Справа №8213 Головуючий у 1 інстанції Мілейко Є.Д.
Категорія 21 Доповідач Лук' янова С.В.
УХВАЛА Іменем України
5 вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.
при секретарі Мартіросовій А.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки на рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 30 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Микитівського районного суду міста Горлівки від 30 червня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення норм матеріального і процесуального права, а також у зв'язку з тим, що рішення не відповідає фактичним обставинам справи і добутим у справі доказам. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди; тому відсутня норма права, на яку послався позивач в обґрунтування позову. Відділення Фонду виконало вимоги законодавства і компенсувало позивачу спричинену професійним захворюванням матеріальну шкоду. Довідка МСЕК підтверджує спричинення позивачу матеріальної шкоди; для встановлення факту спричинення позивачу моральної шкоди також необхідний висновок МСЕК, але позивач такого висновку не надав. Наявність протипоказань у роботі не позбавляє позивача можливості реалізувати свої звички бажання у повному обсязі. Суд прийняв до розгляду позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за якими сплив строк позовної давності. Ст..237-1 КЗпП України передбачає відшкодування працівнику моральної шкоди підприємством, на якому працівник отримав ушкодження здоров"я. Позивачем не надані належні докази в обґрунтування позову. Судом дана невірна оцінка глибині фізичних та душевних страждань позивача, не врахована його залишкова працездатність (а.с.24-25).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити рішення суду першої інстанції без зміни.
Рішенням Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від ЗО червня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 17 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що у зв'язку з роботою позивач отримав виробничу травму і придбав професійне захворювання, які потягли втрату працездатності та інвалідність; у зв'язку з цим позивач вимушений постійно підтримувати стан свого здоров"я, лікуватися. Ушкодження здоров"я спричиняє позивачу моральні та фізичні страждання, обмежує його можливість вести активний спосіб життя, інші негативні наслідки. Визначаючи суму у відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, наявність для позивача вимушених перешкод у його можливій професійній діяльності; неможливість відновлення втраченого здоров"я (а.с.21).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду: внаслідок виробничої травми, отриманої 25 травня 2004 року, у розмірі 10% і внаслідок професійного захворювання вібраційна хвороба у розмірі 30%, наявність останньої позивачу вперше МСЕК була встановлена 2 листопада 2005 року; за сукупністю втрата професійної працездатності позивача складає 40% (а.с.3-7). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004. З моменту набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тобто з 1 квітня 2001 року, відповідач по справі є належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, заподіяної застрахованому працівнику професійним захворюванням і (або) виробничою травмою. Тому довід відповідача про те, що у даному випадку необхідно було застосовувати вимоги ст.237-1 КЗпП України, не заслуговує на увагу.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідний висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, через наступне. Висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу спричинена стійка втрата працездатності у розмірі 40%, що 2 листопада 2005 року встановлено МСЕК за сукупністю виробничої травми, отриманої позивачем 25 травня 2004 року, і професійного захворювання вібраційна хвороба, наявність якої вперше МСЕК встановлена саме 2 листопада 2005 року. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: акт про нещасний, випадок НОМЕР_1 (а.с.5-6), виписки із історії хвороби позивача (а.с.7-11), довідки МСЕК від 2 листопада 2005 року (а.с.3-4), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди виробничою травмою, отриманою позивачем 25 травня 2004 року, яка призвела до втрати професійної працездатності у розмірі 10%; і професійним захворюванням, у зв'язку з яким 2 листопада 2005 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 30% професійної працездатності; позивачу МСЕК встановила третю групу інвалідності. Довід апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів заподіяння позивачу моральної шкоди виробничою травмою і професійним захворюванням, спростовується сукупністю вказаних вище доказів.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло у зв'язку з травмою - 24 травня 2004 року, у зв'язку з професійним захворюванням - 2 листопада 2005 року.
Факт фінансування відповідачем витрат на медичну і соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання спеціальних засобів пересування, не с підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата вказаних виплат. а також відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, (ст.268 ч.1 п.З ЦК України в редакції 2003 року).
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, наявність вимушених перешкод у можливій професійній діяльності позивача, неможливість відновити втрачене здоров"я. Крім того, професійну працездатність у розмірі 40% позивач втратив у віці сорока років. Сукупність цих обставин, а також вимоги принципів розумності, виваженості і справедливості дозволили суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 17 тисяч гривень. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни цієї суми.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.
У відповідності до вимог ч.З ст.81 ЦПК України, постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" від 21 грудня 2005 року №1258 з відповідача на розрахунковий рахунок Державного підприємства „Судовий інформаційний центр" підлягає стягненню 1 грн. 50 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, ч.1 п.1, 308, 313, 315,317, 319 ЦПК України апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки відхилити.
Рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 30 червня 2006 року залишити без зміни.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки 1 грн. 50 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на розрахунковий рахунок 26001014180002 Відкритого акціонерного товариства „Банк Універсальний" міста Львів; МФО банку 325707; код ЄДРПОУ 30045370; отримувач Державне підприємство „Судовий інформаційний центр".
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.