Справа № 2-3389/11

РІШЕННЯ

                                                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2011 р.

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

          головуючого судді      -   Виноградової Н.В.,  

          при секретарі                -  Шушулкова М.Д.,

           розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: КП «ОМБТІ та РОН»про визнання недійсним договір купівлі-продажу,-

                                                                       ВСТАНОВИВ:

10.05.2011року до суду з позовом звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння №13, розташованого за адресою: м.Одеса, вул. Виставочна, укладеного 26.11.2009року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Свої позовні вимоги мотивує тим, що договір купівлі-продажу домоволодіння №13, є  удаваним правочином, оскільки насправді сторони приховували угоду про обмін, тому що покупцями за договором не проводився розрахунок за домоволодіння взагалі, й вони не мали за мету його проведення, а відбулась сплата залишку грошових коштів за проданий 17.09.2007 року  будинок, розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Паркова, 7, що був укладений між позивачкою та ОСОБА_4. Так як відповідачка ОСОБА_2 не мала наміру придбати домоволодіння №13, відповідно до  ст.235 ЦК України вважає, що договір купівлі-продажу домоволодіння №13, укладений 26.11.2009 року, є удаваним та відповідно до ст.230 ЦК України має ознаки правочину, вчиненого під впливом обману.

У судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, вважали, що мало місце укладання удаваного договору, бо договір купівлі-продажу, укладений 26.11.2009 року, було вчинено фактично для приховування іншого. Тому на їх думку між особами, які укладали договір  купівлі-продажу виникли правовідносини не купівлі-продажу, а міни.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала, пояснила, що договір купівлі-продажу домоволодіння №13 по вулиці Виставочній у м. Одесі, укладений між ОСОБА_2 та нею, ОСОБА_3, посвідчений 26 листопада 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (ОСОБА_6Г.) та зареєстрований в реєстрі під №8537, відповідає вимогам законодавства, оскільки на момент його продажу між сторонами було дотримано усіх істотних умов щодо договору, і повністю виконано його умови.

Відповідачка  ОСОБА_2 та її представник-адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити в задоволенні позову, при цьому вказавши на те, що позивачка ОСОБА_1 не відноситься до кола осіб, які можуть ставити питання про визнання недійсними договорів, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки вона не була стороною при укладенні договору, не має повноважень представляти інтереси сторін даного договору, а укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу домоволодіння №13  не порушує законних прав та інтересів позивачки ОСОБА_1

Третя особа Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості»у судове засідання не з`явилась, повідомлялась належним чином, про причини неявки не повідомила.

Вислухавши пояснення сторін, суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні 26 листопада 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_3 продала, а  ОСОБА_2 купила домоволодіння, що знаходиться в місті Одесі, по вулиці Виставочна за №13. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №8537, а також зареєстровано в реєстрі прав власності нерухомого майна 02 грудня 2009 року.   

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.   

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ” від 06 листопада 2009 року № 9 передбачено, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до  ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана  довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,   але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позивачем ОСОБА_1 та її представником не надано суду доказів того, що відповідачі, між яким було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння №13  свідомо діяли для досягнення якоїсь особистої користі, і їхні дії були направлені на досягнення інших правових наслідків, які приховують іншу волю учасників угоди, тобто  про те, що договір купівлі-продажу домоволодіння №13 є удаваним, то суд дійшов висновку, що доводи позивача та його представника про порушення прав позивача є недоведеними та необґрунтованими.

Як встановлено в судовому засіданні договір купівлі-продажу домоволодіння №13  було укладено не з позивачем, який просить визнати цей договір удаваним, тому суд дійшов висновку, що у позивачки ОСОБА_1 право на оспорювання  договору купівлі-продажу домоволодіння №13 не виникло, оскільки позивачка не є стороною даного договору, та її права даним договором не порушуються, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

ОСОБА_1 також надала пояснення, що її батько ОСОБА_8 обіцяв їй домовитися із сім’єю ОСОБА_3 про передачу їй у власність цього будинку замість отриманих грошей за продаж будинку №7, розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Паркова, і посилається при цьому на пояснення свідка - її чоловіка ОСОБА_9 (а.с.62). Однак, пояснення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 суд не може визнати допустимими доказами для підтвердження договору міни з огляду на положення ст.59 ЦПК України, ч.2 якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказуваннями, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмових доказів про намір сторін укласти договір міни спірного будинку та будь яких розписок позивачем не надано.

Тому у суду не має підстав визнавати, що між відповідачами був укладений договір міни.

Як вбачається із матеріалів справи, укладаючи договір купівлі-продажу домоволодіння №13, сторони мали повну уяву не тільки про предмет цього правочину, а й досягли згоди щодо усіх істотних його умов. При укладенні договору були виконані усі загальні вимоги, додержання яких згідно ст.203 ЦК України є необхідним для чинності правочину. Даний договір є чинним, укладеним відповідно до чинного законодавства та не оспорюється сторонами.

Згідно з п.2 даного договору, продаж домоволодіння №13 за домовленістю сторін було вчинено за 101000 (сто одну тисячу) гривень, які продавець одержала від покупця  повністю до підписання договору і своїм підписом підтвердила факт повного розрахунку за продане домоволодіння, а також відсутність будь-яких претензій фінансового характеру щодо розрахунку. Правові наслідки приховування дійсної продажної вартості сторонам роз’яснено. З істотних умов договору слідує, що продавець засвідчив своїм підписом те, що домоволодіння №13 не має незастережних недоліків; домоволодіння №13 не відчужено, не перебуває під забороною та в заставі, не передано як внесок до статутного капіталу, не надано в користування наймачам; відсутні судові спори; немає самовільних переобладнань; не порушено права та законні інтереси інших осіб; договір не укладається під впливом тяжкої для продавця обставини. Сторони договору підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору є зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. Крім того, приватним нотаріусом було роз’яснено зміст статей 203, 229, 230, 231, 233, 234, 235, 651, 652, 655, 661 ЦК України.

При таких обставинах у межах заявлених вимог суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу домоволодіння №13 удаваним договором, таким, що прикриває договір міни не доведені, а тому у задоволені позову, суд вважає необхідним відмовити.

Крім того, вимога позивачки полягала у визнанні недійсним правочину з підстав, передбачених ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне  значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Наведені підстави визнання правочину недійсним є взаємовиключними.

За змістом  ч.1 ст.230 ЦК України,  якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне  значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої  сторони в оману щодо  обставин, які  впливають на вчинення  правочину.   

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях  відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу  введено  в оману, і сам факт обману повинна  довести особа, яка діяла під впливом обману.   

Обман щодо мотивів  правочину  не має  істотного значення.

Таким чином за змістом зазначеної норми закону обман має місце, якщо сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину другою стороною, або якщо вона замовчує їх існування. Такий позов може бути задоволено, лише на вимогу сторони, яка вчинила  правочин під  впливом обману.

Спірний договір купівлі-продажу домоволодіння №13 по вулиці Виставочна у м. Одесі, укладений 26 листопада 2009 року  між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (ОСОБА_6Г.) та зареєстрований в реєстрі під № 8537.

Проте ОСОБА_1 не є учасником спірного договору купівлі-продажу домоволодіння №13, тому вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння №13, вчиненого під впливом обману, не відповідає положенню ст.230 ЦК України, якою встановлено, що вимогу при визнання договору недійсним з підстав вчинення його під впливом обману заявляє сторона спірного правочину, тому спірний договір купівлі-продажу домоволодіння №13 на підставі положень цієї норми закону не може бути визнаний недійсним.   

Як встановлено в судовому засіданні договір купівлі-продажу домоволодіння №13 було укладено не з позивачкою, яка просить визнати цей договір удаваним, тому суд дійшов висновку, що у позивачки ОСОБА_1 права на оспорювання договору не виникло, оскільки вона не є стороною даного договору, та її  права даним договором не порушуються, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

        Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 215, 216, 235 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 63, 64, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України,-                                                                      

ВИРІШИВ:

         У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: КП «ОМБТІ та РОН»про визнання недійсним договір купівлі-продажу - відмовити.

Заходи забезпечення позову, які були накладені ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2011року –скасувати.

Зняти арешт, накладений ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2011року, на домоволодіння, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Виставочна, буд.13.     

        Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення.

        Суддя: