ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2006 р. | № 4/1620-28/252 (4/1608-18/192) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Плюшка І.А.
Суддів: Панченко Н.П., Самусенко С.С.
Розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року
у справі №4/1620-28/252
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
до Відкритого акціонерного товариства з газопостачання та газифікації “Львівгаз”
Третя особа без
самостійних вимог на предмет
спору Дочірня компанія “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України”.
Про стягнення 40 450 933,43 грн.
За зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства з газопостачання та газифікації “Львівгаз”
До Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
Про визнання недійсним договору.
За участю представників:
- позивача –Кудрявцева П.М. (дов. від 18.08.2006 року №192/102).
- відповідача – Войсович Ю.В. (дов. від 24.07.2006 року №06-5106).
Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 24.10.2005 року у справі №4/1620-28/252 первісний позов Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” про стягнення заборгованості в сумі 40 450 933, 43 грн. задоволено частково. Стягнено з ВАТ по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” на користь Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” 40 068 598 грн. 86 коп. – основного боргу за поставлений природний газ; 101 854 грн. 38 коп. –три проценти річних; 1688 грн. 22 коп. –державного мита; 117 грн. 18 коп. –витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. В решті частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” до Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про визнання договору недійсним відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року зазначене рішення господарського суду Львівської області від 24.10.2005 року у справі №4/1620-28/252 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” відмовлено та задоволено зустрічний позов ВАТ “Львівгаз”, за яким визнано недійсним укладений між ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та ВАТ “Львівгаз” договір №10/1-558 від 19.03.2001 року на поставку природного газу.
Не погоджуючись з прийнятим по справі рішенням суду апеляційної інстанції ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулася з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року у справі №4/1620-28/252, в якій просить скасувати зазначене судове рішення з мотивів неправильності застосування норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 24.10.2005 року.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Як вбачається з обставин справи встановлених судами першої та апеляційної інстанції, 19.03.2001 року між ВАТ “Львівгаз” та ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України” було укладено Договір на постачання природного газу № 10/1-558, за умовами якого ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України” зобов’язався передати ВАТ “Львівгаз” у 2001 році імпортований природний газ, а покупець зобов’язався прийняти і оплатити газ на умовах спірного договору.
Вирішуючи справу по суті судом першої інстанції встановлено, що позивач поставив на користь відповідача природний газ протягом квітня –травня 2001 року на суму 40 068 598,86 грн., що підтверджено відповідними актами приймання передачі природного газу від 30.04.2001 року та від 31.05.2001 року. Однак не погоджуючись з позицією суду першої інстанції Львівський апеляційний господарський суду дійшов висновку, щодо не доведеності відповідності зазначених актів приймання-передачі вимогам Наказу НАК “Нафтогаз України” від 26 березня 2001 року №79 “Про затвердження Порядку доступу до газотранспортної системи” та фактичним підставам поставки природного газу.
Переглядаючи в касаційному порядку оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає необґрунтованим мотиви суду, щодо недоведеності факту поставки позивачем на користь відповідача в квітні-травні 2001 року природного газу, оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, надані позивачем двосторонньо підписані акти приймання-передачі природного газу не можуть вважатися належними доказами, у зв’язку з тим, що акти приймання-передачі від 30.04.2001 року не містять номерів, що в свою чергу не дає можливості суду встановлювати чи вони складені в доповнення одне одному чи на заміну, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Підставами визнання правочину недійсним, відповідно до ст. 215 ЦК України (2004 року, положення якого застосовуються до спірних відносин згідно вимог п. 4 Перехідних положень ЦК України) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, ст. 203 ЦК України визначені вимоги, дотримання яких є свідченням чинності правочину, не дотримання яких дає підстави визнання останнього недійсним. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції, приходить до висновку, що обґрунтовуючи оскаржуване рішення в частині неналежності доказів постачання природного газу, апеляційний господарський суд не навів положень закону відповідно до яких зазначені акти не можуть вважатися належними доказами по справі в підтвердження постачання (відсутності постачання) природного газу на користь відповідача.
З огляду на викладене, та у зв’язку з суперечністю встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи щодо підтвердження постачання позивачем на користь відповідача природного газу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу судів першої та апеляційної інстанції, при перегляді справи за новим розглядом, щодо повноти та обґрунтованості доведення обставин постачання природного газу між сторонами по справі.
Відповідно до положень ст. 33 ГПК України, обов’язок доказування обставин дотримання умов спірного зобов’язання покладається на сторін по справі. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи, щодо постачання природного газу з боку позивача, колегія суддів відзначає суперечливість встановлення останніх, що не дає змогу чітко визначити виконання сторонами взятих на себе зобов’язань.
При встановленні відповідних фактичних обставин справи при вирішенні справи за новим розглядом, колегія суду касаційної інстанції звертає увагу судів першої та апеляційної інстанції на те, що складання актів приймання –передачі, а також інші дії що свідчать про виконання позивачем покладених зобов’язань щодо постачання природного газу, є підставою для зустрічного виконання зобов’язань з боку відповідача. Встановлюючи обставини поставки природного газу та його оплати, суди першої та апеляційної інстанції повинні виходити також з положень ст. 613 ЦК України, згідно з якою кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Колегія суддів касаційної інстанції, звертає також увагу судів першої та апеляційної інстанції на те, що відповідно до ст. 58 ЦК УРСР, угода укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки є недійсною, однак встановлюючи обставини справи на обґрунтування зазначеної позиції суди першої та апеляційної інстанції повинні чітко встановити наявність ознак виконання спірного зобов’язання чи відсутність такого виконання. Посилання судів першої та апеляційної інстанції на порушення порядку постачання природного газу, що полягає у неправильності оформлення факту приймання –передачі, чи відсутності поставок природного газу, не є свідченням укладення сторонами мнимої угоди, оскільки останніми вчинялися дії щодо виконання спірного правочину, а отже зазначене є свідченням наявності наміру сторін створити відповідні юридичні наслідки.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року та рішення господарського суду Львівської області від 24.10.2005 року у справі №4/1620-28/252 скасувати.
3. Справу №4/1620-28/252 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді: Н.Панченко
С. Самусенко