Справа №7236 Головуючий у 1 інстанції Лисаченко М.І.
Категорія 18 Доповідач Лук'янова С.В.
РІШЕННЯ Іменем України
5 вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Шамрило Л.Г. суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.
при секретарях Позняковій Т.В., Мартіросовій А.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 1 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачів і їх представника, відповідачів і їх представника, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, апеляційний суд
встановив:
У лютому 2006 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд до відповідачів з позовом про стягнення суми боргу. В обґрунтування позову позивач вказав, що у квітні 2005 року відповідачі звернулися до нього з проханням дати їм у борг 7800 доларів США для придбання квартири. Оскільки відповідачка є дочкою його дружини, він погодився дати гроші і не взяв письмової розписки. Відповідачі пообіцяли повернути гроші літом 2005 року. Влітку 2005 року він нагадав відповідачам про їх обов'язок повернути борг. але відповідачі відмовилися від раніше взятого на себе обов'язку. У якості доказ) укладення договору займу 7800 доларів США між ним і відповідачами у нього є аудіозапис. Тому позивач просив стягнути з відповідачів 39390 грн. (7800 доларів США х 5,05) (а.с.2-3).
Ухвалою Краснолиманського міського суду від 4 квітня 2006 року у якості позивача по справі залучено також дружину позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (а.с.38).
Ухвалою судді Краснолиманського міського суду від 14 березня 2006 року метою забезпечення позову за заявою позивача накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1(а.с.22).
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 1 червня 2006 року частково задоволено вказаний позов 1 з відповідачів на користь позивачів стягнуто 18685 грн. у рахунок погашення боргу; з відповідачів на користь держави стягнуго судовий збір в сумі 93 грн. 43 коп. з кожного та по 3 грн. 75 коп. - витрати на інформаційне забезпечення розгляду справи. Цим рішенням встановлено, що 22 квітня 2005 року відповідачка купила трикімнатну, розташовану у місті АДРЕСА_1. Згідно поясненням позивачів для купівлі цієї квартири вони передали відповідачці 4000 доларів США як дарунок, а 3700 доларів США відповідачі взяли у позивачів у борг і зобов'язалися повернути літом 2005 року. Ці пояснення позивачів підтвердили свідки і відповідачка згідно аудіозапису її розмови зі свідками. У зв'язку з відмовою відповідачки від проведення судово-технічної експертизи для встановлення раду обставин, у тому числі чи належить відповідачці зафіксований у аудіозапису жіночій голос, суд визнав встановленим факт належності відповідачці вказаного жіночого голосу. Заява відповідачки на ім"я прокурора з приводу перевірки обставин проведення аудіозапису її розмови з працівниками міліції підтверджує факт розмови відповідачки з працівниками міліції. Тому суд дійшов до висновку, що факт передачі позивачами відповідачам коштів для придбання квартири мав місце. З пояснень позивачів і аудіозапису з поясненнями відповідачки встановлений факт передачі позивачами відповідачці для купівлі квартири 4000 доларів США у якості дарунку і 3700 доларів США - за умови повернення цієї суми боргу. У відповідності з курсом Нацбанку України 100 доларів США дорівнює 505 грн., тому сума 3700 доларів США складає 18685 грн. (а.с.80-83).
В апеляційній скарзі позивачі ставлять питання про зміну рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 1 червня 2006 року і стягнення з відповідачів у погашення суми боргу 39390 грн. через те, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи. Суд прийшов до вірного висновку про можливість доказування боргового зобов'язання аудіозаписом у відповідності до вимог ст.,218 ЦК України. Суд правильно критично оцінив пояснення свідків - батьків відповідачів про те, що останні давали відповідачам на придбання квартири 20 тисяч гривень. Але вважають, що суд зробив помилковий висновок в частині передачі ними відповідачам 4000 доларів США без вимоги повернути ці кошти. Після отримання грошей і придбання квартири відповідачі перестали їх відвідувати. А коли вони звернулися з вимогою повернути гроші, відповідач вчинив скандал і бійку з позивачем. Коли відповідач давав пояснення з приводу спричинення позивачу тілесних ушкоджень, відповідач підтверджував факт отримання відповідачами грошової суми у борг. Відповідачка не надала суду доказів того, що 4000 гривень їй були подаровані. Спричинення йому відповідачем легких тілесних ушкоджень та фізичного болю дає позивачам підстави вимагати у відповідності зі ст..728 ЦК України стягнення суми у повному обсязі - 7800 доларів США (а.с.93-95).
В апеляційній скарзі відповідачі ставлять питання про скасування рішення Краснолиманського міського суду від 1 червня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову через порушення судом норм матеріального і процесуального права. Позивачем не наданий документ, який би підтвердив укладення договору позики. Позивачем наданий аудіозапис розмови, яка проходила при нез'ясованих обставинах, у невідомий час; невідомо ким зроблено цей запис та на якому пристрої. Цей аудіозапис не може бути прийнятий судом у якості доказу у відповідності до вимог ст..59 ЦПК України, оскільки здійснений з грубим порушенням вимог законодавства. Крім того, у їх відсутність суд провів попереднє судове засідання і наклав арешт на квартиру 90 по вулиці Лейко в місті Красний Лиман (а.с.88-91).
В судовому засіданні апеляційного суду позивачі і їх представник підтримали доводи своєї апеляційної скарги і не визнали апеляційну скаргу відповідачів; відповідачі і їх представник повністю підтримали доводи своєї апеляційної скарги і не визнали апеляційну скаргу позивачів.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивачів не підлягає задоволенню; апеляційна скарга відповідачів підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через наступне.
Відповідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч.2 ст.309 ЦПК). Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.З ст.309 ЦПК).
І в судовому засіданні суду першої інстанції і в судовому засіданні апеляційного суду позивачі давали аналогічні пояснення про те, що у квітні 2005 року відповідачачка звернулася з проханням дати їй у борг 7800 доларів США для придбання квартири; вказана сума була передана відповідачці, яка пообіцяла суму боргу повернути влітку 2005 року; розписку про передачу відповідачці вказаної суми позивачі не витребували.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Ст. 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми.
Оскільки згідно позовній заяві (а.с.2-3) і поясненням позивачів спірна сума боргу (7800 доларів США або 39390 грн.) більше ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн. х 10 = 170 грн.), то договір позики 7800 доларів США необхідно було укласти у письмовій формі. Позивачі не виконали вказану вимогу закону.
Ст.218 ЦК України передбачає, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
У підтвердження того, що договір позики між сторонами було укладено, позивачем наданий аудіозапис (а.с.60-61) розмови працівників міліції - свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з жінкою. Ці свідки у судовому засіданні суду першої інстанції підтвердили, що на плівці зафіксована їх розмова з відповідачкою. Ст..57 ЦПК України передбачає, що у якості доказів можуть виступати і звукозаписи. Але згідно ст.. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У даному випадку позивачем не дотримана вимога закону про укладення спірного договору позики у письмовій формі. Тому у якості доказів по справі не можуть бути пояснення свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6, у присутності яких начебто відповідачка визнавала укладення з позивачами договору позики. Не є допустимим доказом і звукозапис, наданий позивачем, оскільки відсутні докази того, що цей звукозапис було зроблено у встановленому законом порядку. Згідно поясненням позивачів будь-які письмові докази укладення спірного договору позики між сторонами відсутні.
В суді першої інстанції відповідачка відмовилася від проведення експертизи для ідентифікації голосу жінки, зафіксованого на плівці. Але ця обставина не надає суд} право на підставі ч.1 ст. 146 ЦПК України визнати факт, для з"ясування якого експертиза була призначена, оскільки суд намагався провести експертизу недопустимого доказу, тобто доказу, одержаного з порушенням порядку, встановленого законом.
Не є допустимими доказами по цій справі і пояснення відповідачів, зафіксовані працівниками міліції під час перевірки заяв позивача і заяви відповідачки, оскільки з цих пояснень не вбачається хто, кому, коли, яку суму і на яких умовах передав.
Той факт, що позивачі у квітні 2005 року мали гроші для передачі відповідачам, не є доказом укладення між сторонами спірного договору позики.
Враховуючи викладене у сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не мав законних підстав для задоволення вказаного позову; рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову. Тому ааделяційна скарга відповідачів, підлясає задоволенню, а апелціійна скарга позивачів відхиленню.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 1 червня 2006 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу.
Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, накладеного ухвалою судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 14 березня 2006 року.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.