Охтирський міськрайонний суд Сумської області    

                            Справа № 2-879/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2011 р.                     Охтирський міськрайонний суд Сумської області

в складі:судді:          Ярошенко Т. О.  

                              при секретарі                                         Шаміладзе В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3   про відшкодування затрат,

ВСТАНОВИВ:

01.07.2011 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 09.07.1982 року зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 разом зі своєю сім’єю. За час проживання побудував за вказаною адресою за згодою матері як власника будинку сарай та погріб. Крім того у 2007 році за власні кошти перекрив дах будинку, так як він протікав. Після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року рішенням Охтирського міськрайонного суду від 27.04.2011 року за відповідачкою визнано право власності на 47/100 частини зазначеного житлового будинку, з 1980 року вона не користується та не проживає в ньому, ніякої участі у благоустрої будинку не приймала, тому вважає, що відповідачка як співвласниця житлового будинку  повинна відшкодувати йому понесені затрати за проведення даних робіт та просить зобов’язати відповідачку відшкодувати понесені ним затрати в розмірі 18 840 гривень на будівництво сараю та перекриття даху будинку за адресою АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав та пояснив, що з 1982 року зареєстрований та проживає у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 разом зі своєю сім’єю, за час проживання у будинку він за згодою матері побудував сарай, для чого брав кредити та за власні кошти здійснював будівництво. В 2007 році за усною домовленістю із ОСОБА_4 перекрив дах будинку, замінив шифер, так як він прийшов у непридатність, ніяких письмових договорів з даного приводу він з матір’ю не укладав, так як між ними були добрі стосунки. Відповідачка ніякої участі у будівництві сараю та ремонті покрівлі не приймала, проживала окремо за адресою АДРЕСА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла та після її смерті  за відповідачкою визнано право власності на 47/100 частини житлового будинку та частину сараю по АДРЕСА_1. Вважає, що відповідачка повинна йому відшкодувати затрати понесені ним в зв’язку з будівництвом сараю та ремонтом покрівлі, так як під час проведення даних робіт ніякої матеріальної допомоги йому не надавала, однак успадкувала і частину вказаного сараю і частину будинку з відремонтованим дахом, просив позов задовольнити та уточнив, що просить стягнути із ОСОБА_3 вказані витрати  в сумі  18 840 гривень на його користь.

Відповідачка в судому засіданні проти позову заперечувала та пояснила, що житловий будинок по АДРЕСА_1 при житті матері ОСОБА_4 був розділений на дві частини з окремим входом. В одній частині проживав позивач зі своєю сім’єю, а в іншій частині проживала їхня мати ОСОБА_4 та коли позивач вирішив перекривати дах, то мати давала йому на це гроші в розмірі 2000 гривень, про що сама їй говорила. З 2001 року по 2007 рік мати проживала за іншою адресою з іншим чоловіком по пров. Михайленковому, недалеко  від свого будинку, але дбала про свій будинок, підтримувала його в належному стані, допомагала позивачу грошима. Хоча ОСОБА_2 і будував сарай та погріб, але вважає, що будівництво ним було здійснено за кошти матері. Крім того, при житті за нею в судовому порядку було визнано право власності на вказані будівлі, з чим на той час погоджувався ОСОБА_2 Просить відмовити в задоволенні позову.  

Представник відповідачки ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що спірні питання щодо будівництва сараю та перекриття даху по АДРЕСА_1 позивач мав би вирішувати з матір’ю як власником будинку, відповідачка дійсно ніякого відношення до ремонту покрівлі не має, однак, незважаючи на це не повинна відшкодовувати позивачу ніяких його затрат пов’язаних з проведенням даних робіт. Вважає, що вартість ремонту покрівлі не перевищує вартості будинку, тобто позивач в даному випадку ремонтом покрівлі не створив нову річ, не змінив цільового призначення житлового будинку. Виходячи з того, що ремонт даху не є створенням нової речі, то ст. 332 ЦК України, на яку посилається позивач  не підлягає застосуванню в даному випадку. Крім того, позивач відповідно до рішення суду від 27.04.2011 року набув право власності на спірний сарай під літерою «Д». Щодо кредиту, то вважає, що позивач отримував кредит у розмірі 7000 гривень на споживчі цілі, але вважає, що ці кошти позивач витратив на навчання своєї дочки ОСОБА_6, яка навчається у Харківському інституті залізничного транспорту  на платній основі. Просив у задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_7 в суді пояснив, що будував у позивача за адресою АДРЕСА_1 сарай, огорожу, навішав ворота, допомогу надавав безоплатно. Будинок має два входи, на одній половині жив ОСОБА_2 зі своєю сім’єю, а на іншій половні будинку жила його мати ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_8 в суді пояснив, що восени 2007 року на прохання позивача разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_2 перекривали дах будинку по АДРЕСА_1, замінили старий шифер на новий. За роботу ОСОБА_2 заплатив йому 1000 гривень.

Свідок ОСОБА_9 у суді підтвердив, що приймав участь у будівництві сараю, розвантажував цеглу, заливав фундамент під будівництво погрібу, завозив шифер для ремонту даху будинку по АДРЕСА_1. Допомагав перекривати дах будинку. Позивач йому розповідав, що протікає дах у будинку, тому  виникла необхідність у його заміні. ОСОБА_2 говорив, що кредит брав і на оплату навчання дочки і на ремонт даху. За роботу ОСОБА_2 заплатив йому 1000 гривень.

Свідок ОСОБА_6  суду пояснила, що є дочкою позивача, в 2006 році поступила на навчання на заочне відділення Харківського інституту залізничного транспорту,2000 гривень в рік коштує оплата за навчання, на 1 курсі 2000 гривень їй давала бабуся ОСОБА_4 за навчання. Її батько брав кредит у сумі 7000 гривень і у 2007 році вирішив замінити покрівлю будинку.

Свідок ОСОБА_10 пояснила в суді, що є сестрою ОСОБА_4 та при житті остання їй говорила, що хоче свою частину будинку віддати  онуку –сину ОСОБА_3, а іншу частину залишиться ОСОБА_2 Деякий час її сестра проживала з чоловіком по пров. Михайленка, але вона часто навідувалася до будинку по АДРЕСА_1, говорила, що на перекриття покрівлі давала ОСОБА_2 2000 гривень, давала також гроші і на навчання онуки, на випускне плаття. Гроші вона брала у свого співмешканця, який продав на той час свою спадщину і  таким чином мав можливість допомагати матеріально. Оскільки, в її сестри  із співмешканцем відносини були добрі, то  їй відомо, що сестрі він допомагав грошима.

Суд проаналізував матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає з наступних  підстав.

Так, за рішенням Охтирського міськрайонного суду  від 06.06.2006 року ( а.с.71) за ОСОБА_4 визнано право власності на самочинно збудований сарай під літерою «Д»за  адресою АДРЕСА_1. З даного рішення вбачається, що ОСОБА_2 як третя особа  в тій справі з позовом був згоден та не заперечував, щоб за ОСОБА_4 було визнано право власності на сарай. З цього ж рішення вбачається, що ОСОБА_4 в 1995 році отримала дозвіл на будівництво вказаного сараю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла. Після її смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину, стали співвласниками по Ѕ частині  домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ( а.с.7).

Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 27.04.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснено розподіл вказаного житлового будинку з господарськими спорудами. За ОСОБА_3 визнано право власності на 47/100 частини, а за ОСОБА_2 53/100 частини домоволодіння.

Відповідно до положень ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини,  встановлені  судовим  рішенням  у   цивільній, господарській  або  адміністративній  справі,  що набрало законної сили, не доказуються при розгляді  інших  справ,  у  яких  беруть
участь   ті  самі  особи  або  особа,  щодо  якої  встановлено  ці обставини.

Під час розгляду попередньої справи про поділ  будинку ОСОБА_2 не заявив вимог, що сарай він будував за власні кошти та здійснив особисто ремонт даху будинку, не вимагав  компенсації своїх витрат за вказане майно, а вважав це майно спадковим і  бажав його поділити згідно варіантів, запропонованих експертом.

Тому з огляду на положення ст. 61 ЦПК України ці обставини вважаються вже встановленими судом і не підлягають доказуванню.

Посилання позивача та його представника на ст. 332 ч.5 ЦК України є безпідставними, оскільки, вона не застосовується до даних правовідносин.

Як пояснив позивач  у суді, що будь яких письмових договорів з ОСОБА_4  при житті матері ним не укладалось  з приводу будівництва сараю чи перекриття даху.

Доводи позивача про те, що він за власні кошти збудував сарай та замінив покрівлю будинку не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки, в даному випадку спірні питання позивач при житті матері не вирішував, тобто не вважав, що його право порушено, а надавав допомогу матері, за її згодою знаючи, що саме ОСОБА_4 є власником будинку. А на даний час між сторонами  існують спадкові правовідносини з приводу користування спадковим майном. Вимоги позивача на даний час не ґрунтуються на законі.  

У відповідності до ст. 60 ЦПК України  позивачем не надано суду належних, переконливих, допустимих  доказів.

А тому з урахуванням всіх обставин справи суд не знаходить законних підстав для задоволення позову.

Строк позовної давності, на думку суду, в даному випадку відповідач не порушив, тому доводи представника відповідача не  приймаються судом до уваги.

По справі маються судові витрати за надання правової допомоги ОСОБА_3 в розмірі 1500 гривень представником ОСОБА_5

Відповідно до ст. 88 ЦПК  України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові
витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві   пропорційно  до  розміру  задоволених позовних вимог,  а відповідачеві -  пропорційно  до  тієї  частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Суд вважає, що маються законні підстави для стягнення судових витрат в розмірі 1500 гривень, оскільки, вони підтверджується договором про надання правової допомоги, актами виконаних робіт та квитанцією про оплату правової допомоги (а.с.62-67).

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року «Про граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»граничний розмір компенсації витрат не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що стороні на користь якої ухвалено судове рішення, витрати, пов’язані з правовою допомогою не можуть перевищувати 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи представника. З урахуванням часу, витраченого на складання заяв, заперечень та участі у судовому засіданні, на які в цілому суд відводить 4 години, враховуючи складність справи, виходячи із принципів об’єктивності, розумності та справедливості. Суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідачки понесені нею судові витрати в сумі 1500 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 197, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування затрат відмовити повністю за необґрунтованістю вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 1500 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено в Сумський апеляційний суд через Охтирський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

СуддяТ. О. Ярошенко