КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12.11.2007                                                                                           № 36/204

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Коваленка В.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Селіфонов В.В. (довіреність  від 07.06.2007р. № 2);

 від відповідача1 -Тетерятник О.В. (довіреність від 26.01.2007р. № 77);

  від відповідача-2: не з’явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Багатогалузеве підприємство "Борисфен-поліграфсервіс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 05.09.2007

 у справі № 36/204  

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Багатогалузеве підприємство "Борисфен-поліграфсервіс"

 до                                                   Фонд державного майна України

                                                  Державне казначейство України

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 29322,35 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2007р. у справі                                       № 36/204 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Багатогалузеве підприємство „Борисфен-Поліграфсервіс” до Фонду державного майна України, Державного казначейства України про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 29 322,35 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Багатогалузеве підприємство „Борисфен-Поліграфсервіс” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Скарга мотивована невідповідністю викладених в рішенні висновків обставинам справи, неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм чинного законодавства. Скаржник зазначає, що місцевий господарський суд при постановленні оскарженого рішення не врахував ту обставину, що кінцевий строк оплати вартості приватизованого ним об’єкту відповідно до пункту 2.1 договору від 31.12.2004р.  № КПБ-48, пункту 5 статті 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” закінчився 01.03.2005р., а відтак - вартість об’єкту приватизації в повному обсязі була оплачена в межах встановленого договором терміну, про що свідчить платіжне доручення від 01.03.2005р. № 2355. У цьому зв’язку скаржник вважає, що місцевим господарським судом порушено положення затвердженої постановою Національного Банку України від 21.01.2004р. № 22 Інструкції  про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, частиною 4 пункту 2.14  якої  передбачено, що ініціювання переказу вважається завершеним з часу прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.  

Фонд державного майна України надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду -  без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Товариства з обмеженою відповідальністю „Багатогалузеве підприємство „Борисфен-Поліграфсервіс” висловився        за задоволення апеляційної скарги, представник Фонду державного майна України -   за її відхилення.

Державне казначейство України відзив на апеляційну скаргу не надало, в судове засідання апеляційної інстанції свого представника не направило, про причини неприбуття суд не повідомило. Враховуючи те, що Державне казначейство України про дату, час та місце слухання справи повідомлялося належним чином, колегія суддів вважає можливим здійснити перегляд рішення місцевого господарського суду в даній справі за наявними матеріалами справи та без участі його представників.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Багатогалузеве підприємство „Борисфен-Поліграфсервіс” (далі по тексту – позивач) пред’явлено позов до Фонду державного майна України (далі по тексту – відповідач 1)  та   Державного казначейства України (далі по тексту – відповідач 2) про стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 22 993,00 грн., коштів, нарахованих внаслідок інфляції за період прострочення виконання зобов’язання,     в сумі 4 911,93 грн., 3 % річних в сумі 1 417,42 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками виконання зобов’язань                        за укладеним сторонами договором купівлі-продажу нежитлового приміщення                         від 31.12.2004р. № КПБ-48 позивач внаслідок арифметичної помилки та побоюючись ініціювання питання щодо розірвання зазначеного договору, перерахував на користь відповідача-1 штраф у розмірі 22 993,00 грн.

Залишаючи без задоволення позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Багатогалузеве підприємство „Борисфен-Поліграфсервіс”, місцевий господарський суд встановив що 31.12.2004р. був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № КПБ-48 (а.с. 9-10) (далі по тексту – договір купівлі-продажу), предметом регулювання якого стали відносини сторін з приводу передачі відповідачем-1 у власність позивача нежитлових приміщень загальною площею 192,2 кв. м, розташованих за адресою: м. Херсон, вул. Радянська, 17 (літ. А).

Відповідно до пункту 2.1 названого договору позивач зобов’язаний протягом 10-ти днів з моменту укладення договору внести 19 161,00 грн. податку на додану вартість та протягом 30-ти календарних днів з моменту переходу права власності на об’єкт приватизації –  95 807,00 грн.; строк оплати продовжується на 30 календарних днів за умови внесення не менше 50-ти відсотків від суми (пункт 2.1).

На виконання договору купівлі-продажу з метою оплати вартості об’єкту приватизації позивач здійснив на користь відповідача-1 наступні платежі:

-          19 161,00 грн. згідно платіжного доручення від 10.01.2005р. № 2091 (а.с. 14);

-          47 907,00 грн. згідно платіжного доручення від 28.01.2005р. № 2185 (а.с. 13);

-          47 900,00 грн. згідно платіжного доручення від 01.03.2005р. № 2355 (а.с. 45).

Листом від 16.03.2005р. № 10-25-2975 (а.с. 17-18) відповідач-1 запропонував позивачу сплатити штраф у розмірі 22 993,60 грн. внаслідок несвоєчасного перерахування 47 900,00 грн. та надати згоду на розірвання договору купівлі-продажу.

Листом від 21.03.2005р. № 28 (а.с. 20) позивач повідомив відповідача-1 про оплату штрафу у розмірі 22 993,60 грн., втім згідно листа від 04.04.2005р. № 33 (а.с. 21) – запропонував повернути означені кошти як помилково перераховані.

Встановивши наведені обставини справи, місцевий господарський суд не погодився     з твердженням позивача про недопущення ним порушень умов договору купівлі-продажу в частині оплати вартості придбаного майна та у цьому зв’язку дійшов висновку про правомірне нарахування відповідачем-1 штрафу у розмірі 22 993,60 грн.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, на виконання умов договору купівлі-продажу позивач перерахував відповідачу-1 грошові кошти в сумі 114 968,00 грн.   

Останній платіж позивач здійснив 01.03.2005р. через 59 днів після укладення договору купівлі-продажу, перерахувавши 47 900,00 грн.  Між тим, зазначений платіж    був проведений 02.03.2005р., про що свідчить відмітка банку на платіжному дорученні. від 01.03.2005р. № 2355.

Згідно наявного в матеріалах справи листа Херсонської філії ТОВ „Західінкомбанк” від 23.08.2007р. № 01/04-106 (а.с. 44) причиною затримки виконання платіжного доручення стала та обставина, що платіжне доручення позивача надійшло в післяопераційний час.

Такі дії банку узгоджуються з положеннями частини 2 пункту 8.1 статті 8 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 05.04.2001р. № 234-ІІІ   (із змінами і доповненнями), згідно якої у разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Згідно Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за  № 377/8976) розрахункові документи, що надійшли до банку після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня (пункт 2.19).

З огляду на ту обставину, що виконання банком позивача обов’язку щодо переказу коштів за платіжним дорученням позивача відбулося наступного дня після отримання відповідних грошових коштів банком, наявні підстави вважати, що моментом виконання грошового зобов’язання позивача за договором купівлі-продажу є момент зарахування суми платежу на кореспондентський рахунок банка відповідача-1.

Саме таку спрямованість мають відповідні положення частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України,  згідно якої дія може бути вчинена до закінчення останнього дня строку, встановлено для її вчинення. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

За наслідками системного аналізу положень чинного законодавства та наявних матеріалів справи колегія суддів доходить висновку про те, що факт надходження оплати  на рахунок відповідача-1 через 60 днів після укладення договору купівлі-продажу породжує для позивача обов’язок оплатити передбачений пунктом 7.2 цього договору штраф у розмірі 20-ти відсотків від вартості об’єкта приватизації з урахуванням податку                       на додану вартість.

Згідно положень Господарського кодексу України підставою виникнення господарських зобов’язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); штраф є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (частина 1 статті 230); штрафні санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором, якщо їх розмір не визначено законом (частина 4 статті 231).

Згідно частини 4 статті 29 Закону України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992р. № 2163-ХІІ  (із змінами і доповненнями) покупці, що не сплатили за об’єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку в розмірі і порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України „Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації” від 21.08.1997р. № 910 розмір неустойки, яку сплачують покупці у разі повної або часткової несплати в установлений Законом України "Про приватизацію державного майна" термін коштів за об'єкт приватизації, становить 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об'єкт.

В контексті наведених норм викладений пункт 7.2 укладеного сторонами договору купівлі-продажу, згідно якого у разі якщо покупець протягом 60-ти днів з моменту укладення договору не оплатить встановлену вартість, він сплачує штраф у розмірі 20-ти відсотків від вартості об’єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість.

З урахуванням наведеного наявні підстави вважати, що відповідач-1 правильно нарахував позивачу штраф у розмірі 29 322,35 грн., а господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про повернення означених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, правильності позиції суду першої інстанції не спростовують і тому їх належить залишити поза увагою.

У цьому зв’язку колегія суддів зазначає, що зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів  позадоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України. Обов'язковою умовою,  з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна однією особою  за рахунок іншої.  Відсутність правової підстави означає, що майно набуте чи збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом,  іншим правовим актом   чи правочином.

Викладене повною мірою стосується відносин сторін, які склалися навколо обставин перерахування позивачем на користь відповідача спірних грошових коштів.

Враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин сторін положень статті 1212 Цивільного кодексу України, частиною 1 якої встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 1 417,42 грн. та 4 911,93 грн., нарахованих на спірні грошові кошти внаслідок інфляції за період прострочення виконання зобов’язання, задоволенню не підлягають, оскільки:

-  згідно частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України, можливість нарахування процентів за користування грошовими коштами пов’язується з такою ознакою як безпідставність їх набуття;

- згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, можливість нарахування коштів внаслідок інфляції, пов’язується із фактом наявності боргу.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист свого порушеного   чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.                                    Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов’язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту суб’єктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність  на передбачених законом підставах.

На таких підставах судова колегія Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду постановлено при повному з’ясуванні всіх обставин справи, порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі відсутні, а мотиви з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Керуючись статями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,  Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

 Рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2007р. у справі                                      № 36/204 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Багатогалузеве підприємство „Борисфен-Поліграфсервіс” –                           без задоволення.

Справу № 36/204  повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 15.11.07 (відправлено)