ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

03 жовтня 2006 р.

№ 4/238-05

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:                              Плюшка І.А.

Суддів:                                                Панченко Н.П., Самусенко С.С.

Розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу          Української державної інноваційної компанії

на постанову          Житомирського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 року

на рішення          господарського суду Вінницької області від 23.01.2006 року

у справі                                                №4/238-05

за позовом           Української державної інноваційної компанії

до          Казенного підприємства науково-виробниче об’єднання “Форт” МВС України

Третя особа           Державне казначейство України

Про           стягнення 8 722 640,00 грн.

За участю представників:

-          позивача –Бездоля Д.О. (дов. від 23.06.2006 р. №861);

  Барановська Т.В. (дов. від 27.12.2005 р. №2040)

       - відповідача – Баріло О.І. (дов. від 02.10.2006 року №2259);   Слободенюк  І.А. –комерційний директор

Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.01.2006 року у справі №4/238-05 в позові Української державної інноваційної компанії (Скаржник по справі) до Казенного підприємства науково-виробниче об’єднання “Форт” МВС України про стягнення 8600000 грн. боргу за договором щодо надання позики на виконання інноваційного проекту від 22.12.99 року №500049-98-99 відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 року у справі №4/238-05 рішення господарського суду Вінницької області від 23.01.2006 року залишено без змін.

Скаржник, не погоджуючись з мотивами викладеними в постанові Житомирського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 року у справі №4/238-05 звернувся з касаційною скаргою в якій просить скасувати відповідну постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 року та рішення господарського суду Вінницької області від 23.01.2006 року у справі №4/238-05, з мотивів неправильного застосування та порушення норм матеріального і процесуального права, та направити справу №4/238-05 на новий розгляд.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.

Як вбачається з обставин справи встановлених судами першої та апеляційної інстанції, між Вінницьким регіональним відділенням Державного інноваційного фонду Міністерства України у справах науки і технологій, правонаступником якого є Скаржник та Казенним підприємством науково-виробниче об’єднання “Форт” МВС України було укладено договір про спільну реалізацію інноваційного проекту №500049-98 від 08.06.1998 року. На виконання взятих за договором і додатковою угодою зобов’язань, а також на виконання постанови Кабінету міністрів України №470-42 від 13.08.1999 року, постанови науково-технічної ради Державного інноваційного фонду України від 07.10.1998 року за №138 позивач перерахував на користь відповідача в період з 29.07.1998 року по 28.12.1998 року суму яка дорівнює 8600000 грн.

Однак, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції між позивачем та відповідачем, 22.12.1999 року було укладеного договір на виконання інноваційного проекту №500049-98-99, за яким сторони домовились про загальну вартість проекту 12600000 грн., а також про те, що з моменту підписання останнього, зобов’язання за договором № №500049-98 з усіма додатками до нього втрачає силу, внаслідок чого, суди першої та апеляційної інстанції керуючись ст. 604 ЦК України та ст. 220 ЦК УРСР, на думку колегії суддів, правильно дійшли висновку, що договір від 22.12.1999 року є новацією по відношенню до договору від 08.06.1998 року, за яким всі зобов’язання є такими що припинилися.

Судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні справи по суті було встановлено, що позивачем на користь відповідача фактично було перераховано в період з 29.07.1998 року по 28.12.1998 року, тобто до моменту підписання договору від 22.12.1999 року, на який позивач посилається як на підставу позовних вимог, грошові кошти в розмірі 8600000 грн., а отже не доперерахованою залишилася сума в розмірі 4000000 грн.

З огляду на встановленні судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підтвердження наведених в касаційній скарзі посилань на неправильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, в частині порушення норм ст.ст. 526, 530, 613, 625 ЦК України, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Скаржник (позивач по справі) не виконав зобов’язання щодо перерахування суми в 4000000 грн. в строки визначені договором від 22.12.2002 року та плану повернення коштів (п. 3.7 Договору), внаслідок чого, як правильно встановили суди першої та апеляційної інстанції, порушив вимоги ст.ст. 526, 530 ЦК України, зокрема в частині обов’язку належного (вчасного) виконання зобов’язань.

Колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини, приходить до висновку, що невиконання Скаржником умов зобов’язань за договором від 22.12.1999 року в частині перерахування 4000000 грн. є простроченням виконання зобов’язань, що відповідно до ст. 613 ЦК України, унеможливило виконання відповідачем покладеного на нього обов’язку повернення суми позики у зв’язку з ненастанням обставин, з якими сторони пов’язали виконання обов’язку в натурі.

Згідно ч. 2 ст. 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Колегія суддів касаційної інстанції відхиляє доводи Скаржника, щодо неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанції положень ст. 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, оскільки відповідно до положень зазначеної статті основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Суди першої та апеляційної інстанції досліджуючи обставини справи, дійшли висновку, що договір від 22.12.1999 року є договором позики на виконання інноваційного проекту №500049-98-99, а отже за своєю правовою природою є інвестиційним договором, яким врегульовані відносини внесення інвестицій, зокрема грошових коштів для реалізації відповідного інноваційного проекту з зобов’язанням сторони повернути надані кошти відповідно до плану повернення коштів. Відповідно до ст.ст. 213, 637  ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Таким чином, вирішуючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанції правильно дійшли висновку, щодо з’ясування власне правової природи укладеного договору з метою визначення наслідків його виконання.

Таким чином, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи та обрану судами першої та апеляційної інстанції правову позицію, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність порушень норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 року та рішення господарського суду Вінницької області від 23.01.2006 року у справі №4/238-05.

Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії залишити без задоволення.

2.          Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 року у справі №4/238-05 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                       І. Плюшко

Судді:                                                                                                  Н.Панченко

                                                                                                       С. Самусенко