КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 04.04.2007                                                                                           № 22/90

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Капацин  Н.В.

 суддів:                                          Смірнової  Л.Г.

                                        Синиці  О.Ф.

 при секретарі:                     Кулачок О.А.  

 За участю представників:

 від позивача - Ларіонова О.О. (довір. від 03.10.06)

відповідача –             Бекіров С.Н. (довір. № 12-06 від 11.12.06)

                                         Рудченко І.І. (довір. від 01.06.06)

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 16.02.2007

 у справі № 22/90 (Шкурат А.М.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва”

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Волгабурмаш-Україна”

про                    визнання недійсними договорів та виселення.

за заявою                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                    „Волгабурмаш-Україна”

             

                       

 про                                                  перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.05 р. по справі №22/90 за нововиявленими обставинами

 

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.07 року у справі№ 22/90 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Волгабурмаш-Україна”, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.05 у справі № 22/90, в позові відмовлено, визнано такими, що втратили чинність накази Господарського суду міста Києва від 2 серпня 2006 року № 22/90, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва”  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Волгабурмаш-Україна” 850 грн. державного мита.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.05 по даній справі задоволено позовні вимоги ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва”, визнано недійсними договори купівлі-продажу, згідно з якими ТОВ „Волгабурмаш-Україна” у ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” придбало нежитлові приміщення, виселено ТОВ „Волгабурмаш-Україна”  із цих приміщень, стягнуто з ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” на користь ТОВ „Волгабурмаш-Україна”  грошові кошти отримані за недійсними договорами купівлі-продажу. Підставою для задоволення Господарським судом міста Києва позовних вимог ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” було те, що директор позивача Рудюк С.О. не мав належних повноважень на укладення договорів купівлі-продажу приміщень від 09.07.02, від 31.07.02 та 25.08.03 і подальшого схвалення цих договорів позивачем не було.

16.08.06 відповідачем отримано від Слідчого відділу ГУ МВС України в місті Києві засвідчені копії протоколів загальних зборів учасників ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва”, на яких приймалося рішення про відчуження приміщень, а директору                   Рудюку С.О. було доручено підготувати документи, необхідні для оформлення договорів купівлі-продажу приміщень та підписати ці договори.

13.10.06 відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.05 по даній справі.

Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Київський апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про скасування попереднього рішення і відмови позивачеві в позові з огляду на наступне:

9 липня 2002 року, 31 липня 2002 року та 25 серпня 2003 року між позивачем і відповідачем укладені договори купівлі-продажу нежитлових будівель, згідно з якими Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” (Позивач) продало Товариству з обмеженою відповідальністю „Волгабурмаш-Україна” (Відповідач) нежитлові приміщення, які розташовані в будівлі 16 літ. „А” по вул.. Ш.Руставелі в м. Києві на  шостому і сьомому поверхах загальною площею 1 017,1 кв.м.

Визначену договорами загальну вартість нежитлових приміщень на суму 2 460 650 грн. відповідач перерахував позивачеві, відповідно, 10.07.02, 06.08.02 та 08.10.03.

Продані за вказаними договорами приміщення позивач передав відповідачеві за актами прийому-передачі нежитлових будівель від 09.07.02, від 31.07.02, від 14.10.03.

Договори купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.02, від 31.07.02, від 25.08.03 від імені ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” підписав директор Товариства Рудюк Сергій Олександрович.

В договорах купівлі-продажу від 09.07.02, від 31.07.02 зазначено, що директор Рудюк С.О. діє на підставі Статуту, зареєстрованого Печерською районною державною адміністрацією міста Києва 29.02.2000 (свідоцтво про державну реєстрацію від 29.02.2000, запис в журналі обліку реєстрації за              № 26209). В письмових поясненнях до справи і в судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача пояснили, що при укладенні всіх договорів купівлі-продажу приміщень директор ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” свої повноваження підтверджував Статутом Товариства в редакції від 29.02.2000р. В пункті 9.9 Статуту ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” зазначено, що директор Товариства має право розпоряджатися майном Товариства в межах, що визначені зборами учасників Товариства, без довіреності діяти від імені Товариства, укладати будь-які угоди та інші юридичні акти. Вказаний Статут не містить обмежень повноважень директора Товариства по розпорядженню майном.

18.02.05 ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ „Волгабурмаш-Україна” про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.02, від 31.07.02, від 25.08.03 та виселення ТОВ „Волгабурмаш-Україна” із куплених ним приміщень. Підставою для визнання договорів недійсними позивач зазначив те, що 01.02.01 Печерською райдержадміністрацією міста Києва зареєстровані зміни до Статуту ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва”, за якими учасники Товариства обмежили повноваження директора Товариства, передбачивши, що директор вправі без довіреності укладати договори (угоди), інші юридичні акти, вартісна оцінка яких не перевищує 10 000 грн., а збори учасників мають затверджувати договори (угоди), укладені на суму, що перевищує 10 000 грн.

Рішенням від 16.03.05 Господарський суд міста Києва задовольнив позовні вимоги ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва”, визнав недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладені між позивачем і відповідачем, виселив відповідача із займаних приміщень. Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно зі статтею 63 Цивільного кодексу УРСР угода укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, які представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою, договори купівлі-продажу приміщень не знайшли подальшого схвалення уповноваженим органом позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.05 скасовано рішення місцевого господарського суду по справі № 22/90, в позові відмовлено. Ця постанова містить детальне обґрунтування фактів, які підтверджують схвалення позивачем, як юридичною особою, договорів купівлі-продажу, укладених від її імені директором Рудюком С.О. Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.05 залишено без задоволення касаційну скаргу позивача, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.05 у справі № 22/90 – без змін.

Верховний суд України постановою від 04.10.05 скасував постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.04.05, постанову Вищого господарського суду України від 16.06.05 у справі № 22/90, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.05 залишив без змін, зазначивши, що спірні договори купівлі-продажу були укладені директором Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” з перевищенням передбачених Статутом повноважень.

16.08.06 ТОВ  „Волгабурмаш-Україна” стали відомі обставини, що мають істотне значення для справи з урахуванням яких рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.05 підлягає перегляду, а саме: на запит адвоката Бекірова С.Н. слідчим відділом Головного управління МВС України в м. Києві надані засвідчені останнім копії протоколів загальних зборів учасників ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” № 12 від 05.07.02, № 13 від 26.07.02, № 14 від 21.08.03, у зв’язку з чим відповідач 13.10.06 звернувся до Господарського суду міста Києва про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.05 у справі № 22/90.

В зазначених протоколах вказується, що збори учасників ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” прийняли рішення про відчуження нежитлових приміщень, розташованих на 6 і 7 поверхах не житлової будівлі літ. „А”, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Шота Руставелі, 16 загальною площею 1 014,1 кв.м. за ціною 2 460 650 грн. Доручено директору Рудюку С.О. підготувати усі необхідні документи для оформлення договорів купівлі-продажу та підписати ці договори.

Ці протоколи підтверджують повноваження директора ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” на підписання з відповідачем договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень по вул. Шота Руставелі, 16.

У запереченнях на заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами позивач вказав, що працівники СВ ГУ МВС України в місті Києві не наділені повноваженнями завіряти вірність копій оригіналу документу, в апеляційній скарзі і додаткових до неї поясненнях позивач вказав на підробку протоколів, стверджував, що особа, яка підписала протоколи Кухарчук Світлана Вікторівна не була учасником Товариства позивача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У суду не має підстав не довіряти слідчим органам, а тому копії протоколів зборів учасників ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” № 12 від 05.07.02, № 13 від 26.07.02,    № 14 від 21.08.03 судами першої і апеляційної інстанцій прийняті, як доказова база. За час розгляду  справи, як в суді першої, так і апеляційної інстанцій позивач  ніяким чином не спростував  інформацію слідчих органів, не довів відсутність оригіналів вказаних протоколів, в судові засідання, як першої, так і апеляційної інстанцій позивачем не надані оригінали протоколів зборів учасників Товариства за 2001-2003 рік, які б могли підтвердити внесення змін до Статуту Товариства щодо обмеження повноважень директора на укладення договорів, так і відсутність прийнятих рішень зборів учасників Товариства, щодо надання згоди директору Товариства на укладення  договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень.

В основу постанови Верховного суду України від 04.10.05 по даній справі покладено висновок, що абзацом 4 пункту 9.9 Статуту позивача передбачено, що директор без довіреності може укладати договори (угоди), вартісна оцінка яких не перевищує 10 000 грн., договори, укладені на суму, що перевищує зазначену суму, потребують затвердження їх зборами учасників товариства, і в силу статті 11121 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Також апеляційний суд не вбачає правових підстав для ревізування інформації і документів наданих слідчими органами.

Із цього слідує, що суд першої інстанції обґрунтовано при перегляді рішення за нововиявленими обставинами прийняв до уваги протоколи № 12 від 05.07.02, № 13 від 26.07.02, № 14 від 21.08.03 як доказ підтвердження повноважень директора Товариства позивача на укладення договорів купівлі-продажу та схвалення цих дій органом управління позивача.

В пункті 9 роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” вказується на те, що підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу УРСР бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону. Разом з тим, наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її до виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін), у такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

З моменту коли позивачеві стало відомо про укладення договорів купівлі-продажу приміщень директором без згоди учасників Товариства останнє не повернуло отримані за приміщення грошові кошти, більше того, не надало суду доказів про виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.05 про повернення безпідставно отриманих коштів за продані приміщення на загальну суму 2 460 650 грн. із чого слідує, що юридична особа – ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” схвалила дії директора на укладення договорів купівлі-продажу приміщень, з 2002 року користується коштами відповідача і не має наміру їх повертати.

Крім того, відповідно до статті 47 Закону України  „Про судоустрій України” Верховний суд України забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами. В постанові Верховного Суду України від 09.12.03 у справі № 6/21-03 вказується на те, що стаття 59 Закону України „Про господарські товариства”, визначаючи обсяг компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю (вищого органу товариства), не передбачає будь-яких обмежень чи заборон, щодо вирішення директором питань діяльності товариства в частині вчинення дій щодо ведення господарської діяльності, зокрема, укладення будь-яких договорів від імені товариства. Пункт 9.6 Статуту ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” в редакції від 01.02.01 передбачає затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 10 000 грн. Тобто, із аналізу Статуту позивача директор вправі розпоряджатися майном Товариства, але укладені ним договори на суму понад 10 000 грн. підлягають затвердженню загальними зборами.

Окрім того, пунктом 9.6 Статуту позивача вирішення питання про укладення договорів купівлі-продажу не віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників, а право директора на укладення таких договорів не обмежується необхідністю отримання згоди загальних зборів товариства. Вказане підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 21.01.03 у справі № 2-2/2022-2002).

Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, а в частині 4 статті 92 Цивільного кодексу України вказується, якщо член органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Тобто, у разі перевищення своїх повноважень директором позивача при укладенні договорів і у зв’язку з цим спричинення юридичній особі збитків відповідальність має нести директор Товариства.

Згідно з частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва третьої особи не має юридичної сили крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Матеріали справи не містять доказів і позивач не довів, що при укладенні оспорюваних договорів відповідач знав про обмеження повноважень директора Рудюка С.О. на укладення договорів. Навпаки, в договорах купівлі-продажу від 09.07.02, від 31.07.02 міститься посилання на Статут Товариства, зареєстрований 29.02.2000, який не містив ніяких обмежень директора ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” у відносинах з іншими особами.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. В статті 26 Закону України „Про власність” вказується, що об’єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Нежитлові приміщення по вул. Шота Руставелі, 16 відповідач набув на підставі цивільно-правових угод, а саме, за договорами купівлі-продажу від 09.07.02, від 31.07.02, від 25.08.03, що передбачено статтями 224 Цивільного кодексу УРСР та статтями 655 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 128 Цивільного кодексу УРСР, статтею 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна. Як зазначалося вище, нежитлові приміщення за договорами купівлі-продажу передані відповідачеві актами приймання-передачі від 09.07.02, від 31.07.02, від 14.10.03 і з цього часу відповідач став власником придбаних на законних підставах приміщень, оскільки договори купівлі-продажу у будь-якому разі є юридичним фактом-дією і майно вибуло із володіння позивача внаслідок як події, так і дії. Директор ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” обраний учасниками товариства і наділений правом розпоряджатися майном Товариства, а тому відсутні правові підстави для витребування позивачем нежитлових приміщень від власника – ТОВ  „Волгабурмаш-Україна”.

Не заслуговують на увагу доводи позивача викладені в апеляційній скарзі про те, що при розгляді Цивільної справи № 2-906/05 відповідачем була подана заява до Печерського районного суду міста Києва про витребування в якості доказів оригіналів протоколів зборів учасників ТОВ „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва”             № 12 від 05.07.02, № 13 від 26.07.02, № 14 від 21.08.03, а тому не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, оскільки у суду не має інформації і позивачем не доведено, що у відповідача були ці протоколи або належним чином завірені копії цих протоколів. Із листа Печерського районного суду міста Києва № 2-906/05 від 21.11.06 слідує, що представником ТОВ „Волгабурмаш-Україна” в судовому засіданні 28.02.05 надавалися ксерокопії протоколів загальних зборів Товариства № 12 від 05.07.02, № 13 від 26.07.02, № 14 від 21.08.03, але враховуючи оспорювання легітимності цих протоколів ксерокопії протоколів не могли мати доказової сили, а відповідач не являється видавником цих протоколів і не міг, за його інформацією, підтверджувати достовірність протоколів. Відповідно до частини 1 статті 113 Господарського процесуального кодексу судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, подання прокурора не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

В апеляційній скарзі позивач вказує, суд першої інстанції не дав оцінки поясненням позивача, щодо відсутності у директора довіреності на укладення договорів, але пункт 9.9 Статуту вказує на те, що директор Товариства має право діяти без довіреності від імені Товариства і позивачем не доведено, якою нормою закону чи Статутом передбачено надання директору товариства довіреності на представництво інтересів Товариства.

Стаття 62 Закону України „Про господарські товариства” встановлює, що директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.

В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що судом першої інстанції порушено принцип рівності та змагальності сторін, але стаття 101 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. Представник позивача Ларіонова О.О. не надала належного документального обґрунтування доводам, викладеним в апеляційній скарзі, в судових засіданнях апеляційної інстанції відмовилася конструктивно працювати для з’ясування всіх обставин справи, за два судових засідання представником позивача подано п’ять заяв про відвід суддів, в тому числі тим, які не здійснювали розгляд апеляційної скарги позивача, зокрема суддям Андрієнку В.В. і Зеленіну В.О., два клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Клопотання про відкладення розгляду справи від 04.04.07 позивачем обґрунтовано тим, що позивачеві необхідно з’ясувати питання, які саме документи знаходяться в матеріалах Слідчого відділу ГУ МВС України. Апеляційний суд залишив без задоволення це клопотання, оскільки ці докази мали бути покладені в основу апеляційної скарги і з моменту подання відповідачем заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (з 13 жовтня 2006 р. по  4 квітня 2007 р.) позивач мав досить часу для з’ясування цієї інформації. В заяві про відвід судді Капацин Н.В. позивач вказував на зволікання при розгляді апеляційної скарги, оскільки апеляційна скарга позивача була подана 23.02.07, а призначена до розгляду апеляційним судом на 02.04.07. Тому, з метою недопущення зволікання при розгляді апеляційної скарги позивача, суд відхилив необґрунтовані клопотання позивача  про відкладення розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суд міста Києва від  16.02.07 у справі № 22/90 відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суд міста Києва від 16.02.07 у справі            № 22/90 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва” без задоволення.

2. Матеріали справи № 22/90 повернути до Господарського суду    міста Києва.      

 Головуючий суддя                                                                      Капацин  Н.В.

 Судді                                                                                          Смірнова  Л.Г.

                                                                                          Синиця  О.Ф.

 23.04.07 (відправлено)