|
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 |
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
26.02.2008 р. № 9/117
10:27
|
за позовом |
ОСОБА_1 |
|
до |
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України |
|
Про |
визнання протиправними та нечинними окремих положень рішення |
Суддя Кротюк О.В.
Секретар судового засідання Таран Т.К.
Представники:
від позивача: не з'явився ;
від відповідача: Чміль В.В. (довіреність № 04-06-1 від 08.01.08 р.).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Мелітополі Запорізької області про визнання протиправними та не чинними окремих положень рішення суб'єкта владних повноважень та п. 2.6. Положення «Про забезпечення необхідними видами догляду інвалідів внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання», затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 25 жовтня 2005 р. № 66.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу внаслідок винесення постанови № 299 від 18.12.2006 року відділенням дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Мелітополі Запорізької області було припинено виплати на медичну та соціальну допомогу в розмірі 309,68 грн.
01.11.2007 року до канцелярії суду надійшло клопотання від позивача про розгляд справи без його участі у зв'язку з тяжким станом здоров'я.
Позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень, у спосіб встановлений законодавством України, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»та Положення «Про забезпечення необхідними видами догляду інвалідів внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання», затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 25 жовтня 2005 р. № 66, про що надав суду заперечення на позовну заяву.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги, позивач є інвалідом 2 групи з ступенем втрати професійної працездатності 80%, який потребує додаткових видів допомоги.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.
Відповідно до п. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарями на обслуговування потерпілих на виробництві.
01.12.2006 року між Відповідачем та ЗАТ «Миргородкурорт»було укладено Договір № 21 про санаторно -курортне лікування інвалідів внаслідок нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, умовами якого передбачено забезпечення інваліда під час перебування в санаторії зокрема, спеціальним медичним доглядом.
Згідно з умовами Договору позивачу, як особі, яка потребує додаткових видів допомоги було надано путівку на санаторно-курортне лікування.
У період з 19.12.2006 року по 11.01.2007 року позивач перебував у санаторії «Березовий гай», де проходив санітарно-курортне лікування. Протягом часу перебування на санаторно-курортному лікуванні позивачу було припинено виплати на медичну та соціальну допомогу (в частині фінансування витрат з додаткового харчування і спеціального медичного догляду) протягом 24 днів -на строк санаторно-курортного лікування.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»страхові виплати і надання соціальних послуг може бути припинено:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 805 від 11 липня 2001 року санаторно-курортним закладом є заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.
Відповідно до п.1.1 Положення «Про забезпечення необхідними видами догляду інвалідів внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання», затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 25 жовтня 2005 р. № 66, вказане положення розроблено відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" з метою забезпечення інвалідів внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань та дітей-інвалідів віком до 18 років, інвалідів з дитинства, у разі навчання - віком до 23 років, якщо було заподіяно шкоду зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності (далі - інваліди), необхідними видами догляду робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Cпеціальний медичний догляд -це догляд, якого потребують інваліди, яким необхідні життєво важливі щоденні багаторазові медичні маніпуляції (уколи, перев'язки, промивання порожнин тіла тощо).
Пунктом 2.6 Положення визначено, що робочі органи виконавчої дирекції Фонду не проводять фінансування витрат:
1) на спеціальний медичний догляд інваліду під час лікування у лікувально-профілактичних і санаторно-курортних закладах;
2) на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування інваліду під час лікування у лікувально-профілактичних закладах, якщо фінансування цих витрат передбачено в умовах укладених угод з лікувально-профілактичними закладами і вони входять до загальної суми витрат при лікуванні;
3) на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування інваліду під час лікування у санаторно-курортних закладах, якщо фінансування цих витрат передбачено в умовах укладених угод з санаторно-курортними закладами і входить до вартості путівки;
4) на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування інваліду під час лікування у санаторно-курортних закладах за умови надання путівки особі для супроводу інваліда в санаторії.
Відповідно до пункту 3.1. Положення рішення про фінансування витрат інвалідам на необхідні види догляду приймаються робочими органами виконавчої дирекції Фонду протягом не більше 10 днів з дня надходження заяви інваліда.
А пунктом 3.2. Положення встановлено, що фінансування витрат на спеціальний медичний, постійний сторонній догляди та побутове обслуговування інваліду здійснюється поштовим переказом за місцем його постійного проживання або шляхом перерахування відповідних сум на його особистий рахунок в банківській установі, вказаній в його заяві.
Нормами Положення передбачено, що сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК.
Контроль за забезпеченням фінансування витрат інвалідам на необхідні види догляду здійснює виконавча дирекція Фонду та її робочі органи.
Відповідно до п. 1.2. Договору № 21 укладеного між Відповідачем та ЗАТ «Миргородкурорт»останній зобов'язувався надати послуги в санаторно -курортному закладі у відповідності з умовами, вказаними в путівках, забезпечити інвалідів якісним обстеженням, діагностикою, лікуванням, необхідним харчуванням медикаментами, лікарськими засобами, спеціальним медичним доглядом, а також під час лікування хворих використовувати природний лікувальний фактор курорту. Крім того, у відповідності до п. 3.4.2. ЗАТ «Миргородкурорт»зобов'язаний був забезпечити інваліда, зокрема, спеціальним медичним доглядом.
Листом від 10.01.2007 року заступник головного лікаря по медичній частині санаторію «Березовий гай»повідомив, що позивач був забезпечений необхідними медикаментами та додатковим харчуванням, проте не був забезпечений спеціальним медичним доглядом.
Аналізуючи матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що санаторій «Березовий гай»забезпечив позивача спеціальними медичними послугами та іншими медикаментами за рахунок останнього, для компенсування вказаних витрат позивачеві необхідно було звернутися до відповідача, у порядку встановленому пунктом 3.2. Положення із відповідною заявою, чого зроблено не було.
Таким чином, суд вважає, що має місце трансформація права на безпосередню грошову виплату (допомогу) на натуральну у вигляді путівки, яка включає весь комплекс забезпечення інваліда, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Інакше при продовженні виплати відповідних грошових сум з наданням відповідних продубльованих соціальних послуг на санаторно-курортному забезпечені, особа буде отримувати відповідні гарантії в більшому розмірі ніж наявне у нього відповідне право. При цьому вищезазначена трансформація права не призводить до їх кількісного та якісного зменшення прав позивача. У разі неотримання відповідного соціального забезпечення під час санаторно-лікувальних заходів, позивач не обмежений у праві для звернення до відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і вирішення питання відповідної компенсації у встановленому законом порядку.
З огляду на це, суд вважає, що посилання позивача на те, що п. 2.6. Положення «Про забезпечення необхідними видами догляду інвалідів внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання», затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 25 жовтня 2005 р. № 66, суперечить нормам Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" суд не бере до уваги через те, що п. 2.6. Положення відповідає акту вищої юридичної сили -ч. 1 п. 6 ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в якій вказаний не виключний перелік підстав через, які страхові виплати і надання соціальних послуг може бути припинено.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, пояснення сторін, матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволені адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. Кротюк