ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

12 жовтня 2006 р.

№ 16/80

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Кота О.В. - головуючого, Козир Т.П., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньоторгівельна виробничо-комерційна фірма “РКЦ” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року у справі № 16/80 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю особа зовнішньоторгівельна виробничо-комерційна фірма “РКЦ” (далі –“Товариство”) до орендного підприємства 6-ий Київський авторемонтний завод (далі –“Завод”) про стягнення 207 200 грн.

за участю представників:

позивача – Григор’єва Б.П., Тітова В.О.;

відповідача –не з’явилися,

встановив:

          Рішенням господарського суду м.Києва від 21 березня 2006 року (суддя Ярмак О.М.) позовні вимоги Товариства задоволено частково, зобов’язано Завод виконати вимоги п.2.2.3 договору №28, створити умови Товариству для забезпечення роботи СТО та доступ в приміщення, стягнуто з Заводу на користь Товариства 157 200грн. збитків, 15 та судові витрати; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року (судді Отрюх Б.В., Бондар С.В., Тищенко А.І.) рішення господарського суду м. Києва від 21 березня 2006 року змінено, резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: позов задовольнити частково, зобов’язати Завод виконати вимоги п.2.2.3. договору №28, створити умови Товариству для забезпечення роботи СТО, а саме забезпечити електроенергією, водою, теплом, телефонним зв’язком та доступ працівників позивача до орендованих приміщень; в іншій частині позову відмовити.

Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, проте Товариство не скористалось передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, 9 грудня 1992 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 18-П, предметом якого була мета співробітництва між сторонами в справі створення спільного виробництва по передпродажному та технічного обслуговуванню, також ремонту автомобілів виробництва фірми “Сітроен”, а в разі комерційної недоцільності –автомобілів інших марок. Термін дії договору встановлено до 1 січня 1996 року (п. 3.5. договору).

21 грудня 1995 року, в період дії договору № 18-п, сторонами укладено договір оренди № 28, відповідно до якого позивач створює свій структурний підрозділ і орендує у відповідача виробничі площі, технологічне обладнання, інше майно та оформляє це додатками до даного договору, відповідач виділяє та надає позивачу майно в оренду протягом 10 днів з дати підписання додатків.

Згідно п. 5.1 Договору, останній вступає в силу з дати його підписання та діє до 1 січня 2015 року.

Відповідно до акту приймання–передачі нежилого приміщення від 21 грудня 1995 року, відповідач передав, а позивач прийняв нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Лепсе, 10 площею 267 кв. м.

Згідно умов договору, позивачем за погодженням з відповідачем протягом 1993-1997 років збудовано власними силами та за власний кошт додаткові приміщення.

Відповідно до п. 2.2.3. договору відповідач створює умови в забезпеченні СТО електроенергією, водою, теплом, телефонним зв’язком та іншими засобами, необхідними для нормальної виробничої діяльності СТО.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу

Виходячи з викладеного, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача та зобов’язав відповідача виконувати умови, передбачені п. 2.2.3 договору.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Обов’язковою умовою відповідальності є безпосередній причинний зв’язок між неправомірними діями і збитками.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач вчиняв перешкоди позивачу щодо здійснення останнім виробничої діяльності СТО на протязі липня-листопада 2005 року, у зв’язку з чим останній зазнав збитків у вигляді не одержаних доходів в сумі 157 200 грн.

Отже, судом підставно стягнуто з Заводу заявлену позивачем суму збитків.

Разом з тим, судом першої інстанції обґрунтовано, враховуючи норми ст. 23 ЦК України,  відмовлено в стягненні 50 000 грн. моральної шкоди.

Місцевим господарським судом дано повну оцінку обставинам справи та підставно застосовано норми матеріального та процесуального права.

В порушення вимог ст.ст. 43, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд не спростував доводів суду першої інстанції, неправильно застосував закони та інші нормативно-правові акти.

Відтак, скасування рішення місцевого господарського суду є не обґрунтованим та безпідставним.

За таких обставин, постанова Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року у цій справі підлягає скасуванню, а рішення господарського суду міста Києва від 21 березня 2006 року - залишенню в силі, як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

          Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньоторговельної виробничо-комерційної фірми “РКЦ”  задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року у справі № 16/80 скасувати.

          Рішення господарського суду міста Києва від 21 березня 2006 року у справі №16/80  залишити без змін.

          Стягнути з орендного підприємства “6-ий Київський авторемонтний завод” на користь товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньоторгівельної виробничо-комерційної фірми “РКЦ” витрати по сплаті державного мита за подання касаційної скарги в сумі 786,00 грн.

          Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий суддя                                                                       Т. Козир

                                  судді                                                                      О. Кот

                                                                                                                                                                                                                                                С. Самусенко