ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

12 жовтня 2006 р.

№ 32/73

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т.П.- головуючого, Кота О.В.  Самусенко С.С., розглянувши касаційні скарги дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “УкрЕнергоРесурс” на рішення господарського суду м. Києва від 24 березня 2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року у справі № 32/73 за позовом дочірнього підприємства “Газопостачальна компанія” (далі –ДП Компанії) до дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “УкрЕнергоРесурс” (далі - Товариство) про визнання угоди недійсною

за участю представників:

позивача – Рафалюк Б.Б., Загура В.П.

відповідачів –Нонко А.В.;

                               Баришніков М.Р.

встановив:

          Рішенням господарського суду м. Києва від 24 березня 2006 року (суддя Хрипун О.О.) позовні вимоги ДП Компанії задоволено, визнано недійсним договір про уступку права вимоги № 35-03/16, укладений 18 лютого 2003 року між Підприємством та Товариством, з моменту його вчинення; стягнуто судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року (судді Коваленко В.М., Вербицька О.В., Дзюбко П.О.) рішення господарського суду м.Києва від 24 березня 2006 року залишено без змін.

Товариство та Підприємство звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, 18 лютого 2003 року між Підприємством і Товариством укладено договір № 35-03/16 про уступку права вимоги , відповідно до якого Підприємство передало, а Товариство прийняло на себе право вимоги належного виконання ДП Компанії зобов’язань по здійсненню розрахунків на загальну суму 251 660,86 грн. згідно договору № 08/187 від 26 травня 2000 року, укладеному між Підприємством та ДП Компанії. У пункті 4 договору № 35-03/16 від 18 лютого 2003 року сторони домовилися, що разом з уступкою права вимоги основного зобов’язання до Товариства переходить і право застосування до боржника заходів, що забезпечують виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 197 ЦК УРСР уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону або договору або коли вимога не пов’язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов’язання.

Місцевим судом підставно зазначено, що обов’язковою умовою уступки вимоги є наявність у боржника невиконаного зобов’язання перед кредитором.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ст.ст. 197-200 ЦК Української РСР, з яких слідує, що відступатися може лише дійсна вимога, яка випливає із існуючого на момент укладення договору уступки вимоги зобов’язання.

26 травня 2000 року між Підприємством та ДП Компанії укладено договір №08/187, згідно якого Підприємство зобов’язалося продати ДП Компанії 5000000 куб.м. природного газу згідно узгодженого сторонами графіку, а ДП Компанії зобов’язалося прийняти товар та оплатити його вартість на умовах договору.

Судом також встановлено, що Підприємством взяті на себе зобов’язання виконані.

15 квітня 2000 року між ДП Компанії та ТОВ “Орка” укладено договір доручення, згідно якого ДП Компанії доручило, а ТОВ “Орка” взяло на себе зобов’язання здійснювати від свого імені та за рахунок ДП Компанії юридичні дії, пов’язані з закупівлею мастила МС8П на території України.

На виконання умов договору та вимоги позивача, що зазначені в листі  від 26 травня 2000 року за № 27-05/ДП, ТОВ “Юрка” за дорученням ДП Компанії здійснило поставку нафтопродуктів Підприємству в рахунок погашення заборгованості ДП Компанії за поставлений за договорами № 10/16-667 від 6 травня 2000 року та № 08/187 від 26 травня 2000 року природний газ. Вказані обставини підтверджені також листом Генерального директора Підприємства від 9 серпня 2000 року за № 1515.

Враховуючи подані сторонами докази, зокрема, довідку, підписану представниками сторін Товариства, ТОВ “Орка”, ДП Компанії від 16 жовтня 2000 року, господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність заборгованості позивача за поставлений природний газ по договору № 08/187 від 26 травня 2000 року.

Кошти в сумі 1 405 914,14 грн. були перераховані позивачем 23 жовтня 2001 року на виконання умов іншого договору, а саме кредитного договору № 17-2977/2 від 19 жовтня 2001 року, як кредит терміном на один банківський день і які були повернуті позивачу.

Виходячи з викладеного, господарські суди встановили, що станом на 18 лютого 2003 року у позивача була відсутня заборгованість за договором № 08/187 від 26 травня 2000 року, укладеного між Підприємством та ДП Компанії, а відтак зазначена угода укладена з порушенням ст. 197 ЦК УРСР.

Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що з урахуванням усіх обставин справи позов підлягає задоволенню, а спірна угода про уступку права вимоги визнається недійсною. Утім, суд касаційної інстанції не погоджується з доводами суду апеляційної інстанції щодо неправомірності визначення судом першої інстанції в якості підстави для недійсності оспорюваної угоди встановленого факту відсутності та непідтвердженності дійсності основного зобов’язання, щодо якого укладена угода про уступку права вимоги.

Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно застосували норми процесуального та матеріального права.

Як наслідок, прийняті у справі рішення відповідають вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” із змінами і доповненнями.

Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду м. Києва від 24 березня 2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року  у справі № 32/73 залишити без змін, а касаційну скаргу дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “УкрЕнергоРесурс” –без задоволення.

Головуючий суддя                                                            Т. Козир

                                 судді:                                                            О. Кот

                                                                                                    С. Самусенко