ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2006 р. | № 2-13/6844-2006 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Димченка Андрія Вікторовича, м. Феодосія Автономної Республіки Крим,
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.05.2006
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.08.2006
зі справи № 2-13/6844-2006
за позовом суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Димченка Андрія Вікторовича (далі –СПД Димченко А.В.)
до суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Гаврилова Данили Вікторовича (далі –СПД Гаврилов Д.В.), м. Феодосія Автономної Республіки Крим,
третя особа, - товариство з обмеженою відповідальністю “Екма+” (далі –ТОВ “Екма+”), м. Феодосія Автономної Республіки Крим,
про захист авторського права,
за участю представників:
позивача –Димченка А.В.,
відповідача –не з’явився,
третьої особи –не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
СПД Димченко А.В. звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з СПД Гаврилова Д.В. компенсації за порушення авторського права в сумі 15 500 грн.
До прийняття місцевим судом рішення зі справи позивач збільшив свої вимоги та просив стягнути з відповідача компенсацію в сумі 19 800 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.05.2006 (суддя Жукова А.І.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.08.2006 (колегія суддів у складі: Котлярова О.Л. –головуючий суддя, судді Заплава Л.М., Лисенко В.А.), у задоволенні позову відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано відсутністю у позивача виключних авторських прав на спірні твори, використання яких відбулося з дотриманням прав їх автора та без заподіяння шкоди позивачеві.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та поясненнях до неї СПД Димченко А.В. просить рішення місцевого і постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
ТОВ “Екма+” подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 01.07.2005 СПД Гавриловим Д.В. і ТОВ “Екма+” укладено договір про виготовлення продукції (зокрема, двосторонніх рекламних буклетів);
- на виконання умов цього договору ТОВ “Екма+” виготовило для СПД Гаврилова Д.В. двосторонні рекламні буклети з логотипом торговельної марки відповідача та картою міста Феодосія із зазначенням місць розташування магазинів мобільного зв’язку СПД Гаврилова Д.В. (а.с. 28);
- у рекламних буклетах також використано тексти автора Корнилецького А.І. (“Картинная галерея И.К.Айвазовского”, “Виллы и особняки набережной”, “Музей А.С.Грина”, “Башня Святого Константина”, “Историко-архитектурный заповедник “Генуэзская крепость”, “Средневековые храмы”), що позивач вважає порушенням його майнових авторських (виключних) прав на ці твори;
- згадані тексти на буклетах, замовлених СПД Гавриловим Д.В., є ідентичними з текстами на художніх картах позивача “Феодосия. Карта города. Карта Крыма” (а.с. 20 –27);
- автором спірних текстів є Корнилецький А.І.;
- Корнилецький А.І. та Димченко А.В. є співавторами художньої карти міста Феодосії, яка складається з незалежних частин (зокрема, тексти Корнилецького А.І. можуть використовуватися незалежно від художньої карти, створеної позивачем);
- договір СПД Димченка А.В. і Корнилецького А.І. від 02.02.2005 (а.с. 42) про передачу авторських та суміжних прав не містить посилання на передачу автором позивачеві саме виключних прав на використання твору, а отже, є договором про передачу невиключних авторських прав;
- спірні тексти розміщено в рекламних буклетах третьою особою на підставі укладеного нею з Корнилецьким А.І. договору про використання авторських прав від 19.04.2005 (а.с. 45 - 47), згідно з умовами якого автором передано ТОВ “Екма+” невиключне право на використання зазначених творів;
- позивачем не подано доказів заподіяння йому шкоди внаслідок використання відповідачем спірних текстів.
Причиною даного спору є питання про наявність у відповідача виключного права на використання спірних текстів автора Корнилецького А.І.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про рекламу” використання у рекламі об'єктів авторського права і/або суміжних прав здійснюється відповідно до вимог законодавства України про авторське право і суміжні права.
Статтею 15 Закону України від 23.12.1993 № 3792-ХІІ “Про авторське право і суміжні права" (далі –Закон № 3792) встановлено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Згідно з частиною другою статті 436 Цивільного кодексу України кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
Частиною другою статті 13 Закону № 3792 встановлено, що якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.
Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 3792: автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково; передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором; майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені; майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Згідно з статтею 32 Закону № 3792:
- автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору;
- передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору;
- за авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам;
- за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах; при цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам;
- права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено передачі саме виключних прав на використання твору.
З огляду на наведене попередні судові інстанції, встановивши відсутність у позивача виключного права на використання спірних творів (“Картинная галерея И.К.Айвазовского”, “Виллы и особняки набережной”, “Музей А.С.Грина”, “Башня Святого Константина”, “Историко-архитектурный заповедник “Генуэзская крепость”, “Средневековые храмы”), дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у нього права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам.
Водночас посилання скаржника на проведені ним добір, координацію і упорядкування творів під час підготовки твору “Феодосия. Карта города. Карта Крыма” не може бути підставою для задоволення його вимог, оскільки такий результат творчої праці відповідно до пункту 15 частини першої статті 8 Закону № 3792 може бути лише самостійним об’єктом авторського права і не може порушувати авторські права на твори, що входять до нього як складові частини.
Що ж до посилання СПД Димченка А.В. у касаційній скарзі на неправомірне здійснення за його відсутності апеляційного перегляду 07.08.2006, то воно також не може бути підставою для задоволення скарги, оскільки про належне виконання апеляційним господарським судом процесуальних вимог щодо повідомлення учасників процесу (в тому числі й позивача) про час і місце судового засідання свідчать як відмітка на зворотному боці останнього аркуша ухвали від 03.07.2006 (а.с. 109) про прийняття апеляційної скарги та призначення її до розгляду (копію ухвали направлено сторонам і третій особі 03.07.2006), так і додана позивачем до касаційної скарги довідка Феодосійського центру поштового зв’язку № 5 від 16.08.2006 № 16, згідно з якою замовлене повідомлення надійшло на адресу Димченка А.В., але після закінчення строку зберігання 09.08.2006 повернуто відправнику через його неотримання адресатом.
У свою чергу, доводи скаржника щодо неналежної оцінки наявних у матеріалах справи договорів про передачу Корнилецьким А.І. авторських прав від 02.02.2005 (позивачеві) та від 19.04.2005 (третій особі) не лише не відповідають фактичному змістові цих договорів (а.с. 42, 45 - 47), але й не можуть бути підставою для задоволення вимог позивача з огляду на те, що касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням наведених приписів частини другої статті 1117 ГПК України в судовому засіданні касаційної інстанції позивачеві відмовлено в залученні до матеріалів справи довідки станції швидкої медичної допомоги міста Феодосії від 12.10.2006 № 303.
Отже, рішення попередніх судових інстанцій зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.05.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.08.2006 зі справи № 2-13/6844-2006 залишити без змін, а касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Димченка Андрія Вікторовича –без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов