Справа №8097 Головуючий у 1 інстанції Добінчак О.П.
Категорія 21 ____________________________ Доповідач Лук'янова С.В.
УХВАЛА Іменем України
5 вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.
при секретарі Мартіросовій А.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьк).' цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі міста Горлівки на рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 7 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування вказаного рішення суду від 7 липня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення через порушення норм матеріального і процесуального права. Рішенням суду на користь позивача стягнута сума у відшкодування моральної шкоди, але суд не встановив факту спричинення позивачу такої шкоди, оскільки відсутній відповідний висновок МСЕК. У порушення вимог ст..60 ЦПК України позивачем не надано відповідних доказів спричинення йому моральної шкоди. Крім того, у порушення вимог ст..237-1 КЗпП України суд стягнув суму у відшкодування моральної шкоди з відділення Фонду, яке не є у даному випадку роботодавцем. Втрата позивачем працездатності встановлена у жовтні 2002 року; до суду позивач звернувся у січні 2006 року. Таким чином позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, але суд у порушення вимог ст..85 ЦПК України не звернув на це уваги. Відділення Фонду безкоштовно забезпечує відповідача медикаментами і санаторно-курортним лікуванням. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрат працездатності" (а.с.33-34).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити рішення суду першої інстанції без зміни.
Рішенням Микитівського районного суду міста Горлівки від 7 липня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 10 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач працював на шахтах вугледобувної промисловості у підземних умовах з 1959 року по 27 серпня 1995 року. У зв'язку з роботою у вказаних умовах у нього розвинулося професійне захворювання пневмоконіоз, яке спричинили стійку втрату працездатності; 2 квітня 2002 року МСЕК встановила позивачу стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40%. Вказане професійне захворювання спричинило позивачу моральні і фізичні страждання. При визначенні суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, наявність вимушених змін у його можливій подальшій професійній діяльності, пов'язаної із забороною працювати у підземних умовах; неможливість відновлення втраченого здоров"я, а також те, що позивач звільнився з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.30).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивачу шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої позивачу вперше МСЕК була встановлена 2 квітня 2002 року у розмірі 40% у зв'язку із професійним захворюванням пневмоконіоз (а.с.5, 6), факт якого також підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 4 лютого 2002 року (а.с.8-9). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004. З моменту набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тобто з 1 квітня 2001 року, відповідач по справі є належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, заподіяної застрахованому працівнику професійним захворюванням або виробничою травмою. Тому довід відповідача про те. що у даному випадку необхідно було застосовувати вимоги ст.237-1 КЗпП України або Закону України „Про охорону праці", не заслуговує на увагу.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідний висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу спричинена стійка втрата працездатності у розмірі 40%, що 2 квітня 2002 року встановлено МСЕК вперше і безстроково у зв'язку з професійним захворюванням пневмоконіоз. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями
сторін і третіх осіб, поясненнями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і
висновками експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої
інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.3-4), акт про розслідування професійного
захворювання НОМЕР_1 (а.с.8-9), виписки із історії хвороби позивача (а.с.10-16), довідка МСЕК від 2 квітня 2002 раку (а.с.5-6), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 2 квітня 2002 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 40% професійної працездатності і третю групу інвалідності безстроково. Довід апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів заподіяння позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, спростовується сукупністю вказаних вище доказів.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 2 квітня 2002 року.
Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, забезпечення медикаментами і санаторно-курортним лікуванням, відшкодування втраченого заробітку не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата і одноразової допомоги, і щомісячних страхових виплат, і витрат на медикаменти і санаторно-курортне лікування, і суми у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"' і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, (ст.268 ч.1 п.З ЦК України в редакції 2003 року).
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, наявність вимушених змін у його можливій подальшій професійній діяльності, пов'язаною із забороною працювати у підземних умовах, неможливість відновлення втраченого здоров"я, звільнення позивача з роботи за власним бажанням з виходом на пенсію, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження вести активний спосіб життя. Крім того, апеляційним судом встановлено, що позивач втратив професійну працездатності безстроково, стан його здоров'я не поліпшується; ця обставина підтверджується медичними документами. Сукупність цих обставин, а також вимоги принципів розумності, виваженості і справедливості дозволили суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 10 тисяч гривень. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни цієї суми.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районіміста Горлівки Донецької області відхилити.
Рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 7 липня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.