КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03.04.2007                                                                                           № 47/293

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                     Дегтярюк Л.О.  

 За участю представників:

 від позивача - Басюк Т.Л. - юрисконсульт (дов. № ЦХП-18/3743 від 16.11.2006;

 від відповідача - Чередник І.А. - представник (дов. № 16 від 15.01.2007);

 від третьої особи - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 06.12.2006

 у справі № 47/293 (Станік С.Р.)

 за позовом                               Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс"

 третя особа                                ДП "Придніпровська залізниця"

                       

 про                                                  стягнення 803,44 грн.

 

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 20.03.2007 розгляд справи відкладено на 03.04.2007.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2006 у справі №47/293 у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що оскільки відправлений ТОВ "Лінос" вагон № 74704081 прибув на станцію Нижньодніпровськ - Вузол Придніпровської залізниці у справному стані та за непошкодженими пломбами, а за наявності таких обставини згідно із ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за нестачу вантажу, то суд дійшов висновку, що відповідальність за нестачу нафтопродуктів повинен нести вантажовідправник, за умови, якщо не буде доведено протилежного; позивач не погодився на пропозицію суду про заміну первісного відповідача належним відповідачем; позовні вимоги до відповідача не обґрунтовані та незаконні.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2006 у справі № 47/293 скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю і стягнути з відповідача збитки в сумі 803,44 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника, висновок оскаржуваного рішення безпідставно ґрунтується на обставинах виконання договору перевезення, укладеного між ТОВ "Лінос" та залізницею на користь третьої сторони – вантажоодержувача, хоча позивач, повністю оплативши продукцію, яка повинна була надійти, поніс збитки у сумі 803,44 грн. внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов’язання перед позивачем з постачання нафтопродуктів за договором № ЦХП-14-03105-01, а саме внаслідок недовантаження продукції.

Заявник стверджує, що судом не враховано такі обставини: неналежне виконання відповідачем зобов’язання за договором № ЦХП-14-03105-01 поставити нафтопродукти на конкретних умовах постачання щодо місця, терміну, кількості; відповідач, порушивши пункт 11.7 розділу 11 договору, яким передбачено, що права та обов’язки за договором не можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам, в тому числі і шляхом факторингу, передав зобов’язання з поставки продукції третій особі – ТОВ "Лінос", разом із тим в розумінні ч. 2 ст. 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов’язку боржника іншою особою цей обов’язок він повинен виконати сам; ненадання відповідачем доказів виконання зобов’язання за договором згідно із вимогами ч. 2 ст. 664 ЦК України, обов’язку відповідно до п. А.9 розділу FCA правил ІНКОТЕРМС нести витрати, пов’язані з діями щодо перевірки товару (такими, як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості) необхідними для здійснення поставки товару відповідно до ст. А4.

На думку заявника, судом безпідставно не застосовані норми ст.ст. 179, 193, 224, 225, 229 ГК України та ст.ст. 22, 509, 623, 670, 712 ЦК України.

Оскільки позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі зазначені номери залізничної накладної - 52444067, цистерни - 73734022, а сума позовних вимог ґрунтується на розрахунку суми нестачі нафтопродуктів, одержаних за накладною № 52442492 в цистерні № 74704081, даних акту приймання нафтопродуктів за кількістю № 140, і зазначені документи додані до позовної заяви; вимогу ухвали апеляційного господарського суду від 13.02.2007 у справі № 47/293 уточнити номери залізничної накладної, цистерни, акту приймання, платіжного доручення, його дату, про оплату нафтопродуктів заявник скарги залишив поза увагою, то в постанові так само, як і в оскаржуваному рішенні, суд посилається на номери документів, які наявні у матеріалах справи, адже вимоги позовної заяви фактично ґрунтуються на них, з чого виходить, що інші номери цих документів у позовній заяві вказані помилково.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, заперечуючи доводи скарги, посилається, зокрема, на те, що відповідач належним чином виконував свої договірні зобов’язання; відповідач не є вантажовідправником у спірних відносинах, а тому не може нести відповідальність за нестачу товару; твердження позивача про те, що відповідач передав меншу кількість товару, ніж передбачено договором, не відповідає дійсності, оскільки відповідач повністю виконав свої договірні зобов’язання, передавши необхідну кількість товару перевізнику; у даному випадку збитки кредитору були завдані не відповідачем, а третіми особами.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, надані докази, витребувані ухвалами апеляційного господарського суду від 13.02.2007, 20.03.2007, письмові пояснення позивача та відокремленого структурного підрозділу "Служба локомотивного господарства" третьої особи, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред’явлено позов з позовними вимогами про стягнення з відповідача 803,44 грн. збитків, спричинених нестачею 0,242 тонн дизпалива, виявленою під час комісійного приймання вантажу на паливному складі Придніпровської залізниці, що був відвантажений за залізничною накладною № 52442492 в рахунок виконання відповідачем договору поставки нафтопродуктів за № ЦХП-14-03105-01 від 11.07.2005, оплачених позивачем.

Із матеріалів справи вбачається, що 11.07.2005 сторонами укладено договір поставки № ЦХП-14-03105-01, за яким відповідач, за договором постачальник, зобов’язався поставити, а позивач, за договором покупець, прийняти та оплатити нафтопродукти.

Згідно із п. 4.4 договору № ЦХП-14-03105-01 приймання товарів за кількістю здійснюється покупцем у порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженою наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України № 81/38/101/235/122 від 02.04.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.1999 за № 685/3978, (далі – Інструкція) із складанням акту приймання нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП.

На виконання договору № ЦХП-14-03105-01 позивачем надана відповідачу рознарядка від 11.07.2005 № ЦХПззч-4168 на відвантаження дизельного палива, в тому числі одержувачу - ТНТС, станція призначення – Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці.

Згідно із даними залізничної накладної № 52442492 у вагоні № 74704081 відправником – Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінос" відвантажено 58 374 кг дизельного палива одержувачу – ТНТС, навантаження здійснено засобами відправника, в подальшому станція призначення Нижньодніпровськ-Вузел замінено на станцію Мелітополь.

Відповідно до п. 3.1 договору № ЦХП-14-03105-01 відповідач здійснює поставку товару залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (франко-перевізник) станція відправлення.

Згідно із Правилами ІНКОТЕРМС FCA FREE CARRIER (...named place) Франко-перевізник (...назва місця) термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці; вибір місця поставки впливає на зобов’язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці; якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець несе відповідальність за завантаження; якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за завантаження товару.

Також відповідно до статті А.4 „б” FCA зазначених Правил поставка вважається здійсненою, якщо назване місце поставки перебуває за межами площ продавця: коли нерозвантажений з транспортного засобу продавця товар переданий в розпорядження перевізника чи іншої особи, призначеної покупцем або обраної продавцем відповідно до статті А.3 „а”.

Крім того, в пункті 3.6 договору № ЦХП-14-03105-01 сторони погодили умову про те, що датою поставки товару вважається дата відправлення цього товару, що підтверджується штампом станції відправлення на залізничній накладній, на адресу одержувача, яка вказується в рознарядці покупця.

Згідно із ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 664 ЦК України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, оскільки названим місцем поставки в договорі № ЦХП-14-03105-01 сторони погодили станцію відправлення, що знаходиться за межами площ продавця, в залізничній накладній № 52442492 відображено відвантаження 58 374 кг дизельного палива 14.07.2005 зі станції відправлення Новозолотарівка за призначенням, реквізити якого надані позивачем, товар переданий особі, обраній відповідачем згідно зі ст. А.3 „а” FCA, завантаження здійснене засобами не відповідача і останній за завантаження згідно із FCA не відповідає, то слід дійти висновку, що матеріалами справи підтверджено виконання відповідачем обов’язку за договором № ЦХП-14-03105-01 щодо поставки позивачеві 14.07.2005 дизельного палива в кількості 58 374 кг згідно із даними вантажовідправника у залізничній накладній № 52442492, засобами якого здійснено завантаження.

Із дій відповідача по виконанню зобов’язання за договором № ЦХП-14-03105-01 не вбачається вчинення ним порушень норм чинного законодавства, вимог нормативних актів та умов договору, що є підставою для покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України та ч. 1 ст. 623 ЦК України, отже підстави для стягнення з відповідача збитків, спричинених виявленням нестачі дизельного палива на базі палива локомотивного депо, м. Мелітополь 19.07.2005, відсутні.

Із доводами заявника скарги про безпідставність дослідження обставин виконання умов договору перевезення неможливо погодитись з тієї підстави, що позивачем у позовній заяві наводяться дані щодо кількості дизельного палива не на момент передання на станції відправлення для перевезення, а на ті, які одержані після виконання договору перевезення, а договір перевезення виконано після виконання зобов’язання за договором № ЦХП-14-03105-01, на умовах якого ґрунтуються позовні вимоги, таким чином позивач виходить із можливих результатів виконання договору перевезення, у зв’язку з чим є неможливим дотриматись вимог норм ст. 43 ГПК України, обмежившись дослідженням лише обставин виконання умов договору № ЦХП-14-03105-01.

Відповідно до відмітки станції Мелітополь в графі 6 залізничної накладної № 52442492 вантаж прибув в справному вагоні № 74704081, без ознак втрати і виданий 18.07.2005 згідно із ст. 52 Статуту залізниць України без перевірки.

На базі палива локомотивного депо, м. Мелітополь складено акт № 140 приймання комісією нафтопродуктів за кількістю від 19.07.2005, відповідно до якого при перевірці кількості вантажу, відвантаженого у цистерні № 74704081 за накладною № 52442492, виявлено нестачу 245 кг дизельного палива.

Як вбачається із матеріалів справи, акт приймання дизельного палива складено несвоєчасно.

Відповідно до п. 4.1.3.19 Інструкції акт складається у день надходження нафтопродуктів. Однак, хоча спірний вантаж був виданий перевізником 18.07.2005, як свідчить відмітка в графі 6 накладної та зазначено в п. 5 акту № 140, акт приймання № 140 складено лише 19.07.2005.

Оскільки акт приймання № 140 складено з порушенням строку, при одержанні від перевізника спірного вантажу 18.07.2005 о 16 год. 00 хв. приймання продукції за кількістю розпочато лише 19.07.2005 о 10 год. 00 хв.,  тобто з 18.07.2005 по 19.07.2005 вантаж знаходився у розпорядженні одержувача, при цьому відсутні відомості про причину несвоєчасного складення акту та про забезпечення зберігання вантажу, то не доведено того, що нестача дизельного палива не могла статися після одержання вантажу від перевізника.

Крім того, в п. 6 акту № 140 в порушення вимог додатку 5 до Інструкції не зазначено про наявність і стан ущільнювальних прокладок.

Приймання дизельного палива за кількістю здійснено як з порушенням умови п. 4.4 договору № ЦХП-14-03105-01, за якою приймання товару за кількістю здійснюється покупцем, тобто позивачем, так і умови договору перевезення, яким є залізнична накладна, та в якій одержувачем вантажу зазначено ТНТС. Однак ані позивачем, ані ТНТС не здійснено приймання дизельного палива за відправкою № 52442492.

Хоча за відправкою № 52442492 третя особа виступала як в якості перевізника, так і в якості вантажоодержувача, зазначена обставина не звільняє від обов’язку виконання всіх вимог чинного законодавства та нормативних актів, регулюючих конкретні правовідносини суб’єктів господарювання.

Таким чином, у справі № 47/293 у позивача відсутні підстави для твердження про те, що нестача дизельного палива у цистерні № 74704081 мала місце ще до часу передання вантажу залізниці для перевезення, тобто, що мало місце недовантаження продукції.

Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

В п. 11.7 договору № ЦХП-14-03105-01 передбачено, що права та обов’язки за цим договором не можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам, в тому числі і шляхом факторингу.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем виконано зобов’язання за договором № ЦХП-14-03105-01 поставити продукцію на умовах FCA (франко-перевізник) станція відправлення, де, як вже зазначалось, обов’язки відповідача з постачання продукції закінчились після передання вантажу особі, обраній відповідачем згідно зі ст. А.3 „а” FCA, - Товариству з обмеженою відповідальністю „Лінос”, яке є вантажовідправником продукції. Як вбачається із матеріалів справи, наявності у відповідача обов’язків вантажовідправника сторонами не передбачалось, що підтверджується, зокрема, змістом наданої позивачем рознарядки від 11.07.2005 за № ЦХПззч-4168 із зазначенням різних станцій відправлення продукції, також не скрізь зазначено вантажоодержувачем позивача.

У зв’язку із зазначеною обставиною немає підстав для застосування норми ч. 2 ст. 528 ЦК України, тим більше, що у справі № 47/293 позивачем не доведено місце виникнення нестачі дизельного палива.

Статтею А.9 розділу FCA Правил ІНКОТЕРМС передбачено, що продавець зобов’язаний нести витрати, пов’язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4, тобто на стадії здійснення відповідачем зобов’язань з поставки у названому місці поставки, яким є станція відправлення, щодо таких зобов’язань у місці складення акту № 140 ніяких зобов’язань відповідача ані договором, ані законодавством не передбачено, також у ст. А.9 йдеться про витрати на здійснення перевірки, а не про відповідальність за її результати.

Оскільки відповідачем, як вже зазначалось, не було допущено порушення умов договору, норм законодавства, то відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої нормами ст.ст. 193, 224, 225 ГК України, ст.ст. 22, 623, 670 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду м Києва від 06.12.2006 у справі №47/293 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2. Справу № 47/293 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.

 04.05.07 (відправлено)