РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2-2254/2011
11.07.2011 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді – Кагітіної І.В.,
за участю секретаря судового засідання – Якушевої Г-М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Допоміжної служби Ради міністрів АР Крим про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення вихідної допомоги при звільненні за порушення умов трудового законодавства, стягнення моральної шкоди, витрат на лікування та внесення змін у формулюванні звільнення до наказу та трудової книжки, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказує, що при її звільненні з посади завідуючого відділом правового забезпечення Управління забезпечення закупівель Допоміжної служби Ради міністрів АРКрим роботодавцем не було прийнято до уваги її заяву про звільнення від 15.04.2011р., у якій вона просила звільнити її на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, що передбачало б виплату вихідної допомоги згідно із положеннями ст.44 КЗпП України. У наказі №79-л від 15.04.2011 року про звільнення відповідачем зазначено підставу для звільнення ст.38 КЗпП України. Аналогічні відомості стосовно підстави для звільнення позивачки, без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України, були внесені і до трудової книжки. Подання заяви про звільнення було обумовлено тим, що роботодавцем були порушені вимоги законодавства про працю стосовно отримання позивачкою чергової відпустки за її бажанням в зручний для неї час, на що вона має право у відповідності до п.4 ч.13 ст.10 Закону України «Про відпустки». Проте, чергову відпустку їй надано не було, будь-яких письмових пояснень не надходило. У зв’язку з наведеним, позивачка просить внести зміни до наказу №79-л від 15.04.2011 року про звільнення, змінивши зазначену у ньому підставу звільнення на підставу: «заява ОСОБА_1, за власним бажанням у зв’язку з невиконанням власником законодавства про працю згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України» та внести відповідні зміни до трудової книжки; стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі 10238,61 грн.
Крім того, позивачка просить у порядку ст.117 КЗПП України стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 487,52 грн., оскільки в порушення вимог ч.1 ст.116 КЗпП України розрахунок при звільненні, яке відбулось 15.04.2011р., було проведено 19.04.2011р.. Психологічний та моральний тиск з боку начальника призвів до погіршення стану здоров’я позивачки, в наслідок чого вона зверталась за медичною допомогою до КРУ «КЛ ім. Семашка», де знаходилась та стаціонарному лікування з 04.04.2011 року по 14.04.2011 року в неврологічному відділенні. Зазначене викликало необхідність витратити кошти на лікування у розмірі 360,23 грн. та завдало моральну шкоду, яку позивачка оцінює у 1700,00 грн. На підставі викладеного, позивачка просила стягнути зазначенні суми.
У судовому засіданні позивачка позов підтримала та просила його задовольнити з вищенаведених підстав.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, оскільки керівник має право визначати підставу для звільнення робітника. Будь-якого порушення трудового законодавства при вирішенні питання про надання відпустки не допущено, оскільки у заяві позивачки не була визначена конкретна тривалість відпустки та вона відмовилась це погодити. Щодо пільги при визначенні періоду відпустки у зручний для позивачки час, то ОСОБА_2 визначила самостійного серпень 2011 року, про що свідчить список та графік відпусток. Щодо проведення розрахунку з позивачем, то затримка склала тільки 2 дня та була викликана тим, що видача заробітної плати відбувається з використанням платіжної карти та встановлена певна процедура перерахування бюджетних коштів. Наявність моральної шкоди позивачем не доведено, будь-якого тиску з боку начальника не було.
Суд, заслухавши сторін, свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, з’ясував наступні обставини по справі.
Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_1 з 01.12.2009р. була переведена на посаду завідуючого відділом правового забезпечення управління по забезпеченню закупівель за державні кошти, укладанню договорів та контролю за їх виконанням Допоміжної служби Ради міністрів АРКрим (а.с. 9-17)
15.04.2011р. позивачка звернулась на адресу Начальника служби Ради міністрів АРКрим із заявою про звільнення її з 15.04.2011 року з займаної посади у відповідності до частини 3 статті 38 КЗпП України, у зв’язку з порушенням власником вимог законодавства про працю та виплати вихідної допомоги, передбаченої ст.44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку (а.с.5)
Того ж дня начальником Допоміжної служби Ради міністрів АРКрим ОСОБА_3 було прийнято наказ №79-л про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням згідно поданої заяви та проведення остаточного розрахунку, включаючи виплату компенсації за 27 календарних днів невикористаної основної та додаткової відпустки за період з 09.09.2010р. по 15.04.2011р. Підставами для звільнення зазначенні заява ОСОБА_1, ст. 38 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» (а.с. 6)
Як убачається з банківської виписки 19.04.2011 року на платіжну карту ОСОБА_1 була перерахована заробітна плату в сумі 3944,28 грн. (а.с.19)
Звертаючись до суду, позивачка просить внести зміни до вищевказаного наказу та запису про звільнення у трудовій книжці щодо формулювання її звільнення, змінивши його підставу: «заява ОСОБА_1, за власним бажанням у зв’язку з невиконанням власником законодавства про працю згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України». При цьому позивачка зазначає, що порушення законодавства про працю полягало у тому, що керівництвом Допоміжної служби Ради міністрів АРКрим не було розглянуто її заяву від 29.03.2011 року про надання з 01.04.2011 року відпусток. Як встановлено судом, позивачка має двох дітей віком до 15 років, у зв’язку з чим вона має право на відпустку за її бажанням в зручний для неї час.
Згідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно з положеннями ст. 79 КЗпП України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Порядок перенесення відпусток встановлений ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України «Про відпустки». Положеннями зазначених норм передбачено, що у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
З аналізу зазначених положень не убачається право працівника на свій розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки на інший період. При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником. Законодавством передбачена черговість надання відпусток, яка визначається графіками, для забезпечення дотримання не тільки інтересів працівника, а і інтересів виробництва.
Як убачається з затвердженого графіку відпусток на 2011 рік щорічна відпустка ОСОБА_1 запланована на серпень 2011 року (а.с.69-71).
Щодо посилання позивачки на те, що їй, як жінки, яка має двох дітей віком до 15 років, у відповідності до п.4 ч.13 ст.10 Закону України «Про відпустки» гарантовано право на надання відпустки за її бажанням в зручний для неї час, то суд виходить з наступного.
Зазначене право повинно бути враховано під час складання графіку черговість надання відпусток, а потім при наявності обставин, передбачених ст.80 КЗпП України, робітник та власник мають право тільки переносити відпустки на новий термін. Реалізація права на надання відпустки за бажанням працівника у зручний час після затвердження графіку може порушити інтереси виробництва, особисті інтереси інших працівників та можливості їх відпочинку. Зазначене, на думку суду, є неприпустимим.
Як убачається з матеріалів справи із ОСОБА_1 було погоджено надання відпустки у серпні 2011р., про що свідчить її особистий підпис у списку робітників апарату управління та спеціалістів Допоміжної служби Ради міністрів АРКрим. Вона знала зміст погодженого графіку, про що також свідчить її підпис , як завідуючої відділом правого забезпечення. Будь-яких зауважень з цього приводу не вносила (а.с. 51,71).
Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2, ч. 3 статті 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
Як убачаєтья з лікарняного листа, позивачка з 04.04.2011р. по 14.04.2011 року, тобто по дату звільнення перебувала на стаціонарному лікуванні(а.с.29).
Таким чином, судом не встановлено не виконання Допоміжною службою Ради міністрів АР Крим законодавства про працю, умов колективного договору, що потягло порушення прав позивачки.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що у заяві вона зазначала підставою для звільнення саме ч. 3 ст. 38 КЗпП України, начальник накладав резолюцію «ОК наказ» та у наказі міститься посилання на зазначену заяву, то, на думку суду, це носить формальний характер, оскільки матеріалами справи будь-якого порушення законодавства про працю, колективного чи трудового договору не встановлено, позивачем відповідних доказів не надано.
З огляду на викладене, судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог позивачки про внесення змін до наказу №79-л від 15.04.2011 року та трудової книжки стосовно формулювання.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) виплачується вихідна допомога у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
З огляду на те, що позивачку було звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням та відсутнє порушення з боку відповідача законодавства про працю, колективного чи трудового договору, то підстав для стягнення вихідної допомоги у відповідності до ст. 44 КЗпП України у розмірі 10238,61 грн. не встановлено.
Перевіряючи доводи позивачки про порушення відповідачем вимог ч.1 ст.116 КЗпП України щодо невчасного проведення розрахунку при її звільненні, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей
Згідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні регулюється ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначеного положення трудового законодавства убачається, що для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно встановлено вини власника або уповноваженого ним органу у невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Між тим, з матеріалів справи вини Допоміжної служби Ради міністрів АР Крим у затримці виплати ОСОБА_1 належних сум не встановлено, оскільки це було обумовлено наступними обставинами.
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Отже оплата праці працівників здійснюється через Державне казначейство України.
Відповідно до п. 2.3 Порядку обігу зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 09.08.2004 року №136, документи надані розпорядниками бюджетних коштів опрацьовуються органом Державного казначейства України – за захищеними статтями – протягом 1 оперативного дня.
У відповідності до ч. 5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» позивачці за її згодою виплата заробітної плати здійснюється через ПАТ АК «Приватбанк» згідно до ч. 5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» та на підставі договору №00392\ЗП про розрахунково-касове обслуговування організацій з видачі заробітної плати з використанням платіжних карт від 24.11.2005 року, укладеного між Допоміжною службою Ради міністрів АРКрим та ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 52-64).
Таким чином, для нарахування належних звільненому працівникові сум необхідно був один оперативний день для опрацювання ГУ Державного казначейства України в АР Крим та перерахування їх банку.
Як убачається з заяви від 15.04.2011 року, поданої у п’ятницю, позивачка просила її звільнити цього ж дня. Заробітна плата та компенсація за невикористані відпустки були перераховані на платіжну карту позивачки 19.04.2011 року, тобто у вівторок. Зазначений період затримки розрахунку при звільнення, на думку суду, пов'язаний з викладеними вище особливостями оплати праці працівників Допоміжної служби Ради міністрів АР Крим, що свідчить про відсутність вини відповідача у невиплаті належних звільненій сум.
Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди, то суд не знаходить також підстав для їх задоволення, оскільки ці вимоги носять похідний характер і пов’язані із порушенням трудових прав позивачки, що судом не встановлено.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на лікування, то судом не встановлено для цього правових підстав. На час хвороби позивачка перебувала на лікарняному, а тому мала права на його оплату. Будь-яких позовних вимог про стягнення таких виплат не заявляла.
На підставі ст.ст. 38, 44, 74, 79, 80, 83, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 2, 10, 11 Закону України «Про відпустки», ст. 13, 24 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Допоміжної служби Ради міністрів АР Крим про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення вихідної допомоги при звільненні за порушення умов трудового законодавства, стягнення моральної шкоди, витрат на лікування та внесення змін у формулюванні звільнення до наказу та трудової книжки – відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення
Суддя