Справа №8003 Головуючий у 1 інстанції Клешньов О.І.
Категорія 21 Доповідач Лук' янова С.В.
УХВАЛА Іменем України
5 вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.
при секретарі Мартіросовій А.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань з Калінінському районі міста Горлівки на рішення Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 5 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Калінінського районного суду міста Горлівки від 5 липня 2006 року і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки це рішення суперечить законодавству. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Винним у нещасному випадку, який стався з позивачем, є підприємство, оскільки у відповідності до вимог Закону України „Про охорону праці" не забезпечило безпечні умови праці. У даному випадку необхідно застосовувати вказаний Закон і ст..237-1 КЗпП України. Позивачу нарахована і виплачена одноразова допомога, яка компенсує позивачу моральні страждання, оскільки витрати на лікування і втрачений заробіток Фонд відшкодовує без обмежень. Не встановлено факт спричинення позивачу моральної шкоди, оскільки на МСЕК покладено обов'язок встановлення наявності моральної шкоди. Посилання позивача на надані ним документи не є доказами по справі про спричинення позивачу моральної шкоди, тобто судом порушені вимоги ст..60 ЦП України. Розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути адекватним спричиненій моральній шкоді. Суд не дав належної оцінки доказам, неправильно оцінив глибину фізичних і душевних страждань позивача. Позивачем пропущений строк позовної давності, встановлений ст.. 257 ЦК України (а.с.28-29).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.
Рішенням Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 5 липня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 25 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що з 17 серпня 1981 року позивач працював на шахті ім. Румянцева прохідником, де придбав професійне захворювання: вібраційну хворобу. 28 березня 2005 року МСЕК встановила позивачу втрату 40% професійної працездатності. Внаслідок професійного захворювання позивач неодноразово лікувався, зазнає біль, порушення сну, дискомфортний стан у зв'язку з погіршенням своїх фізичних можливостей та зниження рухливої активності. Ці фактори потягли за собою необхідність для позивача зміну звичок, способу життя, інтересів та планів на майбутнє; вплинули на його коло спілкування, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини свідчать про спричинення позивачу моральної шкоди. Визначаючи суму у відшкодування позивачу моральної шкоди, суд врахував ступень втрати позивачем працездатності, характер і тривалість моральних страждань, глибину вимушених змін у способі життя, розмір мінімальної заробітної плати (а.с.27).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивачу шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої позивачу вперше МСЕК була встановлена 28 березня 2005 року у розмірі 40% у зв'язку із професійним захворюванням вібраційна хвороба (а.с. 12-13), факт якого також підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 7 лютого 2005 року (а.с.8). Право позввача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004. З моменту набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тобто з 1 квітня 2001 року, відповідач по справі є належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, заподіяної застрахованому працівнику професійним захворюванням або виробничою травмою. Тому довід відповідача про те, що у даному випадку необхідно було застосовувати Закон України „Про охорону праці" і ст.237-1 КЗпП України, не заслуговує на увагу.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідний висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 40%, що 28 березня 2005 року встановлено МСЕК вперше у зв'язку з професійним захворюванням вібраційна хвороба. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.5-7), акт про розслідування професійного захворювання від 7 лютого 2005 року (а.с.8), виписки із історії хвороби позивача (а.с.9-11, 23), довідка МСЕК від 28 березня 2005 року (а.с.12-13), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 28 березня 2005 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 40% професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково. Довід апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди професійним захворюванням, спростовується сукупністю вказаних вище доказів. Сукупністю наданих позивачем і досліджених судом доказів спростовується і висновок обласної травматологічної МСЕК від 30 травня 2006року (ас.18-19).
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 28 березня 2005 року.
Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, відшкодування витрат на лікування, втраченого заробітку не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата і одноразової допомоги, і щомісячних страхових виплат, і витрат на лікування, і суми у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, (ст.268 ч.1 п.З ЦК України в редакції 2003 року).
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступень втрати позивачем працездатності, характер і тривалість його моральних і фізичних страждань, глибину змушених змін у способі його життя, необхідність додавати додаткові зусилля для організації свого життя. Крім того, апеляційний суд враховує, що позивач у віці сорока п'яти років втратив професійну працездатності у розмірі 40% і став інвалідом 3 групи безстроково; стан його здоров'я не поліпшується і ця обставина підтверджується медичними документами. Сукупність вказаних обставин, а також вимоги принципів розумності, виваженості і справедливості дозволили суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 25 тисяч гривень. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни цієї суми.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки відхилити.
Рішення Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 5 липня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.