ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т.П.- головуючого, Кота О.В., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Завод “Дніпропрес” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року у справі № 14/59 за позовом відкритого акціонерного товариства “Демітекс” (далі –“Товариство”) до відкритого акціонерного товариства “Завод “Дніпропрес” (далі –“Завод”) про стягнення 3 106,84 грн.

за участю представників:

позивача – не з’явилися;

відповідача –Набокова А.М.,

встановив:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області  від 25 квітня 2006 року (суддя Панна С.П.) позовні вимоги Товариства задоволено повністю, стягнуто з Заводу на користь Товариства 31 528,77 грн. річних, 111 650 грн. інфляційних, 863 грн. пені та судові витрати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року (судді Ясир Л.О., Прудніков В.В., Виноградник О.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2006 року залишено без змін.

Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10 липня 2002 року у справі № 16/162, у зв’язку з неналежним виконанням Заводом зобов’язань по договору № 71 від 26.03.2001 р. з останнього на користь Товариства стягнуто 464 921 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції(за період з 12.04.2001 р. до 31.01.2002 р.), 47 252,88 грн. - пені (за період з 30.10.2002 р. до 01.04.2002 р.), 1 561 грн. 44 коп. витрат на держмито,108 грн. 38 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2002 року у справі № 11/342 з Заводу на користь Товариства  стягнуто 25352 грн. 32коп. пені за період з 08.05.2002 р. до 04.09.2002 р., 259,17 грн. витрат на держмито, 96,76 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

На виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області  від 10.07.2002 р. у справі № 16/162 Завод частково погасив основний борг, а залишок становить 350000 грн., що встановлено судовими інстанціями.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням проведеним належним чином. Оскільки відповідачем  зобов’язання по договору № 71 від 26.03.2001 р. не виконано, позивач має право застосувати передбачені законом та договором санкції до моменту фактичного виконання тобто зарахування грошових коштів на його рахунок.

Господарськими судами обґрунтовано спростовані посилання відповідача на наявність справи № Б40/102/05 про банкрутство Заводу, оскільки зазначена справа на даний час знаходиться на стадії підготовчого засідання. Публікації щодо визнання банкрутом Заводу не було. Відповідно до абзацу 2 ч. 4 статті 12 Закону України” Про  відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Інфляційні втрати та річні за користування грошовими коштами за  своєю правовою природою не є  штрафними чи фінансовими санкціями , тому вимоги абзацу 2 частини 4 статті 12 Закону України” Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” на них не розповсюджуються.

Виходячи з викладеного вимоги позивача щодо стягнення інфляційних у сумі 111 650 грн. та 31 528 грн. річних задоволено правомірно.

Пеня у сумі 863 грн. також обґрунтовано стягнута з заводу, оскільки розрахунок зроблено з 7 червня 2005 року по 12 червня 2005 року за період,  коли мораторій не діяв.

Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно застосували норми процесуального та матеріального права.

Як наслідок, прийняті у справі рішення відповідають вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” із змінами і доповненнями.

Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року  у справі № 14/59 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Завод “Дніпропрес” –без задоволення.

Головуючий суддя                                                                       Т. Козир

                       судді                                                                      О. Кот

                                                                                                    С. Самусенко