Справа № 22-7758/06 Головуючий у 1 інстанції Ребров С.О.
Категорія 5 Доповідач Соломаха Л.І.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2006р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зубової Л.М.
судців Соломахи Л.І., Лук'янової С.В.
при секретарі Мартіросовій А.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5) про усунення перешкод в користуванні майном та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5) про визнання права власності на рухоме майно з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Будьоннівського районного суду м.Донецька від 08 червня 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
21 березня 2006р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном. Він посилався на те, що йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15 серпня 2005р. між ОСОБА_3 та ним, належить торгівельний павільйон, який розташований в Будьоннівському районі м.Донецька по АДРЕСА_1. Але користуватися та розпоряджатися вказаним павільйоном він не може, оскільки це приміщення займає відповідач ОСОБА_2 Позивач ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди в користуванні торгівельним павільйоном, зобов'язавши ОСОБА_2 звільнити павільйон (а.с.4-5).
23 березня 2006р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на рухоме майно. Він посилався на те, що 14 жовтня 2005р. на підставі договору купівлі продажу, укладеному між ним га ОСОБА_5, яка діяла на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_4, йому на праві приватної власності перейшов торгівельний павільйон, який розташований в Будьоннівському районі м.Донецька по АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_4 на вказаний павільйон підтверджував договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 02 листопада 2004р. Гроші за проданий павільйон в сумі 12500грн. ОСОБА_5 отримала від нього в повному розмірі. Вказаний павільйон він прийняв 15 жовтня 2005р. згідно акту прийому-передачі, який був складений між ним та ОСОБА_5. Як суб'єкт підприємницької діяльності він в цьому павільйоні (магазин ІНФОРМАЦІЯ_1) здійснює торгівельну діяльність, здійснює всі платежі пов'язані з розміщенням цього павільйону. В зв'язку з тим, що йому стало відомо, що 15 серпня 2005р. цей павільйон був проданий ОСОБА_3 ОСОБА_1, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на спірний торгівельний павільйон (а.с.27-28).
Ухвалою Будьоннівського районного суду м.Донецька від 06 квітня 2006р. обидва позови об'єднані в одне провадження, до участі у справі як треті особи притягнуті ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.
Рішенням Будьоннівського районного суду м.Донецька від 08 червня 2006р. позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на рухоме майно задоволено. За ОСОБА_2 визнано право власності на торгівельний павільйон, який розташований у Будьоннівському районі м.Донецька по АДРЕСА_1.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову про визнання за ним права власності на торгівельний павільйон та про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній інстанції позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_6 та третя особа ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_6, третю особу ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_7, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що згідно паспорту на об'єкт обслуговування населення, який виданий виконавчим комітетом Донецької міської ради в 2002р., володільцем спірного торгівельного павільйону, розташованого у Будьоннівському районі м.Донецька по АДРЕСА_1, є ОСОБА_3.
Згідно договору купівлі-продажу від 02 листопада 2004р. ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив торгівельний павільйон, розташований у Будьоннівському районі м.Донецька по АДРЕСА_1.
Згідно договору купівлі-продажу, укладеному 15 серпня 2005р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, засвідченим нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, спірний павільйон ОСОБА_3 був проданий ОСОБА_1.
Згідно договору купівлі-продажу, укладеному 14 жовтня 2005р. між ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності від 13 жовтня 2005р., засвідченої приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, та ОСОБА_10, спірний павільйон з письмової згоди ОСОБА_4 був проданий ОСОБА_2.
Відмовляючи позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 на момент продажу спірного павільйону ОСОБА_1 не був власником спірного рухомого майна і не мав права ним розпоряджатися, цей павільйон належав ОСОБА_4, який не надавав ОСОБА_3 повноважень на розпорядження належним йому майном, а тому договір купівлі-продажу від 15 серпня 2005р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є недійсним, а договір між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - складений без порушень законодавства. Враховуючи, що ОСОБА_2 дійсно використовує придбане спірне майно і надав квитанцію про сплату грошей за оренду землі, що договір купівлі-продажу від 02 листопада 2004р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний павільйон.
З цими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до частини 1 ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради НОМЕР_1 приватному підприємцю ОСОБА_3 був затверджений проект відводу земельної ділянки площею 44,0кв.м для розташування торгівельного павільйону по АДРЕСА_1, була виділена земельна ділянка площею 44,0 кв.м в оренду строком на п'ять років для розташування торгівельного павільону по АДРЕСА_1 згідно паспорту та дозволено розміщення торгівельного павільйону (а.с.73-74).
Відповідно до паспорту на об'єкт обслуговування населення, виданого Головним управлінням містобудування та архітектури Донецької міської ради, власником торгівельного павільйону, розташованого по АДРЕСА_1, є приватний підприємець ОСОБА_3 (а.с.61-72).
Ці факти сторонами не оспорюються.
Саме між власником спірного торгівельного павільйону ОСОБА_3 та ОСОБА_1 15 серпня 2005р. був укладений договір купівлі-продажу торгівельного павільйону, який був засвідчений нотаріально (а.с.6). Вказаний договір був укладений після зняття 11 серпня 2005р. з спірного торгівельного павільйону обтяжень, які були зареєстровані 21 липня 2003р. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі договору застави, який був укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ „ПроКредитБанк" 21 липня 2003р.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
До теперішнього часу договір купівлі-продажу торгівельного павільйону від 15 серпня 2005р. є діючим і вимоги про визнання його недійсним ніким не заявлялися, тобто з 15 серпня 2005р. власником спірного торгівельного павільйону є ОСОБА_1 Саме у нього з 15 серпня 2005р. і до теперішнього часу знаходиться паспорт на торгівельний павільйон, який йому був переданий попереднім власником ОСОБА_3.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Позивач ОСОБА_1 спірний торгівельний павільйон відповідачу ОСОБА_2 не продавав, тому підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний торгівельний павільйон не має, в зв'язку з чим ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання права власності на рухоме майно слід відмовити.
Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_3 не мав права відчужувати павільйон ОСОБА_1, оскільки станом на 15 серпня 2005р. не був його власником, не заслуговують на увагу. Дійсно 02 листопада 2004р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу спірного торгівельного павільйону (а.с.34), але згідно угоди від 07 листопада 2005р. цей договір сторонами був добровільно розірваний (а.с.8). Рішенням Будьоннівського районного суду м.Донецька від 17 січня 2006р. відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання угоди від 07 листопада 2005р. про розірвання договору купівлі-продажу від 02 листопада 2004р. недійсною, визнання за ОСОБА_4 права власності на торгівельний павільйон (а.с.20-24).
Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що з 14 жовтня 2005р. він несе витрати по утриманню спірного майна, про що свідчить квитанція про сплату ним орендної плати за землю, спростовуються матеріалами справи. Згідно квитанції від 26 жовтня 2005р., наданої відповідачем ОСОБА_2, орендну плату за землю сплачувала ОСОБА_5 за ОСОБА_3 (а.с.45).
Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що він є добросовісним набувачем, не ґрунтуються на законі.
Відповідно до ст. 10 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі -Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна.
Станом на 14 жовтня 2005р., коли був укладений договір між ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_2, спірний торгівельний павільйон з 14 вересня 2005р. був зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна.
Оскільки право власності на торгівельний павільйон з 15 серпня 2005р. до теперішнього часу належить ОСОБА_1, він відповідно до ст.391 ЦК України, ст.48 Закону України „Про власність" має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Сторони по справі не заперечують, що в теперішній час спірним торгівельним павільйоном користується відповідач ОСОБА_10, в зв'язку з чим вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом зобов'язання ОСОБА_2 звільнити торгівельний павільйон підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 необхідно присудити судові витрати в загальній сумі 16грн., а саме, сплачений позивачем ОСОБА_1 судовий збір у сумі 8,50грн. та витрати на інформативно-технічне забезпечення розгляду справи з позовних заяв немайнового характеру у сумі 7,50грн. Зайво сплачена позивачем ОСОБА_1 сума витрат на інформативно-технічне забезпечення розгляду справи 22грн. 50коп. присудженню з відповідача ОСОБА_2 не підлягає.
Оскільки в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на рухоме майно відмовлено, підстав для відшкодування ОСОБА_2 судових витрат не має.
Керуючись ст.307, ст.309, ст.314, ст.316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Будьоннівського районного суду м.Донецька від 08 червня 2006р. скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном задовольнити. Зобов'язати ОСОБА_2 звільнити торгівельний павільйон, який розташований за АДРЕСА_1 (магазин ІНФОРМАЦІЯ_1).
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на торгівельний павільйон, який розташований за АДРЕСА_1 (магазин ІНФОРМАЦІЯ_1), відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 16 (шістнадцять) гривень.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.