 на ім’я ОСОБА_3 на право керування останнім автомобілем марки ВАЗ-21063, державний номер НОМЕР_1, за 2002-2003 роки (а.с. 26).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України, якою встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, може бути визнано судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до вимог ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору та визначенні умов договору. Згідно із вимогами ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. На підставі вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; завдання моральної шкоди полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї, у приниженні її честі та гідності; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди.

З наведених судом норм чинного цивільного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Як визнали сторони, між ними договір позики не укладався, так як ОСОБА_1 не передавав, а ОСОБА_3 не приймав у власність грошові кошти у сумі 8000 гривень. Письмове оформлення між сторонами договору позики від 15 квітня 2004 року проведено на вимогу ОСОБА_1, тобто без вільного волевиявлення ОСОБА_3 і без реального настання правових наслідків, що обумовлені цим договором, що є порушенням вимог норм ст. 203 ЦК України. З цих підстав позовні вимоги у частині визнання недійсним договору позики, укладеного 15 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, підлягають задоволенню.

Суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у частині стягнення з ОСОБА_1 4000 гривень матеріальної шкоди, так як ці грошові кошти він сплатив йому на відшкодування реально ушкодженного його майна - автомашини. Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині відшкодування завданої ОСОБА_3 моральної шкоди у сумі 10000 гривень, тому що він є особою, яка на відповідній правовій підставі (довіреність), володіла майном ОСОБА_1 -автомашиною, під час якого ушкодила це майно. ОСОБА_3, як особа, винна в ушкодженні цього майна, повинен був відшкодовувати цю свою шкоду, а також тому, що судом не встановлено ознак протиправності у діях ОСОБА_1 щодо ОСОБА_3 у частині вимоги відшкодувати шкоду, заподіяну його майну.

Разом з тим суд не знаходить і підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 грошей у сумі 4000 гривень на відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди, виходячи з наступного. Підставою для задоволення своїх позовних вимог ОСОБА_1 та його представник вказують на дії ОСОБА_3, який, на їх думку, погодився на укладення договору позики у сумі 8000 гривень та сплатив за цим договором гроші у сумі 4000 гривень, як на визнання ним факту заподіяння шкоди саме на таку суму. Однак ОСОБА_3, не заперечуючи самого факту вчинення ним ДТП та своєї вини у цьому, вважає що він у повному обсязі, сплативши ОСОБА_1 гроші у сумі 4000 гривень, відшкодував заподіяну ним майну ОСОБА_1 - автомашині, майнову шкоду. Суду не надано ніяких доказів того, що шкода, завдана ОСОБА_3 майну ОСОБА_1 у вигляді ушкодження при ДТП автомашини марки ВАЗ-21063, державний номер НОМЕР_1, становить саме 8000 гривень, а тому не відшкодована у повному обсязі. З цих підстав суд відмовляє у задоволенні цих позовних вимог внаслідок недоведеності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 23, 203, 215, 216, 233, 236, 627, 1016, 1046 ЦК України, ст.ст. 5, 10, 15, 60, 62, 76, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 - відмовити у повному обсязі.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 -задовольнити частково. Договір позики, укладений 15 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, - визнати недійним.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 у іншій частині - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів зо дня його проголошення та наступною подачею апеляційної скарги протягом 20 днів зо дня подачі заяви про апеляційне оскарження, через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили протягом 10 днів зо дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.