Справа № 22-7988/06 Категорія: 21
Головуючий у 1 інстанції Каліуш О.В. Доповідач: Соломаха Л.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2006р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Шамрило Л.Г;
суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.
при секретарі Лозняковій Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки Донецької області на рішення Микитівського районного суду м.Горлівки Донецької області від 27 червня 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Микитівського районного суду м.Горлівки Донецької області від 27 червня 2006р. з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві 15000грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову позивачу в задоволенні позову.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач з 20 грудня 2001р. перебував в трудових відносинах з радгоспом „Садовод", з 20 листопада 2003р. працював головним інженером. 20 грудня 2004р. під час виконання трудових обов'язків з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму голови, струс головного мозку, що підтверджується актом №1 про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1, який складений 22 грудня 2004р. Рішенням МСЕК від 25 квітня 2005р. позивачу в зв'язку із травмою встановлена втрата професійної працездатності 25% на строк до 25 квітня 2007р., інвалідом він не визнаний. Рішенням МСЕК від 20 жовтня 2005р. позивачу встановлена втрата професійної працездатності 40% на строк до 20 жовтня 2007р. та він визнаний інвалідом 3 групи.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок нещасного випадку позивачу заподіяна моральна шкода та стягнув на її відшкодування 15000грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач посилається на те, що суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права. Позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди. Клопотання представника відповідача про направлення позивача на МСЕК для встановлення факту наявності моральних страждань судом безпідставно відхилено. Суд також не врахував, що ст.237-1 КЗпП України не виключає відповідальності роботодавця по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення законних прав працівника. Крім того, з 01 січня 2006р. дія Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування застрахованим моральної шкоди Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинена, тому підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, суд дав завищену оцінку глибині моральних страждань позивача, не врахував, що в нещасному випадку є вина позивача, що в зв'язку з нещасним випадком позивачу щомісяця виплачуються страхові виплати, йому призначено одноразову допомогу, безоплатно надаються медикаменти та санаторно-курортне лікування. Суд не врахував, що позивачем пропущено трьохмісячний строк для звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України.
В апеляційній інстанції представник відповідача Шестерніна Н.П. доводи апеляційної скарги підтримала.
Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Шестерніну Н.П., позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999р. (з наступними змінами).
Згідно частини 1 ст.9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому довід відповідача, що моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, повинно відшкодовувати підприємство, яке не забезпечило небезпечні умови праці, не ґрунтується на законі.
Згідно з п/п "є" п.1 частини 1 ст.21 та частини 3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Частиною 3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях якої грунтується апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за* поданням відповідного висновку медичних органів.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004р. по справі №1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходячи з положень ст.21 та ст.28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з нещасним випадком на виробництві 20 грудня 2004р. і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я (п.З).
Згідно ст. 5 7 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про нещасний випадок на виробництві, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, виписки із історії хвороби. Певний засіб доказування -висновок МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди передбачений лише у випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата працездатності.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, а саме, ступінь втрати позивачем професійної працездатності (40%), характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, і визначив її розмір в сумі 15000грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Внаслідок нещасного випадку позивач в молодому працездатному віці (43 роки) значно втратив працездатність та визнаний інвалідом.
Згідно ст.34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відшкодування моральної шкоди здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших страхових виплат, в тому числі щомісячних страхових виплат, одноразової допомоги та наявності вини потерпілого в нещасному випадку.
З 01 січня 2006р. набув чинності Закон" України „Про Державний бюджет України на 2006 рік". Статтею 77 цього Закону на 2006 рік зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "є" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях яких ґрунтується рішення суду.
Відповідно до ст.58 Конституції України закон зворотної дії в часі не має.
Правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди виникли під час дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та- професійного захворювання, якг спричинили втрату працездатності" і до набрання чинності Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік". Зупинення дії на 2006р. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим не є підставою для відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки в Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відповідні зміни не внесені, а ст. 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" не позбавляє позивача права на відшкодування моральної шкоди.
Доводи відповідача про те, що позивач пропустив трьохмісячний строк для звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України, не ґрунтуються на законі.
Трьохмісячний строк, передбачений ст.233 КЗпП України, стосується звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору. По цій справі позивач звернулася до суду для захисту його порушеного права, яке виникло на підставі не трудових, а страхових відносин.
Позов ОСОБА_1 випливає з порушення його особистих немайнових прав, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров'я у процесі його трудової діяльності. Відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" такі випадки не встановлені. Крім того, відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки Донецької області відхилити.
Рішення Микитівського районного суду М.Горлівки Донецької області від 27 червня 2006р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головую1